Віссаріонович

(1879-1953)

Народився 21 грудня 1879 р. у м. Горі Тифліської губернії у родині кустаря-швеця. У 1894 р. закінчив Горійське духовне училище і вступив до Тифліської православної духовної семінарії.

1898 р. став членом РСДРП і почав проводити пропагандистську роботу серед робітників залізничних майстерень. У 1899 р. був виключений з семінарії за пропаганду марксизму та почав професійно займатися революційною діяльністю.

Наприкінці 1901 р. відправлений до Батумі, де у березні 1902 р. очолив політичну демонстрацію батумських робітників. Саме за це, наприкінці 1902 р., вперше заарештований та засуджений на заслання до Іркутського краю. Однак у січні 1904 р. здійснив втечу і таємно повернувся на Кавказ, де продовжував революційну діяльність.

Під час першої російської революції 1905-1907 рр. Й.Сталін – однин з провідних партійних діячів Закавказзя. 1913 р. його знов було заарештовано й відправлено до Туруханського краю.

У березні 1917 р., повернувся до Петрограду та увійшов до складу Бюро ЦК РСДРП(б). Брав активну участь у підготовці та проведенні Жовтневого перевороту 1917 р.

У листопаді 1919 р. за участь у громадянській війні був нагороджений орденом Червоного Прапору.

На початку 20-х рр. очолив Наркомат з національних питань, брав участь у здійсненні економічної політики партії. Під час утворення СРСР намагався втілити в життя план “автономізації”, тобто включення радянських республік до складу РСФСР на автономних принципах. Категорично заперечував право України та інших національних республік на самовизначення.

Після смерті В.І.Леніна розпочав жорстоку й наполегливу боротьбу за лідерство в партії, поступово встановив абсолютний контроль над всіма сферами партійного й державного життя, сприяв встановленню культу своєї особи.

Наприкінці 20-х рр. проголосив політику „Великого стрибка”: впроваджував форсовану індустріалізацію, насильницьку колективізацію та “ліквідацію куркульства як класу”. Через не виважену, помилкову політику вождя рівень життя населення різко знизився, а в 1932-1933 рр. на селі розпочався голодомор, під час якого лише в Україні загинуло від 7 до 8 млн. чоловік.

З початком Великої Вітчизняної війни (1941-1945) прийняв на себе функції Верховного Головнокомандуючого, голови Державного комітету оборони. Винен у трагічних подіях першого періоду війни, в окупації величезної території СРСР, зокрема України, німецько-фашистськими загарбниками.

У складі „великої трійки” брав участь у роботі Тегеранської (1943), Кримської (1945), Потсдамської (1945) конференцій.

1949 р. як переможець фашистської Німеччини та на честь 70-річчя отримав найвище військове звання генералісимуса.

Після війни тоталітарна система та особиста диктатура Й.Сталіна посилилися. Під гаслом боротьби з “космополітизмом” почалася нова хвиля масових „чисток”, запроваджувалася політика антисемітизму, почали сфабриковуватися нові політичні процеси, зокрема “Ленінградська справа” та “Справа лікарів”, здійснювалося насильницьке переселення цілих народів -„зрадників”, мільйони ув’язнених перебували у таборах ГУЛАГу. Проте стан здоров’я диктатора помітно погіршився. 5 березня 1953 р. Й.Сталін помер. Його тіло поклали у Мавзолеї, поряд з Леніним, але під час хрущовської „відлиги”, що поклала початок процесу десталінізації, останки вождя перепоховали біля Кремлівської стіни.

ХВИЛЬОВИЙ (ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА