Форми суспільної організації виробництва

Поділ праці в суспільній географії розглядають у двох аспектах – як суспільний поділ праці (СПП) і як територіальний поділ праці (ТПП). За першим розглядають якісну диференціацію праці між суб’єктами суспільного виробництва – окремими робітниками, виробничими ділянками, цехами, підприємствами. В геоекономічних дослідженнях суб’єктами виробництва можуть виступати окремі країни і групи країн. За другим підходом вивчають просторовий розподіл спеціалізованої праці за територіальними одиницями – районами, зонами, регіонами, містами, країнами. Суспільний поділ праці знаходить свій вираз у формах суспільної організації виробництва. територіальний поділ праці зумовлює розвиток форм територіальної організації виробництва. Свого часу (1962 р.) О.Ю. Пробст виділив такі основні форми суспільної організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування. На даний час до цього переліку слід додати диверсифікацію виробництв, їх агломерування, комплексування, кластерізацію.

Концентрація виробництва – цепроцес зосередження все більших обсягів виробництва продукції даного виду на окремих підприємствах, в окремих “точках” – промислових центрах i вузлах. Концентрація виробництва означає випереджаюче зростання обсягів виробництва на крупних підприємствах, пріоритетний розвиток великих підприємств. Концентрація виробництва має дві форми – екстенсивну (кількісну) та інтенсивну (якісну). За екстенсивної концентрації збільшення обсягів виробництва на окремому підприємстві досягають за рахунок його розширення – шляхом збільшення технологічного парку його верстатів, технологічних ліній. При цьому продуктивність верстатів чи ліній лишається тією ж самою, що i раніше. Відбувається кількісна концентрація: більше верстатів (ліній) дадуть більше продукції.

Концентрація виробництва за інтенсивною формою має на меті збільшення обсягів виробництва за рахунок впровадження технологічного обладнання з більш високою продуктивністю. Це якісна концентрація виробництва за рахунок більш високопродуктивних машин, агрегатів, технологічних ліній. Парк технологічного обладнання може кількісно не зростати, а обсяги виробництва збільшуватимуться. Наприклад, перші електростанції виробляли електроенергію на генераторах потужністю кілька сотень – тисяч кВт. У середині XX ст. потужність окремих генераторів сягала вже десятків – сотень тисяч кВт, а наприкінці XX ст. вже функціонували електрогенератори “астрономічних” потужностей 500-600 i навіть 1200 тис. кВт. Один такий енергоагрегат дорівнює потужності дуже великої електростанції.

Економічні вигоди концентрації зумовлені ефектом масового виробництва, яке піднімає кваліфікацію робітників, дає змогу механізувати й автоматизувати виробництво, поставити його на потік чи на технологічний конвеєр. Масове виробництво породжує масові відходи, які можна певним чином переробляти. Концентрація інтенсивного типу крім вигод масового виробництва сприяє технологічному переобладнанню підприємства та переведенню його на нові технології.

Численні приклади надпотужної концентрації виробництва спостерігаються нині в енергетиці. Запорізька АЕС в Україні потужністю 6 тис. мегаватт є однією з найбільших у світі i являє собою гігантське зосередження ядерних енергетичних процесів. Висока концентрація спостерігається у чорній та кольоровій металургії, деревообробці, машинобудуванні, текстильній і харчовій промисловості. Але є й унікальні приклади концентрації сільськогосподарського виробництва. Скотопромислова фірма “Ранчо Харріса” (США), розміщена у Каліфорнійській долині Сан-Хоакін, тримає на відгодівлі поголів’я у 100 тис. бичків. Поставки свіжої яловичини (біфштексів або “стейків”) у всі кінці США та за кордон здійснює авіація, яка робить до 40 рейсів на добу.

Концентрація різних видів виробництва має свої пороги – максимальні рубежі зосередження виробництва на одному агрегаті, на одному підприємстві, в одній “точці” (промисловий центр чи вузол). Такі пороги можуть бути зумовлені технологічними, організаційно-економічними або ж екологічними обмеженнями. Пороги концентрації діють протягом певного часу, а потім змінюються, як правило, в більший бік у зв’язку з науково-технічним розвитком даної галузі чи виробництва.

Спеціалізація виробництва - це така форма суспільної організації виробництва, за якої кожне окреме підприємство намагається випускати все більш однорідну й однотипну продукцію. Якщо, скажімо, одне машинобудівне підприємство випускає 15 найменувань (видів) продукції. а друге – 4, то спеціалізація другого більш виражена більш вузька, більш глибока. Вузька спеціалізація виробництва ефективніша, ніж широка. Спеціалізоване виробництво реалізує ті ж самі переваги масового виробництва, про які вже йшла мова: висока кваліфікація робітників. висока якість продукції, можливості механізації та автоматизації виробничих процесів, можливості переробки масових відходів, більш низька собівартість продукції.

Розрізняють три форми спеціалізації виробництва – предметну, подетальну, постадійну (технологічну). Предметна спеціалізація означає, що підприємство виробляє продукцію даного виду від початку й до кінця, i за ворота підприємства йдуть не деталі i вузли, а готові вироби. Предметну спеціалізацію мають, наприклад, машинобудівні підприємства, що випускають відносно нескладні металоконструкції та металовироби – залізничні вагони, труби, нескладну технологічну апаратуру та агрегати. Подетальна спеціалізація полягає в тому, що окремі підприємства виробляють різні деталі й вузли. Зрозуміло, що такі деталі потрібно збирати на спеціальних складальних заводах i виготовляти з них (збирати) готові машини. Таким чином, подетальна спеціалізація поділяє машинобудівні підприємства на дві групи: 1) спеціалізовані підприємства – постачальники; 2) головні збиральні підприємства.

Постадійна (технологічна) спеціалізація виробництва найскладніша порівняно з предметною та подетальною. В цьому разі одна деталь (чи вузол) для її повної готовності проходить послідовну обробку на різних підприємствах, кожне з яких виконує певну стадію обробки i використовує для цього свою особливу технологію. Скажімо, перше підприємство виробляє відливки – заготовки майбутніх деталей, друге – здійснює їх механічну обробку (нарізка. свердлування, шліфування та ін.), третє – здійснює гальванічне покриття деталей.

Зазначені форми спеціалізації нерівноцінні. Предметна спеціалізація стає все менш поширеною. Підприємства такого типу мають неглибоку спеціалізацію i не можуть користуватися всіма перевагами глибоко спеціалізованого виробництва. Економічна ефективність таких підприємств, як правило, невисока. Подетальна i постадійна (технологічна) спеціалізації є більш прогресивними, оскільки вони орієнтовані на більш глибокий поділ праці i більшою мірою використовують переваги масового та спеціалізованого виробництва. Чим більш високою є частка підприємств з подетальною та постадійною спеціалізацією, тим більш розвиненим є машинобудування регіону чи країни. На жаль, цей показник у машинобудуванні України лишається ще недостатнім.

Кооперування виробництв (виробнича кооперація) – процес встановлення виробничих зв’язків між різними підприємствами. Кооперування являє собою оборотну сторону спеціалізації. Спеціалізація виробництв неможлива без їх одночасної кооперації. Спеціалізація диференціює виробничий процес по виготовленню готового виробу на складові частини, кооперація інтегрує спеціалізовані виробництва для збирання деталей i вузлів у готову машину. Спеціалізація подрібнює виробничий процес, кооперація знову зводить його докупи.

Виробнича кооперація послідовно повторює форми виробничої спеціалізації, тобто вона може бути предметною, подетальною та постадійною. Кооперативні поставки відповідно, будуть представлені готовими виробами (предметна кооперація), деталями та вузлами (подетальна кооперація) та послідовними стадіями i технологіями обробки деталей та вузлів (постадійна кооперація). Економічний ефект виробничої кооперації пов’язаний з перевагами спеціалізованого виробництва. Кооперація набула значного поширення у складному машинобудуванні. Так, наприклад, для виробництва літаків чи автомобілів потрібно поєднати коопераційними поставками кілька тисяч підприємств. Відтак, спеціалізація i кооперація виступають нині провідними формами суспільної організації виробництва.

Комбінуванням називають таку форму суспільної організації виробництва, за якою на одному підприємстві – комбінаті зосереджують виробництва різних галузей i технологій. Мета такої інтеграції – досягнення повної переробки складної багатокомпонентної сировини, формування завершеного технологічного циклу її переробки. Комбінати характерні для металургійної, нафтохімічної, текстильної промисловості, а також для ряду підгалузей харчосмакової індустрії (плодоовочеконсервна, м’ясна, виноробна), деревообробки, гірничодобувної індустрії i т.д.

Розрізняють комбінування послідовне, паралельне та змішане, що відповідає основній схемі переробки сировини. Комбінати чорної металургії використовують послідовне комбінування виробництв за схемою чавун - сталь – прокат. На комбінатах кольорової металургії для повної переробки багатокомпонентних руд (поліметалеві руди та ін.) використовують схему паралельного комбінування, коли одна й та ж сама сировина обробляється за різними технологіями для одержання тих чи інших кольорових металів. На нафтохімічних комбінатах застосовують змішане комбінування, тобто поєднане використання послідовної та паралельної переробки вихідної сировини. Економічний ефект комбінування досягається за рахунок повної й комплексної переробки вихідної сировини, технологічної завершеності виробничих процесів, організаційно-економічної зручності i простоти щодо зв’язків між різногалузевими виробництвами.

Диверсикація виробництва – це процес його кількісної та якісної диференціації й подрібнення. Диверсифікація виробництва характерна для великих підприємств з високою концентрацією виробництва. Масове й спеціалізоване виробництво має велику інерцію, його важко переорієнтувати на інші види технологій, на нову продукцію. Велике й вузькоспеціалізоване підприємство виявляється мало “маневреним”, “неповоротким”. Воно повільно й дуже повільно реагує на зміни попиту, економічної кон’юнктури. Згадаймо, для прикладу, що конверсія потужних оборонних підприємств відбувається дуже повільно: для переходу таких підприємств на виробництво мирної продукції потрібно 10-15 років.

Відтак, великі компанії, фірми, підприємства стосовно до сучасної дуже динамічної кон’юнктури, гонитви за новими технологіями, орієнтації на змінний попит застосовують глибоку, різнопланову й ешелоновану диверсифікацію своїх основних виробництв. Паралельно з виробництвом ракетної техніки розгортають випуск високотехнологічної електронної апаратури, побутової техніки, іграшок. Ешелонована диверсифікація означає організаційно-економічне поєднання масових i вузькоспеціалізованих виробництв, з середніми (за обсягами) і малими виробництвами суперскладної техніки i дрібних виробів i деталей. Окремі напрямки такої диверсифікації є експериментальними i пошуковими, такими, що намагаються вгадати споживчий інтерес i попит на близьку i далеку перспективу. Диверсифікація виробництва протистоїть його концентрації та спеціалізації. Економічний ефект диверсифікації виробництва залежить від того, якою мірою вдається зробити виробництво маневреним, еластичним, таким що оперативно реагує на змінний попит, якою мірою вдається поширити “високі технології” на побутові товари i продукцію масового споживання.

Агломерування виробництв – це процес інтеграції різних виробництв на основі спільної виробничої та соціальної інфраструктури. Йдеться про просторове зосередження підприємств i установ в межах окремих промислових площадок чи населених пунктів. В світі поширені так звані індустріальні парки, що являють собою спеціальні території з високим інфраструктурним облаштуванням для розміщення різноманітних виробництв. Економічний ефект агломерування зумовлений економією коштів, необхідних для інфраструктурного забезпечення даного підприємства (установи) в разі їх автономного (поза наявною інфраструктурою) розміщення. Ефект агломерування особливо помітний для розміщення нових підприємств: дуже часто найбільш ефективним є розміщення таких підприємств у великих містах за рахунок їх розвиненої інфраструктури.

Комплексування виробництв - це така форма суспільної організації виробництва, що має на меті встановлення ефективних виробничих зв’язків між окремими підприємствами різних галузей. Комплексування повторює ідею комбінування виробництв, але вже на іншому організаційно-економічному рівні. Комбінування виробництв реалізується в межах окремого підприємства – комбінату. Комплексування має на меті організацію виробничих зв’язків між різними підприємствами. При цьому можуть використовуватись ті ж самі технологічні схеми послідовної, паралельної та змішаної переробки вихідної сировини, перероблення й утилізації відходів виробництва, взаємних поставок різної продукції, матеріалів, напівфабрикатів. Найбільш економічно ефективним є комплексування сусідніх чи близько розміщених підприємств*. У цьому разі зберігається агломераційний ефект спільної інфраструктури i реалізуються вигоди прямих i зручних виробничих зв’язків.

Кластерізація виробництв являє собою нову форму суспільної організації виробництва. Якщо агломерування виробництв орієнтоване на використання спільної інфраструктури, а комплексування додатково враховує ще й прямі виробничі зв’язки, то кластерізація – це своєрідне організаційно-управлінське комбінування різних видів і форм економічної діяльності. Різні види економічної діяльності інтегруються в один виробничий цикл з єдиним менеджментом та маркетингом. Головний вид виробництва доповнюється необхідними допоміжними й обслуговуючими виробництвами, що забезпечують весь цикл його функціонування – від аналізу попиту (маркетинг) до вибору технологій і реалізації готової продукції. Кластер – це група (сукупність) підприємств і закладів, що повністю забезпечують ефективне виробництво певної продукції чи послуг на регіональному (іноді локальному) рівні територіального поділу праці.

Підведемо загальні підсумки даного огляду. Форми суспільної організації виробництва зумовлені дією закону суспільного поділу праці. Концентрація і спеціалізація виробництва націлені на реалізацію переваг і вигод масового виробництва. Спеціалізація, кооперація, комбінування, комплексування та кластерізація орієнтовані на досягнення раціональної й ефективної системи виробничих зв’язків – на окремому підприємстві (комбінат), на сусідніх та на віддалених підприємствах. Комбінування, агломерування, комплексування та кластерізація мають на меті обґрунтування найбільш ефективних поєднанні різних виробництв в окремих “точках” – підприємствах, населених пунктах. Концентрація й спеціалізація, з одного боку, та диверсифікація – з другого, мають на меті пошук оптимального співвідношення зосередження та диференціації різних видів виробництв.

Слід підкреслити, всі форми суспільної організації виробництва є історичними категоріями. Вони змінюються з розвитком продуктивних сил, з появою нових технологій і організаційно-економічних форм виробництва. Для кожного часу існують свої критерії й норми щодо найкращих форм суспільної організації виробництва. Зокрема, для радянської економіки з її беззастережним курсом на індустріалізацію була характерна орієнтація на концентроване та спеціалізоване промислове виробництво. Реальне життя показало, що одночасне досягнення концентрації та поглибленої спеціалізації неможливе. З розвитком промисловості зростала кількість великих потужних і надпотужних підприємств, але одночасно збільшувалась і номенклатура продукції (деталі, вузли, агрегати і т.д.). І якщо протягом певного часу кількість крупних підприємств зростала “на порядок” (у 10 разів), то перелік видів продукції – на 2-3 порядки (у 100-1000 разів). Відтак, радянська промисловість мала чи не найбільш високий у світі рівень концентрації виробництва і разом з тим не розв’язала стратегічне завдання чіткої і поглибленої його спеціалізації.

Запам’ятайте:

● Суспільний поділ праці спричиняє форми суспільної організації виробництва (СОВ) так само, як територіальний поділ праці утворює форми територіальної організації виробництва.

● Традиційно розрізняли чотири форми СОВ – концентрацію, спеціалізацію, кооперування та комбінування виробництва (О.Ю. Пробст, 1962). Нині цей перелік доповнює диверсифікація, агломерування, комплексування та кластеризація виробництв.

● Концентрація виробництва – процес зосередження все більших обсягів виробництва продукції даного виду на великих підприємствах. Кількісна концентрація відбувається за рахунок розширення технологічного парку, при цьому продуктивність одиничних агрегатів (верстатів, ліній, конвеєрів) лишається незмінною. Якісна концентрація відбувається шляхом заміни застарілого обладнання – верстатів, машин, агрегатів, ліній, новим, більш продуктивним. Кількісну концентрацію називають “екстенсивною”, якісну – “інтенсивною”.

● Концентрація виробництва – історична категорія. Кожний вид виробництва має свій поріг концентрації, за межами якого зосередження виробництва технологічно неможливе чи економічно недоцільне, і цей поріг з часом може зростати.

● Спеціалізація виробництва означає орієнтацію кожного підприємства на випуск однорідної та однотипної продукції. З розвитком продуктивних сил форми спеціалізації змінюються від предметної до подетальної та постадійної (технологічної) спеціалізації.

● Економічні вигоди концентрації та спеціалізації зумовлені перевагами масового та спеціалізованого виробництва.

● Кооперування виробництва являє собою інтеграцію спеціалізованих підприємств, які передають окремі деталі, вузли й агрегати на - інші збиральні підприємства для випуску кінцевої продукції. Кооперація немислима без спеціалізації так само, як спеціалізація без кооперації. Це дві нерозривні складові єдиного процесу виробництва.

● Кооперація, як і спеціалізація, може бути предметною, подетальною та постадійною (технологічною).

● Комбінування – така форма СОВ, за якої на одному підприємстві зосереджують різні види виробництва, різні технологічні процеси, з метою повної й комплексної переробки вихідної сировини. Комбінування різних виробництв і технологій здійснюється за схемами послідовної, паралельної чи змішаної переробки вихідної сировини.

● Підприємства, що користуються комбінуванням, називають комбінатами. Комбінати поширені у металургійній, нафтохімічній, текстильній, харчовій, деревообробній, гірничодобувній індустрії.

● Диверсифікація виробництва – це процес його якісного та кількісного подрібнення з метою набуття ним більшої маневреності та пристосування до динамічного попиту й ринкової кон’юнктури. Диверсифікація виробництва підвищує конкурентноспроможність великих підприємств, що мають високу інерційність своїх спеціалізованих і масових виробництв.

● Диверсифікація протистоїть однобічній концентрації й спеціалізації виробництв.

● Агломерація виробництв – це процес територіального зосередження підприємств на основі спільної виробничої та соціальної інфраструктури. У світі поширені так звані індустріальні парки, що являють собою інфраструктурно підготовлені ділянки, що їх здають в оренду (чи продають) різним підприємцям.

● Комплексування виробництв – це така форма СОВ, за якої між різними підприємствами встановлюють прямі виробничі та технологічні зв’язки. Особливо значний ефект дає комплексування територіально близьких агломерованих підприємств.

● Кластерізація виробництв – це своєрідна друга фаза комплексування, за якої між різними підприємствами встановлюють не лише виробничо-технологічні зв’язки, але й зв’язки організаційно-економічні, зокрема з ділових послуг (консалтингові, кредитно-страхові, лізингові, венчурні), з маркетингу та менеджменту.

● Форми суспільної організації виробництва – це механізми реалізації економічних вигод суспільного поділу праці.

Контрольні питання та завдання

1. Який чинник породжує форми суспільної організації виробництва (СОВ)?

2. Які форми СОВ були визначені свого часу О.Ю. Пробстом? Які форми СОВ з´ явилися у наш час?

3. Що являє собою процес концентрації виробництва, у яких формах він реалізується?

4. Дайте визначення спеціалізації як формі СОВ. Наведіть приклади широкої та вузької спеціалізації виробництва, поясніть термін “вузька спеціалізація”.

5. Поясніть економічний ефект виробництва, пов’язаний з його концентрацією та спеціалізацією.

6. Назвіть форми спеціалізації виробництва, поясніть їх більшу-меншу економічну ефективність.

7. Що являє собою кооперація виробництва? Поясніть нерозривну єдність спеціалізації – кооперації виробництва.

8. Поясніть зміст і форму комбінування виробництва. Що являє собою комбінат? В яких галузях поширені комбінати?

9. Характеризуйте різновиди виробничого комбінування. Наведіть відповідні приклади.

10. Що являє собою диверсифікація виробництва? Поясніть необхідність диверсифікації крупних і спеціалізованих виробництв у сучасних умовах.

11. Чим зумовлені процеси агломерування виробництв? На який економічний ефект вони орієнтовані?

12. Що являють собою індустріальні парки як форми агломерування виробництв?

13. Поясніть зміст поняття “комплекс виробництвв”. На які економічні вигоди орієнтоване комплексування виробництв?

14. Що являє собою кластер виробництв? На які переваги орієнтується кластерізація як новітня форма СОВ?