І суспільної географії

Новий період розвитку географічної науки охоплює століття між 1870 – 1970-ми роками. Відлік так званої “нової географії ” починається у Німеччині від 1874 р. і поширюється на інші країни із запізненням близько 10 років. Головну роль у формуванні нової географії відіграли університети та центри картографії. Головною тенденцією розвитку географічної науки у цей час виступає її прискорена диференціація на численні галузеві напрямки і географічні дисципліни, формування розгалуженої родини теоретичних і методичних, покомпонентних і галузевих географічних наук. У цей час повною мірою відокремлюється як новий напрям географічної науки економічна (з часом – соціально-економічна та суспільна) географія, з’являються кафедри економічної або соціально-економічної географії.

На новому етапі примножуються і зростають нові національні географічні школи: у Німеччині – геоморфологічна школа Альбрехта Пенка, в Америці – геоморфолога Вільяма Моріса Девіса, у Великій Британії – геополітична школа Галфорда Дж. Маккіндера та Джорджа Дж. Чізголма, в Росії – фізико-географа Дмитра Анучіна, в Україні – антропогеографія Степана Рудницького та фізична географія Павла Тутковського. Перша кафедра географії в Росії заснована у Московському університеті Д.М. Анучіним (1843 – 1923), автором кількох підручників з землезнавства. Становлення і розвиток ландшафтної концепції пов’язані з роботами Л.С. Берга (1876 – 1950) та В.В. Докучаєва (1846 – 1903).

Протягом 1920 –1930-х років у німецькій та американській географії набула поширення ландшафтна концепція, яку спочатку використовували для вивчення природних комплексів (З. Пассарге), а надалі – для природно-господарських і культурних ландшафтів (К. Зауер, Д. Уїттлсі та ін.).

Один з найбільш відомих американських географів І. Боумен (1878 – 1950) розглядав географію як соціальну й політичну науку. Його роботи “Новий світ: проблеми політичної географії” (1921), “Піонерна межа” (1931) та “Географія у відношенні до соціальних наук” (1934) набули світового визнання. Ще один представник американської географічної школи К. О. Зауер (1889 – 1975) визначав предметну область географії як взаємодію людини і природи і вивів її на рівень сучасної геоекології: географія досліджує процес перетворення природного ландшафта на культурний (1925 р.). У 1952 р. опублікована класична робота Зауера “Походження й поширення агрикультури”, де були вперше показані процеси господарського освоєння території.

Штандортні теорії Й. Тюнена, А. Вебера, О. Енглендера, Т.Паландера були продовжені В. Кристаллєром (1893 – 1939) та А. Льошем (1906 – 1945). Кристаллєр започаткував географію сфери послуг і став розробником теорії центральних місць (центрів обслуговування). Льош у 1940 р. опублікував класичну роботу “Просторова організація господарства”. Німецький географ Ф. К. Шеффер (1904 – 1953), який працював у США, наголошував необхідність вивчення закономірностей формування просторових структур, пошуку просторових законів. Цей напрям протистояв поглядам тогочасного класика американської географії Р. Гартшорна, який вважав географію виключно ідеографічною наукою, що описує неповторні особливості кожної території і тільки.

У 1930 – 1940-х роках формуються нові географічні школи: польська (Євгеніуш Ромер), російська (Микола Баранський), чеська (Іржі Краль), югославська (Йован Цвіїч), українська (Степан Рудницький, Володимир Кубійович), німецька (Карл Гаусгофер), французька (Еммануель де Мартон), британська (К.Б. Фоссет, Л.Д. Стамп), американська (Ісайя Боумен, Елсуорт Геттінгтон, Еллен Черчіл Сімпл, Річард Гартшорн, Карл Зауер).

Головними теоретичними здобутками географії нового періоду стала глибока розробка концепцій і теорій географічних процесів – фізико-географічних (процеси рельєфотворення, кліматичні, гідрологічні, грунтові та ін.) і суспільно-географічних (відтворення населення, соціально-економічний і політичний розвиток та ін). З’явились глибокі інтегративні концепції та теорії на відміну від попередніх компонентних та галузевих підходів. Утверджується географічний синтез: концепції географічної та ландшафтної оболонки Землі, природних та соціально-економічних територіальних комплексів і ландшафтів, природних, соціально-економічних, соціоприродних та природно-господарських територіальних систем. Започатковані тенденції загальної соціологізації та гуманізації географії. Головні позиції у новий період займає англо-американська географія: Вільям Бунге, Річард Чорлі, Пітер Гаггет, Девід Гарвей, Чонсі Д. Гарріс, Артур Г. Робінсон, Волдо Тоблер, Волтер Ізард (Айзард). Українська географія у цей час розвивалась у фарватері російських географічних шкіл.

На початку 1950-х років була заснована “ регіональна наука ” (нині – регіональна економіка), фундатором якої став американський економіст В. Ізард (Айзард). Значної популярності у 1950 – 1970-х роках набули математичні методи в географії (Г.К. Зіпф, У.Л. Гаррісон, Б.Д. Беррі, Е. Ульман, П. Гаггет, Т. Гегерстранд) та формалізованої теоретичної географії (В. Бунге, П. Гаггет та ін.). Посилення соціальної орієнтації географії призвело до формування у 1960 – 1970-х роках радикальної географії, орієнтованої на дослідження соціальних проблем і конфліктів (Д. Гарвей та ін.). У 1970-х роках започатковано концепцію територіальної організації суспільства, яка надалі набула значного поширення. Американський географ Р. Морілл публікує свою постановочну роботу “Просторова організація суспільства” (1970), а його послідовники Р. Аблер, Д. Адамс, П. Гулд – працю “Просторова організація” (1971).

Новітній період розвитку географічної науки пов’язаний з входженням світового соціуму у постіндустріальну стадію розвитку, з формуванням інформаційної цивілізації, з розробкою нової наукової картини світу. Характерними рисами новітнього періоду розвитку географії, який веде свій відлік з кінця ХХ ст. є посилена інтеграція географічних знань і формування нових наукових напрямків, що синтезують величезний фактологічний доробок компонентних і галузевих дисциплін. Виникли якісно нові дисципліни – теоретична географія, географія природокористування, геоекологія. Набули поширення концепції геокомплексів і геосистем, територіальної організації суспільства, конструктивної географії, планування території.

Головною ознакою новітньої географії стало масове застосування геоінформаційних технологій формування різноманітних геоінформаційних систем (ГІС), зростаюча роль супутникових спостережень та космічної географічної інформації. Значно посилились тенденції соціологізації та гуманізації географії, що супроводжуються новою хвилею предметної диференціації суспільної географії.

Запам’ятайте:

· Новий етап розвитку географічної науки охоплює сторіччя між 1870 – 1970-и роками. Новітній період розвитку географії веде свій відлік від 1970-х років.

· Головний зміст нового етапу розвитку географії (нової географії) полягає у прискореній диференціації географії на галузеві дисципліни, у масовому поширенні географічних кафедр в університетах та у повному виокремленні економічної (соціально-економічної, суспільної) географії як науки.

· Поряд з новими географічними школами у Німеччині, США, Великій Британії наприкінці ХІХ ст. формуються географічні школи в Росії (Д. Анучін) та Україні (С. Рудницький, П. Тутковський).

· Першу кафедру географії у Московському університеті заснував Д.М. Анучін (1885 р.).

· У новій географії напроти традиційним компонентно-галузевим підходам утверджується географічний синтез: розробляються концепції і теорії географічної (ландшафтної) оболонки Землі, природних та соціально-економічних територіальних комплексів – природно- географічних та суспільно-географічних.

· Традиційні лідери класичного етапу розвитку географії – німецька та французька географічні школи, у новий час поступаються лідерством англо-американській географії.

· Головними теоретичними здобутками нової географії стали: ландшафтна концепція (З. Пассарге, К. Зауер); вчення про господарське освоєння території (І.Боумен, К. Зауер); визначення предметної області географії як взаємодії людини і природи (К. Зауер); концепція просторової організації господарства (А. Льош); концепція територіальної організації суспільства (Р. Морілл).

· Характерною рисою нового етапу є формування нових інтегративних дисциплін (теоретична географія, ландшафтознавство, природокористування, геоекологія та ін)

· Головною ознакою новітньої географії стало масове застосування геоінформаційних технологій та геоінформаційних систем (ГІС).

Контрольні питання та завдання

1. Який період називають новим етапом розвитку географії? Коли започаткований новітній етап становлення географічної науки?

2. Характеризуйте головний зміст нового етапу розвитку географії. Які важливі події щодо організації географічної науки відбуваються у цей час?

3. Які національні географічні школи виникають наприкінці ХІХ ст.?

4. Хто і коли заснував першу кафедру географії в Росії?

5. Які нові географічні школи формуються в 1930 – 1940-х роках?

6. Характеризуйте інтегративні тенденції розвитку географії в новому періоді. Які теорії і концепції засвідчують посилення географічного синтезу у цей час?

7. Поясніть зміну лідерства у географічній науці протягом нового етапу: які національні географічні школи втратили лідерство і які його набули?

8. Характеризуйте головні теоретичні здобутки нової географії протягом 1920 – 1970-х років. Поясніть інтегративний і синтетичний характер тогочасних теорій і концепцій.

9. Назвіть розробників штандортних теорій. Поясніть цільові настанови і зміст штандорту.

10. Хто і коли започаткував “регіональну науку”? Який статус має регіональна економіка та регіональна політика у наш час?

11. Назвіть розробників математичних методів у географії (математичної географії), які набули поширення протягом 1950 – 1970-х років. Поясніть зв’язок між математичною та теоретичною географією.

12. Хто і коли розробив концепцію територіальної організації суспільства? Поясніть її зміст

13. Які тенденції світового розвитку зумовлюють початок новітнього етапу зростання географії?