Яблонська Тетяна Нилівна

(11.02.1917 – 17.06.2005)

Народилася 11 лютого 1917 року у місті Смоленськ (Росія) у родині викладачів. У 1935-1941 роках навчалася у Київському державному художньому інституті, живописець.

У 1944-1952 роках – викладач рисунка, живопису та композиції Київського державного художнього інституту. У 1965-1966 роках – головний спеціаліст сектору інтер'єра Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП). У 1966-1967 роках – викладач, у 1967-1973 роках – професор, у 1966-1968 роках – завідуючий катедри композиції, керівник майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту. У 1951-1958 роках – депутат Верховної Ради УРСР. У 1956-1962 роках – член правління Спілки художників України, з 1963 року – член правління Спілки художників СРСР. Член Спілки художників України з 1944 року.

Твори: " Автопортрет" (1945), " Ворог наближається" (1945), " Перед стартом" (1947), " Відбудова Хрещатика" (1945), " Вечір на Дніпрі" (1947), " У парку" (1949), " Хліб" (1949), " Весна" (1950), " Застудилися" (1953), " На вікні весна" (1954), " Над Дніпром" (1954), " Ранок" (1954), " Близнюки" (1958), " Святковий вечір" (1960), " У старому Аштараку. Вірменія" (1961), " Разом з батьком" (1962), " Молода мати" (1964), " Нові вікна" (1964), " Весілля" (1964), " Життя" (1966), " Літо" (1967), " Колиска" (1968), " Юність" (1969), " Безіменні висоти" (1969), " Життя продовжується" (1971), " Портрет художника Є.Волобуєва" (1982), " Осінні тіні" (1987), " Перлиновий ранок" (1988), " Тінистий сад" (1988), " Зелене вікно" (1989), " Осінній портрет. Дочка Гаяне" (1989), " Під липами" (1992), " Золото осені" (1994), " Свіже повітря" (1995), " У сяйві осені. Портрет дочки" (1998); пейзажі Седнева (1993-1998), серія " Обереги" (1991-1992) і " Вікна" (1993-1996), " Спогади. По Україні" (1998-1999).

Шовкуненко Олексій Олексійович (1884-1974)

Український живописець, працював у різних жанрах. Закінчив Одеське художнє училище, Петербурзьку АМ (вчився у В.Савицького). Брав участь у виставках Товариства південноросійських художників, у член Т-ва художників К.К.Костанді. Викладав в Одеському політехнікумі образотворчих мистецтв, та Одеському художньому інституті (з 1935-професор), в КХІ. Лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка(1970). Народний художник СРСР, дійсний член АМ СРСР.

" Пейзаж", Осінь", «Повінь. Конча Заспа», «Дуби», 1953

Яблонська " Весілля".

Тема Сучасний український живопис Івана Марчука, Феодосія Гуменюка.

Мета: ознайомити учнів із мистецтвом М. Врубеля

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

пошану та любов до мистецтва рідної країни

План уроку

1. Сучасний український живопис

2.Мистецтво Івана Марчука, Феодосія Гуменюка.

Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду дер­жавотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації но­вого структурування, а сама українська культура в цілому - нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Іван Степанович Марчук (12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка.

Народився в родині відомого на всю округу ткача. Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша на відділ декоративного розпису, де навчався у 1951—1956 роках.

2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета " The Daily Telegraph".

Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму». Це назва, яку митець жартома дав своєму стилю. Вiд слiв «плести», «пльонтати»: картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток.Митець ділить свою творчість на п'ять періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Абстрактні композиції». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

Гуменюк Феодосій Максимович. Народився 6 вересня 1941 року в с. Рибчинцях Вінницької області.

У 1971 році закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю.Рєпіна, навчався у майстерні Й.Серебрянського.

Викладав у ленінградських навчальних мистецьких закладах, працював на художніх комбінатах Ленінграда і Дніпропетровська.

З 1992 року - у м. Києві.

Твори: живопис - “Вірність Україні” (1972 р.), “Повернення чумака” (1974 р.), “Зелені свята” (1976 р.), “Моя Україна” (1979 р.), “Дзвін” (1981 р.), “Сорочинський ярмарок. Троїсті музики” (1982 р.), “Коляда” (1986 р.), “Мотря Кочубеївна і Мазепа” (1987 р.), “Маланка” (1988 р.), “Писанка. Всеношна” (1990 р.), “Освячення криниці” (1991 р.); графіка - “Колядники” (1987 р.), “Коза”, “Вертеп”, “Різдвяна зірка”, “Ворожіння" (усі – 1990 р.), “Купала” (1993 р.), “Писанка. Свічник” (1994 р.).

І.Марчук

Тема: Українська книжкова графіка. Нарбут, В.Касіян, О.Кульчицька, Г.Якутович.

Мета: ознайомити учнів із мистецтвом Г.Нарбута, В.Касіяна, О.Кульчицької, Г.Якутовича.

розвинути художнє сприйняття в учнів, виховувати

пошану та любов до мистецтва рідної країни.

План уроку

1.Відродження графічних традицій.

2. Мистецтво Г.Нарбут, В.Касіян, О.Кульчицька, Г.Якутович.

Георгій Нарбут (1886 — 1920)-графік, педагог

Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 р. Дитинство його пройшло на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова (нині село Червоне Глухівського району Сумської області), успадкованому від предків-козаків. Оздоблені простими й виразними орнаментами побутові речі та хатні оздоби змалку надихали його на власну творчість.

він стає одним із перших дослідників української художньої старовини, яку майстерно відтворює у таких виданнях, як «Малоросійський гербовник», «Герби гетьманів Малоросії», «Стародавні садиби Харківської губернії». Творчим підсумком цих варіацій на тему українського бароко стала «Українська абетка» — фантастична і весела.

Революційні події та громадянська війна спонукали Г. Нарбута до активної громадської праці — з березня 1917 р. він живе у Києві, ініціює заснування Української академії мистецтва, стає її ректором. Водночас виконує ескізи для українських карбованців, оформлює нові журнали «Мистецтво», «Зорі», «Сонце праці», де використовує створений ним шрифт та систему комплексного оформлення видань, що стали взірцем для наступних поколінь художників книги.