Оцінка матері сином

Шкала позитивного інтересу. Насамперед психологічне прийняття матері хлопці-підлітки бачать у відносно критичному підході до них.

Підлітки часто відчувають необхідність у допомозі й підтримці матері, у більшості випадків сприймають її думки, схильні погоджуватися з нею. Такі форми поведінки, як владність, підозрілість, тенденція до лідерства заперечуються. Водночас сини не чекають від матері надмірного конформізму, аж до тенденції „йти на поводу”. Однак просто компетентної поведінки, дружнього способу спілкування й нормальних емоційних контактів виявляється недостатньо для того, щоб підліток міг стверджувати, що мати відчуває стосовно нього позитивний інтерес. Вони тягнуться до сильної, дорослої й самостійної людини.

Шкала директивності. Директивність матері стосовно сина підлітки бачать у нав’язуванні їм нею почуття провини, її декларацій і постійних нагадувань про те, що „мати жертвує всім заради сина”, повністю бере на себе відповідальність за все, що зробила, робить і робитиме дитина. Мати ніби стверджує споконвічну залежність її статусу й оцінки навколишніх від того, наскільки син відповідає „еталону дитини”, при цьому можливість інших варіантів самовираження виключена. Так мати прагне будь-яким способом виключити неправильну поведінку сина, щоб не осоромитися. Прості ж форми проявів чуйності, симпатії викликані позитивними емоційними стосунками, негативно корелюють із директивною формою взаємодії матері й підлітка.

Шкала ворожості. Ворожість матері у стосунках із сином-підлітком характеризується її агресивністю й надмірною суворістю в міжособистісних взаєминах. Орієнтування матері винятково на себе, її самолюбство, зайве самоствердження, як правило, виключають прийняття дитини. Син сприймається, насамперед, як суперник, якого необхідно притлумити, щоб ствердити свою значимість. Так, емоційна холодність щодо підлітка маскується й найчастіше видається за стриманість, скромність, дотримання „етикету” і навіть підпорядкованість йому. Водночас можна спостерігати яскраво виражену підозрілість, схильність до надмірної критики на адресу сина й навколишніх, метою якої є прагнення принизити дитину в очах інших. Поряд із цим постійно (головним чином на вербальному рівні) демонструється позитивна активність, відповідальність за долю сина.

Шкала автономності. Автономність матері у стосунках із сином розуміється ним як диктат, повне захоплення влади, навіть деяка маніакальність щодо цього, неприйняття ніяких варіантів. Мати при цьому не сприймає дитину як особистість, зі своїми почуттями, думками, бажаннями та прагненнями, вона представляє „сліпу” силу влади й амбіцій, якій усі зобов’язані підкорятися, незважаючи ні на що. При цьому адаптивна форма авторитету матері, заснована на довірі й повазі, а також прийнятні форми твердості й різкості (коли вони враховують ситуацію), виявляються не характерні для автономності матерів у стосунках із синами-підлітками. Також, на думку синів, ні емоційна прихильність, ні дружній стиль спілкування не можуть бути пов’язані з відгородженістю матері від справ сина.

Шкала непослідовності. Непослідовність материнської лінії виховання оцінюється підлітками як чергування (залежно від ступеня інформативної значимості) таких психологічних тенденцій, як панування сили й амбіції та покірність (в адаптивних формах), делікатність і альтруїзм та недовірлива підозрілість.

Причому є тенденція до екстремальних форм прояву (амплітуда коливань максимальна).