Оцінка батька сином

Шкала позитивного інтересу. Позитивний інтерес у стосунках із сином розглядається як відсутність грубої сили, прагнення до нероздільної влади у спілкуванні з ним.

Підлітки говорять про позитивний інтерес у випадках, коли батьки прагнуть досягти шанування їхнього батьківського авторитету, не вдаючись до декларацій догм. Психологічне сприйняття сина батьком засновано насамперед на довірі. При подібних взаєминах характерно знаходити істину в суперечці, прислухаючись до різних аргументів і віддаючи перевагу логіці здорового глузду. Тут повністю заперечується будь-який конформізм.

Шкала директивності. Директивність у стосунках із сином батько проявляє у формі тенденції до лідерства, шляхом завоювання авторитету, заснованого на фактичних досягненнях і домінантному стилі спілкування. Його влада над сином виражається головним чином у керівництві та своєчасній корекції поведінки дитини (крім амбіційної деспотичності). При цьому він дуже чітко дає зрозуміти дитині, що заради її благополуччя жертвує певною наявною в нього часткою влади; що це не просто заступництво, а прагнення вирішувати все мирно, незважаючи на ступінь подразнення.

Шкала ворожості. Жорстокі батьки завжди погоджуються із загальноприйнятою думкою, дотримуються конвенцій, прагнуть задовольнити вимоги інших бути „хорошим” батьком і підтримувати позитивні стосунки. Виховуючи це, вони намагаються „вимуштрувати” свого сина відповідно до прийнятих у суспільстві та культурі уявлень про те, якою має бути ідеальна дитина.

Батьки прагнуть розвивати в синів різні здібності, що найчастіше призводить до непосильного навантаження на юнацький організм. Водночас проявляється повна залежність від думки інших, острах і безпорадність, неможливість протистояти їй. Одночасно батько стосовно сина суворий і педантичний. Підліток постійно перебуває у стані тривожного очікування низької оцінки його діяльності й покарання батьківським відкиданням: „Як ти смієш не відповідати тому, що чекають від тебе, адже я жертвую всім, аби зробити з тебе людину”. Одразу звучить постійне невдоволення, скептичне ставлення до досягнень сина, що неминуче знижує мотивацію його діяльності.

Шкапа автономності. Автономність батька у стосунках із сином проявляється у формальному ставленні до виховання, у зайвій неупередженості під час спілкування. Взаємодія ґрунтується на позиціях сили й деспотичності. Батько „коректує” сина лише у випадках, коли той що-небудь накоїв, причому навіть на розбирання того, що трапилося, зазвичай, „бракує часу”. Батько занадто зайнятий собою, щоб заглиблюватись у життя і проблеми сина. Про них він дізнається тільки з прохань дитини допомогти або порадити в тому чи іншому питанні. Його не цікавлять захоплення сина, коло його знайомств, навчання у школі, він лише робить вигляд, що це його турбує. Часто його просто дратує, коли син звертається до нього. На його думку, син „сам повинен усе знати”.

Шкала непослідовності. Непослідовність застосовуваних батьком виховних заходів щодо ставлення до їхніх синів-підлітків останні бачать у непередбачуваності, неможливості передбачати, як їхній батько відреагує на ту або іншу ситуацію чи подію – суворо покарає сина за дрібні провини або злегка посварить за що-небудь суттєве, просто вислухавши обіцянку в тому, що це більше не повториться. Такий батько або довго й педантично буде „промивати кісточки”, або прийме на віру сказане сином про невинність тощо.

При порівнянні практики матерів і батьків хлопці-підлітки виявляють такі характерні розходження. При психологічному прийнятті батьками сина у батьків, на відміну від матерів, домінує відсутність тенденції до лідерства, оскільки вони прагнуть досягти довіри й шанування свого авторитету, не вдаючись до сили.

Матері, лише у виняткових випадках, дозволяють собі авторитаризм у міжособистісних взаєминах „заради блага” дитини. Водночас у матерів, як позитивний інтерес, хлопчики відзначають критичний підхід до них і надмірне піклування, тоді як у батьків більше виражені незалежність і твердість позицій.

За шкалою директивності в матерів, порівняно з батьками, на перший план виступає тенденція до заступництва, оскільки матері більше схильні впливати на дітей індуктивною технікою. Також матері готові піти на компроміс заради досягнення своєї мети, тоді як батьки віддають перевагу авторитету з позиції сили.

Ворожість матерів відрізняється від аналогічної характеристики батьків тим, що в матерів вона проявляється внаслідок боротьби за свою незалежність, а в батьків – це скоріше тенденція до комфортності стосовно інших.

Автономність матерів і батьків заснована на деспотичній „сліпій” владі, що не терпить потурання, однак у матерів помічений акцент на відсутності вимог-заборон стосовно підлітків, а в батьків – відгородженість. У тих і інших відсутня навіть тенденція до заступництва, хоча батьки можуть, як виняток, відірватися від справ і звернути увагу на прохання підлітка.

Непослідовність у проведенні лінії виховання в обох батьків однаково оцінюється підлітками як тенденція до екстремально-суперечливих форм прояву з максимальною амплітудою вираження. Причому в матерів протилежністю силі й недовірі є поступливість, а в батьків – довірливість і конформізм.