Форми територіальної організації виробництва

Територіальний поділ праці визначає загальний характер розміщення виробництва та форми його територіальної організації. Вже наголошувалось, що поділ праці являє собою об’єктивний невпинний і незворотний процес. Це означає, що і розміщення виробництва та форми його територіальної організації мають історичний характер, змінюються в часі, розвиваються. Територіальна організація виробництва – багатоаспектне поняття. Нас цікавлять взаємини окремих підприємств у різних можливих варіантах їх розміщення. Нас цікавить відношення між підприємствами та населеними пунктами, виробництвом і територіями. Розглянемо ці питання.

Розрізняють розміщення окремих підприємств чи їх певних територіальних поєднань, угруповань. Територіальні угрупування підприємств можуть мати різний характер в залежності від меншої чи більшої взаємодії між ними. Вони можуть бути цілком незалежними одне від одного щодо організаційно-економічних та виробничих зв’язків або інтенсивно пов’язаними єдиним управлінням, взаємними поставками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Підприємства, що знаходяться на одній території, більшою чи меншою мірою можуть використовувати виробничу та соціальну інфраструктуру. Узагальнено будемо виділяти такі форми розміщення виробництва в залежності від характеру взаємодії підприємств:

1) одиничне розміщення (розміщення окремих підприємств);

2) групове (агломероване) розміщення;

3) комплексне розміщення;

4) виробничі кластери (кластери виробництв).

Одиничне розміщення характерне для галузевого управління господарством. Кожне міністерство чи відомство розробляє для своєї галузі принципи і критерії (головні показники), за якими приймають рішення щодо розміщення підприємств. Створюються спеціальні галузеві проектні установи, які займаються проблемами “прив’язки” (розміщення) підприємств своєї галузі. Схематично ця процедура виглядає так.

Прийнято рішення про будівництво в регіоні (області) підприємства. Необхідно обґрунтувати його розміщення, визначити точку його прив’язки. Спеціалісти розглядають всі можливі варіанти розміщення даного підприємства в регіоні. (рис. 24). Для кожного варіанту обчислюють вартість будівництва підприємства та необхідні експлуатаційні витрати ( енергія, сировина, вода, матеріали та ін.). Для порівняння разових капітальних затрат (вартість будівництва) та біжучих (щорічних) експлуатаційних витрат використовують так звані приведені затрати. Для цього капітальні витрати ділять на час їхньої окупності, тобто приводять до одного року, і роблять співставними за часом з експлуатаційними витратами. Той варіант розміщення підприємства, який дає найменшу суму приведених затрат, стає пріоритетним, а в багатьох випадках – остаточним, кінцевим. Іноді доводиться приймати інший, більш дорогий щодо затрат варіант, виходячи з проблем зайнятості населення чи екологічної безпеки.

На рис. 24 представлені сім варіантів розміщення нового підприємства. Всі вони мають різні суми приведених витрат в залежності від наявності чи відсутності матеріалів, сировини, води, електроенергії, палива, робочої сили, транспортного зв’язку, ринку збуту, зручності-незручності комерційних поставок, екологічних обмежень і т.д. Зрозуміло, що кожна точка має свої особливості щодо зазначених характеристик, які і визначають проектну суму витрат. У нашому прикладі найменшу суму приведених витрат має точка № 5, і нове підприємство будуть розміщувати за цим варіантом.

Економічним критерієм розміщення окремих підприємств є мінімум приведених витрат. Цей критерій, безумовно, правильний: навіщо будувати дорожче, коли показано найбільш дешевий варіант! Але така правильність має суто галузевий характер: з точки зору міністерства (відомства) – правильно. А з точки зору всього народногосподарського комплексу ще треба думати і рахувати, оскільки, окрім галузевих критеріїв існують критерії надгалузеві, народногосподарські. Вони стають визначальними для інших форм територіальної організації виробництва – групової та комплексної.

Рис. 24. Вибір пункту розміщення нового підприємства за галузевими критеріями

Групове (агломероване) розміщення виробництва певною мірою протистоїть галузево-відомчому підходу. Розглянемо такий приклад. На рис. 25 порівнюються варіанти одиничного (“поштучного”) і групового розміщення трьох підприємств – цементного заводу, металургійного комбінату і хімічного комбінату. Найкраще розміщення кожного підприємства за мінімальними приведеними затратами представляє рис. 25.а.

Проаналізуємо варіант групового розміщення за економічними критеріями. Прив’язка цементного заводу і хімічного комбінату при груповому розміщенні (рис. 25. б) буде гіршою, ніж у першому варіанті (рис. 25. а). Приведені витрати для цих підприємств будуть більшими (більші затрати на будівництво або на поставки сировини, палива і т. ін.), оскільки “ідеальний” – найбільш дешевий, варіант їх розміщення вже відомий (рис. 25. а). Таким чином, групове розміщення цементного заводу і хімічного комбінату пов’язане з додатковими витратами (+ В) за рахунок більших приведених затрат. Для металургійного комбінату, який залишається у точці мінімальних витрат, такої різниці не буде.

Рис. 25. Форми територіальної організації виробництва: розміщення підприємств одиночне (а), групове (б), комплексне (в)

Разом з тим групове розміщення виробництв дає змогу сформувати для них єдину виробничу інфраструктуру: залізничні під’їзди з товарними станціями, енергомережі з підстанціями, газопроводи з газорозподільними станціями, системи зв’язку, будівельно-ремонтні служби та ін. У першому варіанті (рис. 25. а) кожне підприємство створювало свою інфраструктуру, у другому – вона спільна. Зрозуміло, що обсяги витрат на створення спільної інфраструктури (рис. 25. б) будуть меншими порівняно з її автономними варіантами (рис. 25. а). Позначимо таку економію як – В. Залишається співставити наші виграші (- В) та програші (+В). Практика свідчить, що економія капіталовкладень за рахунок спільної інфраструктури може помітно (до 15-20%) перевищувати зростання приведених витрат окремих підприємств при їх одиночному розміщенні, тобто - В > > + В.

Таким чином, економічним критерієм групового розміщення виробництв виступає економія капіталовкладень на спорудження систем виробничої інфраструктури: формування єдиної системи інфраструктури для групи підприємств може дати помітну вигоду порівняно з варіантом автономної для кожного підприємства інфраструктури. Підкреслимо, що це вже надгалузевий або народногосподарський критерій: з точки зору цементників і хіміків групове розміщення (рис. 25.б) дає програш, а з точки зору всього господарського комплексу – виграш.

Комплексне розміщення виробництва поглиблює і розвиває ідеї групового розміщення. На рис. 25. в показаний приклад комплексного розміщення для тих самих підприємств, що вже розглядались. В основі комплексу – групове розміщення виробництв зі спільною виробничою інфраструктурою. Але тепер підприємства вже не просто сусіди, що користуються єдиною інфраструктурою. Між ними встановлені прямі виробничі зв’язки: металургійний комбінат поставляє хімічному підприємству коксові та доменні гази, які до того забруднювали атмосферу, а тепер є сировиною для хімічних виробництв; хіміки передають металургам кисень, що дозволяє інтенсифікувати виплавку металу та покращити його якість; цементники переробляють доменні шлаки в будівельні конструкції і т.д.

За економічними критеріями комплексне розміщення дає подвійний ефект:

1) зберігаються вигоди від функціонування спільної виробничої інфраструктури;

2) з’являються додаткові виграші від встановлення прямих і ефективних виробничих зв’язків - зв’язків комплексування, які дають змогу зручних і дешевих (щодо транспортування) взаємних поставок, переробки й утилізації відходів, повної й комплексної переробки ресурсів, технологічної завершеності основних циклів виробництв.

Кластерна організація виробництва – це новітня концепція розміщення, що певною мірою продовжує ідею комплексування видів економічної діяльності в ринкових умовах. Виробничі кластери формуються за принципами прямих виробничих і технологічних зв’язків (як і у комплексах) і спільної сервісної ринкової інфраструктури – маркетингу й менеджменту, інноваційної та інвестиційної діяльності, кредитно-фінансового та науково-технічного обслуговування та ін. У вітчизняній економіці планова прив’язка окремих підприємств веде свій відлік з часів індустріалізації (1930-і роки). У 1960-х роках набуло поширення групове розміщення виробництв, а з 1970-х – комплексне. Тривалий час концепція територіально-виробничих комплексів (ТВК) була провідною у нашій економіці, і лише у 1990-х роках вона поступилась місцем більш гнучкій та еластичній кластерній формі організації виробництва. Нагадаємо, що підприємства і організації групуються у виробничі кластери не лише за ознакою прямих виробничих зв’язків (як у комплексах), але й з врахуванням всієї сукупності відносин організаційно-економічних, ринкової інфраструктури та управління.

І ще раз про критерії територіальної організації виробництва. Очевидним є прогресивний розвиток економічних критеріїв – від суто галузевих (одиничне розміщення) до надгалузевих і народногосподарських (групове та комплексне розміщення). І ще одна світова та вітчизняна тенденція щодо критеріїв розміщення: економічні критерії спочатку повільно, а далі – чимдуж поступаються критеріям соціально-економічним та соціально-екологічним. Ще донедавна економічний виграш – максимум обсягів виробництва чи мінімум витрат, був беззастережно і єдино вірним критерієм. Нині ж у багатьох випадках економічний виграш поступається соціальному (робочі місця, задоволення споживчого попиту та ін.), а також соціально-екологічному (зберігання здорового довкілля) та природоохоронному.

Територіальна організація виробництва тісно взаємопов’язана з розселенням, а також з особливостями природного середовища, його природно-ресурсного потенціалу. Прив’язка підприємств до населених пунктів та мережі інфраструктури породжує точкові, вузлові, лінійні, кущові форми територіальної організації виробництва, а орієнтація окремих галузей на ті чи інші види природних ресурсів зумовлює ареальні (територіальні, акваторіальні) форми їх територіальної організації. Згадаймо поділ галузей на руральні – такі, що тісно взаємодіють з природним середовищем, і неруральні, зв’язок яких з природою опосередкований. Перші тяжіють до площинно-ареальних форм своєї територіальної організації, другі – до точкових, лінійно-вузлових, кущових.

Галузі первинного сектору економіки – сільське й лісове господарство, мисливство й рибальство, гірничодобувна промисловість, зберігають переважно ареальні форми територіальної організації: сільськогосподарські зони і райони, лісогосподарські і лісопромислові райони і ділянки, промислові зони і райони, гірничодобувні басейни, райони, ареали. Галузі вторинного сектору (обробна промисловість) більшою мірою орієнтовані щодо свого розміщення на розселення. Переважна більшість підприємств обробної індустрії розміщена в населених пунктах і утворює такі форми територіальної організації виробництва, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий (економічний) центр – населений пункт з кількома підприємствами, економічний (промисловий) вузол – місто з великою кількістю підприємств. Окремі виробництва можуть мати кущову форму територіальної організації: потужний плодоовочеконсервний комбінат зосереджує переробку первинної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки (томат-паста, соки, виноматеріалами та ін.) для цілого “куща” підприємств з первинної переробки такої продукції.

Інтенсивний розвиток світового господарства значно ускладнює цю відносно просту схему. З появою транснаціональних корпорацій (ТНК) форми територіальної організації виробництва переступили національні кордони і набули глобальних рис. Сучасні могутні ТНК охоплюють свої структурними підрозділами десятки і сотні країн. Територіальна організація ТНК має міжнародний глобальний характер, вона орієнтована на досягнення максимального виграшу за рахунок міжнародного поділу праці, при цьому економічні критерії такого загального ефекту стосовно окремих країн можуть бути дуже різними: багаті природні ресурси, дешева й кваліфікована робоча сила, розвинена інфраструктура, розвинена науково-технічна база, ємкий ринок збуту, сприятлива нормативно-правова база, розвинена фінансова інфраструктура, слабкі екологічні обмеження та ін.

Запам’ятайте:

● Територіальний поділ праці визначає загальний характер розміщення виробництва та форми його територіальної організації.

● У найбільш загальній формі розрізняють такі форми розміщення виробництва:

1) одиночне розміщення, розміщення окремих підприємств;

2) групове (агломероване) розміщення;

3) комплексне розміщення.

● Розміщення окремих підприємств являє собою галузевий підхід до територіальної організації виробництва і орієнтоване на мінімальні приведені витрати.

● Приведені витрати об’єднують вартість будівництва (капітальні витрати) та вартість біжучих витрат функціонування підприємства (експлуатаційні витрати) у річному розрахунку. Для цього капітальні витрати ділять на час окупності – приводят ь до річного нормативу.

● Групове розміщення підприємств являє собою вже міжгалузевий (народногосподарський) підхід до територіальної організації виробництва і орієнтується на економію витрат за рахунок створення спільної для групи підприємств виробничої інфраструктури. Виробничі зв’язки між підприємствами за цим підходом не розглядають.

● Комплексне розміщення виробництва являє собою ще один підхід до міжгалузевої (народногосподарської) територіальної організації виробництва, за яким компактна група підприємств орієнтована на спільну виробничу інфраструктуру, і підприємства підбираються таким чином, щоб між ними можна було б встановити прямі виробничі або технологічні зв’язки.

● Комплексне розміщення виробництва зберігає економічний ефект групового розміщення (за рахунок єдиної виробничої інфраструктури) і додає новий ефект комплексування – економія витрат за рахунок прямих виробничих і технологічних зв’язків.

● Виробничі кластери (кластери виробництв) – нова форма територіальної організації виробництва, орієнтована на спільне використання групою підприємств єдиної виробничої та соціальної інфраструктури, прямих виробничих і технологічних зв’язків і розвиненої системи ринкової інфраструктури – маркетингу й менеджменту, інвестиційно-інноваційної діяльності, науково-технічного та кредитно-фінансового обслуговування та ін.

● Протягом радянського часу одиничне розміщення набуло масового поширення з часів індустріалізації (1930-ті роки), групове розміщення – з 1960-х, а комплексне розміщення – з 1970-х років. Відповідно змінювались принципи і критерії територіальної організації виробництва – від суто галузевих до між- і надгалузевих та народногосподарських.

● Протягом 1970-1980-х років у вітчизняній економіці набула поширення концепція територіальних виробничих комплексів (ТВК), за якою принципи комплексування поширювались на крупні територіальні одиниці (регіони), господарство яких орієнтувалось на створення єдиного ТВК.

● Сучасна концепція кластерної організації виробництва являє собою подальший розвиток комплексного розміщення виробництва. У кластерах поряд з прямими виробничими зв’язками, характерними для комплексів, обов’язковими є також і зв’язки ринково-сервісної інфраструктури – маркетингові, інноваційні, інвестиційні, кредитно-фінансові та ін.

● Підприємства за їх прив’язкою до населених пунктів та мережі інфраструктури утворюють такі форми територіальної організації виробництва: точкові, вузлові, лінійні, кущові.

● Галузі, орієнтовані на освоєння природних ресурсів, мають переважно ареальну форму територіальної організації (промислові райони, зони та ін.).

● Галузі первинного сектору економіки – сільське і лісове господарство, мисливство та рибальство, добувна індустрія, мають переважно ареальну форму територіальної організації.

● Галузі вторинного сектору (обробна промисловість) мають такі форми територіальної організації, як промислові пункти, центри, вузли, кущі.

● З появою транснаціональних корпорацій (ТНК) принципи територіальної організації виробництва зазнають радикальних змін. Могутні ТНК переступають своїми структурними підрозділами національні кордони і шукають економічні вигоди на рівні міжнародного поділу праці (дешеві природні ресурси, дешева робоча сила, нерозвинене екологічне законодавство та інші переваги).

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть вплив територіального поділу праці на розміщення виробництва та його роль у територіальній організації виробництва.

2. Назвіть загальні форми розміщення виробництва, поясніть відмінності між ними.

3. За яким критерієм розміщують окреме підприємство? Чому такий підхід називають галузевим?

4. Що являють собою приведені витрати? Як їх обчислюють?

5. З якої точки зору мінімум приведених витрат як критерій розміщення окремого підприємства може бути вірним? В якій ситуації він може бути неправильним?

6. Характеризуйте принципи групового розміщення виробництв. За рахунок чого виникає економічний ефект такого розміщення?

7. Що являє собою комплексна територіальна організація виробництва? Чим комплексне розміщення різниться від групового?

8. Поясніть критерії економічної ефективності комплексного розміщення виробництва.

9. В чому полягає економічний ефект комплексування? Наведіть приклади комплексування різних виробництв.

10. Покажіть відмінності між галузевими (відомчими) та міжгалузевими (надгалузевими, народногосподарськими) критеріями розміщення виробництва.

11. У який час у вітчизняній економіці набували поширення принципи і методи одиничного, групового, комплексного розміщення виробництва?

12. Характеризуйте концепцію територіально-виробничих комплексів (ТВК), що набула популярності в радянській економіці з 1970-х років. Порівняйте її з сучасною концепцією кластерної організації виробництва.

13. Які форми територіальної організації виробництва пов’язані з прив’язкою підприємств до населених пунктів, транспортної мережі та інфраструктури7

14. Які галузі мають ареальні форми територіальної організації?

15. Які форми територіальної організації виробництва утворюють галузі вторинного сектора – обробної промисловості?

16. Характеризуйте новітні тенденції територіальної організації виробництва, пов’язані з діяльністю транснаціональних корпорацій (ТНК).