Покажіть роль pr-заходів в урегулюванні кризових ситуацій.

У житті будь-якого соціального інституту, соціальної спільноти або окремої людини виникають різні критичні ситуації. Часом вибухають кризи загального, надзвичайно руйнівного, катастрофічного характеру Але, якими б гострими й масштабними вони не були, щоб їх перебороти або хоча б зменшити руйнівні наслідки, завжди потрібно вживати відповідних заходів.

Кризи бувають найрізноманітнішими за своїм змістом й формами. Однак PR мають справу переважно із соціальними наслідками природних криз та із кризами соціального походження. Завдання піарменів – запобігати цим кризам, розв’язувати або усувати їх найнебезпечніші суспільні наслідки. Оскільки соціальні кризи, як правило, викликаються дією людського фактору, вони мають багато загальних рис. Говорять, що ці кризи – те саме, що драми, тільки з більшою кількістю варіацій основних сюжетних ліній і розв’язок.

жодна організація не може дозволити собі проявляти відношення типу “зі мною такого не відбудеться”. Кризи можуть траплятися у зв’язку зі страйками працівників, пожежами, нещасними випадками, злиттями структур бізнесу, прийняттям нових законів, скандалами, смертями окремих осіб, призначеннями на посаду, впливами економічного спаду, а також незліченною кількістю інших причин.

Криза – це гостра форма прояву протиріч, пов’язана з порушенням соціальної стабільності, з перервою у функціонуванні певної соціальної системи. Іноді кризу визначають як “припинення нормального процесу” або “передбачену подію, що ставить під загрозу репутацію і стабільність підприємств”.

Одна із центральних проблем, що виникають при кризі, це колосальний дефіцит інформації. Криза розриває сформовані інформаційні потоки. Вони здійснюються, але виявляються не в змозі виконувати свої звичайні функції. А для нового функціонування дані системи не пристосовані. Складність кризових ситуацій полягає в тому, що публіка оцінює ситуацію емоційно, а не раціонально. Як пише Р. Нордлунд: “Істотні й досить видимі заходи (евакуації, місцеве оголошення надзвичайного стану тощо) можуть супроводжувати повідомлення, спрямовані на те, щоб переконати публіку в тім, “що немає причин для тривоги”.

Для кризових комунікацій характерним елементом стає не тільки дефіцит інформації, але й втрата довіри до її джерел. Тому особливу роль починають грати ті, хто виступає перед населенням.

Однак при цьому саме ЗМІ часто стають джерелом розвитку кризової ситуації. По суті, ЗМІ можуть виступати з одного боку, чудовим каналом реалізації принципів відкритої і повної інформації, а з другого – бути ретранслятором скандалу, або й самі можуть спровокувати небажаний розвиток ситуації.

Залежно від причин виникнення кризових ситуацій, факторів, що впливають на динаміку їхнього розгортання, кожна організація спроможна передбачити найбільш імовірні типи криз суспільного походження, в яких вона може опинитися. А це означає, що їхнє попередження можна деяким чином планувати заздалегідь.

Трохи інший підхід до типологізації криз пропонують С.Катліп, А.Сентер і Г.Брум. Виходячи із тривалості розвитку криз, вони виділяють наступні можливі сценарії:

· Несподівані кризи. Це найбільш жахливий тип криз, які відбуваються настільки раптово й зненацька, що залишається дуже мало або зовсім не буває часу для підготовки й планування. Сюди можна віднести авіакатастрофи, псування продуктів, смерть керівника, землетрус, паніку. Такі кризи вимагають завчасного, узгодження між основними керівниками плану дій, що дозволив би уникнути непорозумінь, суперечок і неоперативності реагування.

· Назріваючі кризи. Вони дають більше часу для вивчення й планування, однак можуть моментально вибухнути після тривалого “бродіння”. До таких криз можна віднести незадоволення працівників і несприятливий моральний клімат у колективі, істотні зловживання й образи під час роботи, надмірні надії на державні замовлення. У цьому випадку завдання полягає в тому, щоб переконати вище керівництво вжити коригувальних заходів перш, ніж криза досягне руйнівної фази.

· Безперервні кризи. Вони можуть тривати місяцями або роками, незважаючи на зусилля керівництва зупинити їх. Поза межами контролю PR, наприклад, можуть перебувати плітки або спекуляції, що повідомляються ЗМІ або переказуються з вуст у вуста. Сем Блек пропонує ще один підхід до типологізації криз із урахуванням тих неприємностей, які вони здатні заподіяти конкретної організації. Зокрема він розмежовує кризи на:

· “ відоме невідоме” – у хімічній промисловості і виробництві радіоактивних речовин постійно присутня небезпека витоку хімічних або радіоактивних елементів. Морські, залізничні й авіаційні перевезення мають свої специфічні й широко відомі форми ймовірної небезпеки. С. Блек робить висновок: “У всіх цих і безлічі подібних їм випадках відомо, що аварія може відбутися, але невідомо, чи відбудеться вона, і якщо так, то коли”.

· “ невідоме невідоме” – трапляються катастрофи й аварії, які ніхто не здатний передбачити.