Еволюція світового господарства

Світове господарство - продукт тривалої еволюції та природного відбору найбільш життєздатних економічних систем і структур. Здавалося б, що до наших днів могли “вижити” лише найбільш економічно ефективні системи господарства. Але це далеко не так, і сьогодні поряд з високорозвиненими державами в світі лишається ще дуже багато слаборозвинених країн, і процес “природного відбору” найбільш “правильних” соціально-економічних систем триває. Дуже важливо розуміти генезу, еволюцію та динаміку світового господарства.

Економічна історія світового господарства започаткована у той час, коли стародавні цивілізації почали активно взаємодіяти між собою. Могутнім імпульсом до його зростання стало зародження ринкової економіки. Саме у цей час (XVI - XVП ст.) відбувся радикальний злам у світовій економіці й перехід до відтворювального (товарного), а не лише натурального (споживчого) виробництва. До зародження сучасного ринкового економічного устрою у світі було три автономних економічних центри: 1) басейн Індійського океану; 2) східна економічна зона Китаю; 3) середземноморсько-європейський регіон. З них лише Європі судилось пройти через глибоку й складну трансформацію, що спричинила появу світової економіки ринкового типу.

На межі XIV - XV ст. відбувається занепад Сходу і стрімкий підйом Заходу. Центр світової економіки зміщується до Європи, яка пережила різнобічну технологічну, економічну, політичну, соціальну й культурну трансформацію. На просторах інших економічних центрів світу суспільство лишилось незмінним і продовжувало розвиватись за замкненим циклом. До першої промислової революції, що відбулась у Європі, на Схід припадало понад три чверті мануфактурно-ремісничого виробництва. На Сході зосереджувалось понад дві третини населення світу, головні центри торгівлі й культури. І тим не менш епіцентром промислової революції та радикальних змін у світовій економіці стала саме Європа. Великі географічні відкриття значно розширили світ, перш за все, для європейців, а європейці заклали підґрунтя мондиалізації - всесвітньої інтеграції людства. За висновком А.Тойнбі, з 1500 р. карта Ойкумени дійсно змінилась до невпізнанності. Європі судилося стати “точкою історичної біфуркації”, в якій були започатковані кардинальні зміни щодо економічної орієнтації та мотивації людини і відбувся перехід від феодальних суспільних відносин до товарно - ринкових.

Чому саме Європі судилося стати центром світової системи – “світу – економіки”? На даний час поширена думка, що капіталізм реалізував соціальний і духовний потенціал Європи, що основою її економічного прориву стали духовні цінності європейців, які раніше інших зрозуміли історичні переваги приватної власності та правової свідомості. З часом ці передумови стали основою формування середнього класу, що являє собою стрижень сучасного суспільства. На Сході тенденції суспільного розвитку зберігали протилежну орієнтацію: всілякий культ державної сили й власності; громадська і переважно підневільна праця; максимальне обмеження приватної власності та економічної ініціативи. Іншими словами, на Сході переважали “світи – імперії”, які значною мірою зберіглись і у наш час. Таким чином, на рубежі XV-ХVI століть Європа різко виривається вперед. Центр світової системи, що до того знаходився в імперії Великих Моголів (Індія), несподівано перемістився в Європу.

Еволюція світового господарства відбувалась кількома етапами (за І. Валлерстай-ном). Періодизація розвитку світового господарства та узагальнена економічна характеристика етапів наведені на рис. 27. Світова ринкова економіка, що бере свій відлік з середини ХV ст., має стадійну динаміку своєї часової та просторової еволюції. Загальна хронологія етапів еволюції світового господарства представлена з часів середньовіччя Додатково позначені найважливіші історичні події, що мали вирішальний вплив на розвиток світового господарства. На різних етапах становлення світового господарства виникали центри тогочасних систем світової економіки, які регулярно змінювали своє місце. Ф. Бродель виділив сім таких центрів, які на різних етапах зосереджували фінансову та виробничо – технічну могутність: Брюгге (близько 1300 р.); Венеція (близько 1450 р.); Антверпен (близько 1500 р.); Генуя (близько 1550 р.); Амстердам (близько 1650 р.); Лондон (близько 1750 р.); Нью – Йорк (близько 1930 р.). Така зміна центрів світового господарства представлена на рис. 27 співставно із загальною світовою економічною кон’юнктурою та важливими історичними подіями.

1. Етап зародження. В середині XV ст. спостерігається помітне зростання сільськогосподарського виробництва й населення, розпочинається століття Великих географічних відкритів, посилюється міжнародний поділ праці. Цей етап названий “аграрним капіталізмом” або “капіталізмом на його торговій стадії”. Розпочинається світова економічна експансія: країни - лідери захоплюють колонії і в той чи інший спосіб намагаються поділити весь світ. Розквітає система рабовласництва й рабської праці. Перші колонії були захоплені Португалією наприкінці XV ст. Наступні захоплювали Іспанія, Велика Британія, Нідерланди, Франція. Формується плантаційне господарство на підневільній праці. Накопичується торговий капітал.

2. Етап становлення світового господарства триває з другої половини XVП ст. до початку XIX ст. Англійська буржуазна революція (1642-1646 р.р.) започаткувала еру індустріального капіталізму. Основним чинником руйнації аграрної цивілізації стала

Рис. 27. Етапи і цикли розвитку світового господарства (М.С.Мироненко, 1995)

Перша промислова революція (1769-1872 рр.), яка перевела виробництво на енергію вугілля й парових машин. Починає формуватися новий світовий ринок. Цей етап співпадає з руйнацією середньовічного образу світу й формуванням нової картини світу, яку називають добою Просвіти або Новим часом. Зароджується сучасна наука - філософія і природознавство. Утверджується пошук все більш нових технологій, все більш високої ефективності виробництва.

З кінця XVШ - початку XIX ст. розпочинається поступове й невпинне скорочення колоніальної системи. У цей час виникають понад 20 суверенних держав. Більша частина колоніальних володінь, що залишились, перерозподіляються на користь тогочасного світового лідера - Великої Британії. У цей же час на периферії світової системи ще переважає підневільна праця: у Новому Світі (Північна і Південна Америка) - рабська, у Східній Європі - “другий феодалізм” з кріпацтвом (в Росії кріпацтво було поновлене у 1649 р., а пізніше в СРСР - під час колективізації).

3. Етап світової економічної експансії тривав з початку XIX ст. до 60-х років XX ст. Це етап повнокровного індустріального суспільства. Посилюється економічне розшарування світу на метрополію та периферію. Включення відсталих країн до світового ринку підчас випереджає формування відповідних національних ринків. Формується світова фінансова система. У сфері обігу поширюються еквіваленти, облігації. З 1930-х років посилилось державне регулювання ринкової економіки. Тривав процес деколонізації.

На цьому етапі відбулась Друга промислова революція (1873 – середина ХХ ст.), коли основою промислового виробництва стали електрика і нафта. Поширюються синтетичні матеріали, знижується сировинна і продуктова залежність метрополії від периферії. Зростає розрив у рівнях соціально-економічного розвитку між ними. Посилюються тенденції до вільної світової торгівлі й загальної лібералізації економіки.

4. З 50-60-х років ХХ ст. розпочинається інтеграційний етап розвитку світової економіки. У цей час зростає інтернаціоналізація та транснаціоналізація виробництва, послуг, капіталів, технологій. Помітно підвищується роль міжнародних економічних і фінансових організацій. З’явилась якісно нова інфраструктура міжнародних комунікацій у вигляді комп’ютерних систем і мереж. Однобока й наступальна економічна експансія розвинених країн замінюється механізмами взаємопроникнення національних економік та їх транснаціональної інтеграції. Індустріальне суспільство поступово змінюється постіндустріальним. Зменшується частка галузей матеріального виробництва й зростає сфера послуг та інформації. Швидко посилюється попит на нематеріальні блага й інформаційні технології. Посилились процеси національного й етнокультурного відродження, що спричинили появу десятків нових держав. Відбувався розпад країн-імперій - СРСР, Югославії, Чехословакії.

Сучасне світове господарство являє собою органічну єдність трьох основних елементів: єдиного світового ринку; системи окремих суверенних держав; трьохярусної геопросторової структури, що включає ядро світової системи, його периферію та перехідну напівпериферію. Якісно змінились взаємини ядра і периферії світового господарства. Раніше ядро користувалось відсталістю периферії і мало від неї певний виграш. На даний час відсталість периферії розглядають як гальмо (і навіть загрозу) подальшого розвитку світової системи. Державне регулювання економіки, започатковане у 1930-х роках Дж.м.Кейнсом, що набуло світового визнання у 1950-1960-х роках, знову поступається принципам лібералізму, проголошеним ще у XVШ ст. А.Смітом. Пріоритетними стають наукоємні й високотехнологічні галузі. Поряд з процесами глобалізації відбувається й регіоналізація світової економіки.

Запам’ятайте:

· Світове господарство – продукт тривалої еволюції та соціально-економічного відбору найбільш життєздатних економічних систем і структур. В світі завжди поряд з більш розвиненими країнами і народами співіснували слаборозвинені та відсталі. Еволюційний відбір кращих господарських систем триває і в наш час.

· Становлення світової економіки відбувалось протягом ХVІ – ХVІІ ст. співставно з розвитком товарного виробництва, що прийшло на зміну натуральному.

· З трьох розрізнених передринкових економічних зон – басейну Індійського океану (1), східної економічної зони Китаю (2), середземноморсько-європейського регіону (3), лише Європі судилося пройти через глибоку соціально-економічну трансформацію, що спричинила появу світової економіки ринкового типу.

· Після Великих географічних відкриттів, які заклали підґрунтя мондилізації – всесвітньої інтеграції людства, реформації, пов’язаною з кризою християнської церкви, та промислового перевороту Європа стала точкою “історичної біфуркації”, від якої розпочався перехід від феодальних відносин до товарно-ринкових.

· На межі ХІV – ХV ст. відбувався занепад Сходу і стрімкий підйом Заходу. Центр світового господарства перемістився з Індії (Імперія Великих Моголів) в Європу.

· Еволюція світового господарства протікала такими етапами (за І.Валлерстайном):

1) етап зародження світового господарства з середини ХVст. до першої половини ХVІІ ст.);

2) етап становлення світового господарства (з першої половини ХVІІ ст. до початку ХІХ ст.);

3) етап світової економічної експансії (з початку ХІХ ст. до 60-х років ХХ ст.);

4) інтеграційний етап світової економіки (з 1950 – 1960 –х років);

· Світова система господарства на різних стадіях свого розвитку мала різні економічні центри, що регулярно змінювали своє місцеположення.

· Наприкінці ХХ ст. розпочався перехід від індустріального суспільства до постіндустріального.

Контрольні питання та завдання

1. Чому світове господарство називають продуктом тривалої еволюції? Поясніть, як відбувається історичний відбір найбільш життєздатних економічних систем у цивілізаційному розвиткові людства.

2. В який час натуральне господарство почало трансформуватись у товарне?

3. Назвіть розрізнені економічні центри доринкової стадії світового господарства.

4. Які історичні події передували соціально-економічній трансформації Європи та її становленню як лідера світового господарства?

5. У який час відбувався економічний занепад Сходу та піднесення Заходу? Як у цей час змінилося положення світового економічного ядра?

6. Поясніть еволюцію світового господарства (за М.С. Мироненком, 1995). Назвіть головні етапи такої еволюції, їх хронологічну послідовність, важливі історичні події, що впливали на розвиток світового господарства.

7. У якій послідовності змінювались центри тогочасних систем світового господарства? Спробуйте прогнозувати наступне переміщення центру світової економіки.

8. Характеризуйте етапи еволюції світового господарства за І.Валлерстайном.

9. Характеризуйте новітні тенденції сучасної трансформації світового господарства.