Особливості анархізму в Україні

Формування основ індустріального суспільства, інтенсивне руйнування традиційних соціальних структур, маргіналізація мас в умовах авторитаризму створювали грунт для доктрин, що закликали докорінно перебудувати чи повністю зруйнувати існуюче суспільство. Революціонізація мас надзвичайно актуалізувала проблему соціальної справедливості, ненависті до інститутів державної влади, тому в 1917-1920 роках в Україні швидко поширювалася суголосна цим думкам анархістська ідеологія. Як анархо-індивідуалісти, так і анархо-комуністи виступали за глибокий соціально-економічний переворот, ліквідацію будь-якого гноблення. Не моючи реалістичної, конструктивної програми перетворень, анархісти, заохочуючи населення до проведення негайних суспільних змін, фактично заохочували деструктивні, а нерідко й злочинні дії.

З точки зору тактико-політичної анархісти України розділилися на позитивістів, що виступали за широке співробітництво з радянською владою, партизан-безвладників на Чернігівщині та Махновців, які сповідували ідеали анархо-комунізму, але в якості антиавторитарної лівої течії – альтернативи більшовизму. Як відомо, світоглядну доктрину Н. Махна (Міхненко) формувало російське політичне середовище – в антистатистському дусі, з пріоритетом місцевих самоврядних структур перед центральним координуючим органом. Але селянство України було носієм стихійного індивідуального анархізму, з орієнтацією на персоніфіковану свободу, байдужістю до ідеї безвладного соціального устрою анархо-комуністів. Ідея інтеграції особистості в соціальний колектив заради національного конституювання і національного самовираження для українського селянства завжди залишалася дуже далекою. В той же час національний аспект махновців мав соціалізовану форму вияву. Влада, яка повинна базуватись на місцевому самоврядуванні і виростає з нього знизу вгору через з’їзди “вільних рад”, стала стрижнем політичної концепції махновського руху. Така конструкція в цілому подобалася селянам, бо в ній вони хотіли бачити відродження суспільних форм та інституцій козацьких часів. Адже в регіони, котрий селяни охрестили “Махновією”, навесні 1919р. панував принцип колективної власності на землю, проходив перерозподіл серед селян поміщицьких та куркульських наділів. Робилися спроби реформування шкільної освіти шляхом впровадження розробленої Ф. Фаррером унікальної системи виховання. Характерною рисою " українського анархізму” стала мілітаризація життя і панування ідеології, спрямованої на подолання бюрократичних негараздів державної машини. Революційні перетворення сфер життєдіяльності суспільства виявляли тенденцію до поступової відмови від соціального утопізму в політичній практиці махновщини, що говорило про можливості одержавлення “вільних рад”. Але не маючи загальнонаціонального фундаменту, махновський рух був приречений на поразку як регіональний осередок з неприйнятною для тогочасних державницьких структур специфічною програмою.