Григорович

(1893 – 1933)

Видатний український письменник.

Народився 1 грудня 1893 р. у с. Тростянець (зараз Сумська область), в сім’ї вчителів. Навчався в гімназії, алевиключений з 6-го класу за участь у революційній організації. Проте решту життя плідно займався самоосвітою. Згідно спогадів сучасників, був обдарованою “харизматичною” особистістю. Дрібний на зріст, нервовий, він справляв велике враження своєю сміливістю, щирістю та блискучим інтелектом.

У 1916 р. був призваний до діючої армії і на фронті приєднався до дивізійної ради солдатських депутатів.

З 1917 р. – член РСДРП. Приймав активну участь у громадянській війні в рядах Червоної армії.

Літературну творчість розпочав як поет. Першими книгами стали поетичні збірки “Молодість” й “Досвітні симфонії”. Згодом почав займатися прозою; автор багатьох новел, оповідань, критичних статей та памфлетів. У перші пореволюційні роки один з найпопулярніших письменників радянської держави, чиї твори вміщувались у шкільні підручники і хрестоматії.

У 1925 р. організував і очолив Вільну Академію Пролетарської Літератури (“ВАПЛІТЕ”). Ініціатор бурхливої літературної дискусії відносно місця й ролі української культури та мистецтва, зокрема літератури в світовому культурному просторі. Відстоював точку зору про необхідність налагодження й зміцнення літературних зв’язків із Західною Європою, а не лише з Москвою. Через свої погляди був звинувачений радянською владою в буржуазному націоналізмі. 1928 р. ВАПЛІТЕ ліквідували за „націоналістичні ухили”. І хоча в 1928-1929 рр. вийшло друком повне видання творів М.Хвильового, переслідування письменника посилювалося.

У 1933 р., під тиском все зростаючих цькувань, покінчив життя самогубством. Через два місяці після похорону його могилу було зруйновано.

ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ

(1890 – 1946)

Український політичний діяч.

Народився 2 грудня 1890 р. у с. Боровій Рудні на Київщині в бідній селянській родині.

З 1908 р. входив до Української соціал-демократичної спілки. У 1917 – 1919 рр. – член УСДРП.

Працював у складі Української Центральної Ради, але її політичну платформу не підтримував, тому в січні 1918 р. разом з лівими українськими есерами здійснював підготовку державного перевороту з метою встановлення в Україні радянського ладу.

У травні 1918 р. приєднався до боротьбистів та увійшов до складу боротьбистського уряду, який користувався впливом серед повсталих селян Правобережної України. Виступив проти Директорії.

Зі встановленням в Україні радянської влади остаточно приєднався до комуністів, був обраний членом ЦК КП(б)У. Проте відстоював самостійницькі позиції й належав до тієї партійної групи, яка вимагала відокремлення КП(б)У від Компартії Росії.

У 1919 р. отримав посаду наркома освіти в українському радянському уряді. У 1920 р. призначений наркомом внутрішніх справ. З 1921р. – представник УСРР у Польщі.

1923-1924 рр. після повернення в Україну був редактором журналу “Червоний шлях”, керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У.

З вересня 1924 по лютий 1927 рр. знов працював наркомом освіти УСРР. Зарекомендував себе як активний прихильник політики українізації. 26 квітня 1926 р. відкрито звинувачений Й.Сталіним у сприянні поширенню антиросійських настроїв в Україні, його ім’ям навіть був названий національний ухил – “шумськізм”.

Під тиском розгорнутої проти нього політичної компанії на червневому (1926 р.) пленумі ЦК КП(б)У визнав “помилковість” своєї позиції, але незважаючи на це в 1927 р. був звільнений з посади наркома освіти і переведений до Москви на другорядну роботу у профспілці.

13 травня 1933 р. за звинуваченням у приналежності до Української військової організації заарештований та засуджений до десятирічного ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Протягом 1933-1935 рр. перебував на Соловках. Неодноразово звертався з апеляціями щодо своєї справи до керівних організацій і радянських керівників, зокрема до Й.Сталіна. Однак добився лише заміни тюремного ув’язнення на заслання до Красноярська (у грудні 1935 р.). У відповідь на це рішення розпочав голодування, добиваючись повної реабілітації.

9 жовтня 1937 р. тяжко хворого О.Шумського знову заарештували у зв’язку зі справою боротьбистів, але у листопаді 1939 р. справу було припинено за безпідставністю.

Після закінчення терміну заслання (13 травня 1943 р.) залишився жити у Красноярську. Працював над книгою “Малороси”, текст якої знищив у липні 1946 р. Намагався покінчити життя самогубством, про що повідомив в особистому листі до Сталіна, однак, спроба виявилася невдалою.

У 1946 р. вбитий за особистим розпорядженням Й.Сталіна, М.Хрущова й Л.Кагановича.