Співвідношення виробничої сфери та сфери послуг

Для узагальненої структури економіки принциповим є поєднання та співвідношення двох головних сфер господарства, які називають по-різному:

= у радянській економіці й статистиці – це були виробнича сфера й невиробнича сфера;

= у світовій економіці – матеріальне виробництво й нематеріальне (духовне) виробництво;

= у загальних оглядах – виробнича сфера – сфера послуг.

Поняття “невиробнича сфера”, поширене у радянський час, нині поступово виходить з наукового вжитку. За сучасними поглядами, суспільне виробництво поділяють на сфери матеріального і нематеріального виробництва (табл. 13). Невиробнича сфера у цій моделі відсутня.

Таблиця 13

Складові суспільного виробництва

(В.А. Медведєв, Л.І. Абалкін, О.І. Ожерельєв, 1988)

Підкреслимо, що сфера послуг займає проміжне положення між матеріальним і нематеріальним (духовним) виробництвом і охоплює відповідно виробництво як матеріальних, так і нематеріальних послуг. Разом з тим частка нематеріальних послуг у сфері послуг значно переважає, і ця обставина дозволяє у загальній структурі господарства розглядати виробничу сферу (сферу матеріального виробництва), з одного боку, і сферу послуг, що огрублено представляє нематеріальне виробництво, - з другого.

Відомі й інші підходи до структурування господарства за сферами. А. Самоукін (1991 р.) поділяє народне господарство на три сфери. До сфери матеріального виробництва він відносить промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, рибальство та мисливство, заготівлю природних ресурсів. До сфери нематеріального виробництва віднесені наука, інформатика, господарське управління - державне й кооперативне, освіта, культура, мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура i спорт, транспорт, зв’язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлі сільськогосподарської продукції, збут, комунальне господарство, побутове обслуговування. Третій структурний підрозділ господарства – його невиробнича сфера, до якої належать оборона, державна безпека, судові та юридичні органи, митна служба, партійні та громадські організації, органи соціального забезпечення, страхування та кредитування, релігійні заклади, урядові міністерства, комітети, відомства. Але така модель поширення не набула, оскільки вона не стикується з світовою рубрикацією суспільного виробництва.

Головною тенденцією щодо співвідношення виробничої сфери – сфери послуг, є невпинне скорочення у структурі господарства розвинених країн частки матеріального виробництва і відповідне зростання виробництва послуг. На даний час за розподілом самодіяльного населення частка сфери послуг у найбільш розвинених країнах сягає вже 70-75% і продовжує зростати далі. Натомість матеріальне виробництво за зайнятим населенням у таких країнах становить вже менше 25-30%. Продуктивність суспільної праці стала такою високою, що все менша частка зайнятих у матеріальному виробництві спроможна виробляти всі необхідні матеріальні блага, і все більша частина населення займається виробництвом послуг.

В Україні донедавна співвідношення виробнича сфера – невиробнича сфера було діаметрально протилежним, на рівні 70% - 30% зайнятого населення. Виробнича сфера у будь-яких програмах і планах вважалась незаперечним пріоритетом. І лише в сучасних умовах ринкової економіки стала очевидною принципова помилковість такої орієнтації. Останнім часом співвідношення матеріального виробництва – сфери послуг істотно змінилося на користь останньої. Точне значення такої пропорції встановити важко внаслідок прихованого безробіття, коли люди офіційно рахуються працівниками промислових підприємств, а реально зайняті у сфері послуг.