Секторна структура господарства

Секторна структура господарства має кілька різновидів. Господарство поділяють на економічні сектори: 1) за цільовим призначенням виробленої продукції та послуг; 2) за первинністю – вторинністю виробництва та перероблення продукції й послуг; 3) за переважаючими технологічними укладами; 4) за основними групами й видами технологій.

За споживчим призначенням виробленої продукції та послуг виділяють чотири відтворювальних сектори народного господарства:

1) сектор особистого споживання, що охоплює сільське i лісове господарство, харчову i легку промисловість, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, освіту, охорону здоров’я, культуру i мистецтво;

2) інноваційно-інвестиційний сектор, у складі якого наука i наукове обслуговування, машинобудування й металообробка, будівництво;

3) паливно-сировинний сектор, що включає паливну промисловість i електроенергетику, чорну й кольорову металургію, хімічну й нафтохімічну індустрію, лісову, деревообробну й целюлозно-паперову промисловість, промисловість будівельних матеріалів;

4) сектор обігу й управління, в складі якого транспорт i зв’язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготівля, фінанси, кредит, страхування, управління.

У світовій економічній літературі поширена секторна структура господарства, за якою галузі народного господарства об’єднані у три (нині - чотири) секториза послідовністю видобування первинної продукції, її переробкою та обслуговуванням. Первинний сектор охоплює сільське господарство, лісове господарство, рибальство i мисливство, добувні галузі промисловості, тобто всі ті галузі, які дають “первинну” продукцію. Вторинний сектор складають галузі обробної індустрії, які за стадійністю чи етапністю переробки продукції поділяють на групи первинної (знову цей термін), вторинної i т.д. обробки. Третинний сектор утворюють галузі сфери послуг. З огляду на інформаційну революцію i входження найбільш розвинених держав у нову еру постіндустріального суспільства окремі дослідники нині виділяють і четвертинний сектор – науково-інформаційний, що об’єднує види діяльності, пов’язані з науково-технічними розробками, а також з обробкою, накопиченням та споживанням інформації. У складі промисловості на підставі секторів розрізняють добувні та обробні галузі. У розвинених країн обробні галузі кількаразово перевищують добувні, у слаборозвинених ця пропорція зворотня.

Звичайно, секторну структуру економіки представляють як піраміду (рис. 30): первинний сектор більший за обсягом вторинного, оскільки не вся первинна продукція переробляється, певна її частина безпосередньо споживається населенням; вторинний сектор традиційно був більшим, ніж третинний. Але з кінця XX ст. співвідношення секторів господарства радикально змінюється. В розвинених країнах частка сфери послуг (третинний сектор) за розподілом зайнятого населення вже сягає 70% i продовжує зростати далі. В той же час частка виробничої сфери (первинний i вторинний сектори) зменшилась до 30% i має тенденцію до подальшого скорочення. Традиційна секторальна “піраміда” поступово “ перевертається” у зв’язку із стрімким зменшенням часток первинного i вторинного секторів та відповідним зростанням третинного і четвертинного секторів. Зрозуміло, що така тенденція спостерігається поки що в найбільш високорозвинених країнах.

Рис. 30. Перебудова загальної структури господарства в постіндустріальний час:

а) традиційне співвідношення секторів економіки; б) співвідношення секторів господарства в постіндустріальних країнах

Таким чином, співвідношення секторів характеризує прогресивність – регресивність економічної структури господарства за такою схемою:

= правильна піраміда (І > ІІ > ІІІ...) є ознакою застарілої та економічно неефективної структури господарства і відповідно низького соціально-економічного розвитку країни (регіону, міста);

= “обернена” піраміда (ІV > ІІІ > ІІ> І) свідчить про сучасну, прогресивну, високоефективну структуру господарства і є ознакою високого розвитку економіки.

Зауважимо, що секторна структура господарства України ще лишається близькою до правильної піраміди, в якій сфера послуг донедавна поступалась первинному та вторинному секторам. Останніми роками цей розрив помітно зменшується.

Додатково народне господарство у цілому, а також кожну окрему галузь поділяють за технологічними укладами в залежності від технічного рівня обладнання, технологічних процесів, глибини переробки сировини та матеріалів. Технологічні уклади повторюють цивілізаційну зміну технологічних епох у розвитку людства: перші два уклади вважають реліктовими (архаїчними); третій – четвертий – такими, що застаріли; п’ятий – сучасний; шостий – новітній, що формується у наш час (постіндустріальний, інформаційний). Для аналізу структури господарства країн та регіонів за технологічними укладами звичайно використовують три якісні рівні технологій: застарілі, традиційні, новітні.

За найбільш загальними основами технології виробництва галузі господарства поділяють на такі групи: а) галузі, що використовують фізичні та механічні технології і б) галузі з використанням хімічних технологій; в) галузі з біологічними технологіями; г) галузі з ядерними технологіями і т.д. На підставі такого групування представляють технологічну структуру економіки.