Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методичні поради до вивчення теми. Основою економічного життя будь-якої країни та її базовою гос­подарською ланкою є підприємства - мікроекономічні одиниці






 

Основою економічного життя будь-якої країни та її базовою гос­подарською ланкою є підприємства - мікроекономічні одиниці, які в сукупності формують національну економічну систему країни. Згід­но з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», підприємницька діяльність певної частини суб'єктів національно­го господарського комплексу України пов'язана з системою між­народного поділу праці, забезпечуючи, таким чином, зчеплення-включення національної економіки зі світовим господарством.

Головна особливість зовнішньоекономічної діяльності, яка обу­мовлює її організаційно-технологічну складність і специфічний ме­ханізм управління, пов'язана з транскордонним характером зовніш­ньоекономічних операцій - перетинанням товарами, послугами, капіталом, сировинними та людськими ресурсами митних кордонів країн. Ця особливість зовнішньоекономічної діяльності та зроста­юча роль міжнародного економічного обміну із його різноманітні­стю, протиріччями і політико-економічним механізмом регулю­вання, породжують об'єктивну потребу в спеціалізованому виді управлінської діяльності - управлінні міжнародною конкуренто­спроможністю підприємства.

Для більшості вітчизняних підприємств управління міжнарод­ною конкурентоспроможністю є відносно новим видом управлін­ської діяльності. Однак завдання активного освоєння міжнародно­го економічного простору, в межах якого формуються в глобальних масштабах доходи, власність, рента та квазірента (надприбутки), а критерієм їх розподілу виступає рівень міжнародної конкуренто­спроможності суб'єктів, висуває завдання перетворення цього виду управління в дієвий засіб боротьби українських підприємств за світогосподарські позиції.

Складність вирішення цього завдання полягає у слабкості сис­темного й цілісного відображення теоретичних та організаційно-методологічних засад управління міжнародною конкурентоспромож­ністю як у вітчизняних, так і в зарубіжних навчальних та наукових виданнях. Загальною методологічною рисою перекладних західних видань з цієї проблематики є їх описовий та аспектний характер - у формі відтворення моделей досягнення конкурентних успіхів ліде­рів світового бізнесу та своєрідної компенсаційної «фабрики мрій» для тих, хто явно відстає в конкурентних перегонах. Хоча самі прибічники цього підходу визнають, що їх управлінські моделі конкурен­тоспроможності не володіють достатньою прогностичною цінністю - найважливішою ознакою будь-якої теорії. Прогностична функція цих моделей ґрунтується на описі конкурентних ситуацій у конкретних ринкових структурах, що дозволяє розкрити механізм досягнення успіху в конкретних ситуаціях, однак не дозволяє вийти на системний рівень розробки теоретичних та організаційно-методологічних основ управління конкурентоспроможністю. Використання подібних моде­лей, а тим більше їх копіювання, у вітчизняних умовах, є не тільки ма­лопродуктивним, а й небезпечним.

Слабкий рівень розробки організаційно-методологічних засад управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства зумовлюється, насамперед, теоретичною складністю конкуренто­спроможності як об'єкта пізнання і як об'єкта управління.

У сучасній літературі експлікація конкурентоспроможності здій­снюється переважно шляхом опису безлічі конкретних форм про­яву явища («конкурентоспроможних» виробів, технологій, систем збуту, постачання, цін, витрат та ін.) - усього того, що може бути визначено частковими моделями, які відображають поверхню, а не глибинну суть явища. Наслідком стає те, що управлінські мо­делі конкурентоспроможності здатні працювати лише за схемою ad hoc - у конкретній ситуації, з коротким життєвим циклом і зву­женим полем ефективної дії.

Логічним наслідком «теоретичного вакууму» в царині концеп­туально-методологічних засад управління міжнародною конкурен­тоспроможністю підприємства стало уявлення менеджменту як «системи досягнення конкурентоспроможності об'єкта, що управ­ляється», згідно з яким будь-яке управління підприєм­ством є управлінням конкурентоспроможністю. Таке «широке» розуміння сутності управління конкурентоспроможністю мас своїм підґрунтям уявлення, відповідно до якого існує єдина й нагальна на­ука управління, методи якої без суттєвого коригування можуть бути застосовані в будь-яких умовах.

Як філософія і наука управління менеджмент дійсно має властивість фундаментальності, але ця властивість налсжить, лише до теоретичної частини науки управління. Що ж стосується реальних умов та специфічних особливостей управління міжнародною конкурен­тоспроможністю підприємства, то вони визначаються, насамперед, природою й відмінностями керованого об'єкта - міжнародної кон­курентоспроможності підприємства, які визначають і специфіку керуючої системи.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприєм­ства є міждисциплінарним знанням, ядро якого утворюють теорія конкурентоспроможності та міжнародний менеджмент.

Саме на основі синтезу та на стику цих наукових і навчальних дисциплін формується дисципліна «Управління міжнародною кон­курентоспроможністю підприємства» з її новим предметним по­лем і категоріальним апаратом. Центральним у ній є поняття «міжнародна конкурентоспроможність» як системна властивість, яка структурує конкурентну позицію підприємства на зовнішніх ринках та забезпечує його життєздатність як суб'єкта міжнародної еконо­мічної діяльності.

Якщо теорія конкурентоспроможності концентрує увагу на дис­циплінарно-об'єктний, то міжнародний менеджмент - на організаційно-методологічний бік управління міжнародною конку­рентоспроможністю. Звідси, управління міжнародною конкурен­тоспроможністю підприємства синтезує знання конкурентоспро­можності як об'єкта управління та організаційно-управлінський механізм змін його станів в єдину, наближену до реальної господар­ської практики царину знання.

Предметом теорії управління міжнародною конкурентоспро­можністю підприємства є коло проблем, пов'язаних із організаційно-управлінським механізмом формування та підтрим­ки рівня конкурентоспроможності, необхідного і достатнього для усталеного функціонування підприємства як суб'єкта міжнародної економічної діяльності.

Метою дисципліни «Управління міжнародною конкуренто­спроможністю підприємства» є формування у майбутніх фахівців системи знань, вмінь і навичок з концептуальних засад, принципів та методів формування, регулювання й відтворення рівня конку­рентоспроможності підприємства, необхідного і достатнього для забезпечення його життєздатності як суб'єкта міжнародної еконо­мічної діяльності.

Завдання, що забезпечує реалізацію мети дисциплины «Управ­ління міжнародною конкурентоспроможністю піднрисмстна», поді­ляється на дві групи:

1) науково-методичні питання з організаційно-методологічних основ управління;

2) методико-практичні завдання зі структурио-функціонального, інформаційного та параметричного синтезу систем упранління, факторного аналізу та діагностики стану міжнародної кон­курентоспроможності підприємства.

Теорія управління міжнародною конкурентоспроможністю під­приємства тісно пов'язана з іншими науковими дисциплінами і, на­самперед, з такими, як теорія економічного розвитку, теорія кон­куренції (ринку), теорія менеджменту, системологія, праксеологія, кібернетика, математика й ін., які слугують для неї джерелом ідей та інструментарієм дослідження зв'язків і процесів вироблення оптимальних управлінських рішень. Так, теорія менеджменту щодо неї виступає як метанаука ), яка виявляє загальні закони й принципи управління організаційними системами, а теорія систем визначає фундаментальні закономірності та принципи організацій­ного проектування систем управління міжнародною конкуренто­спроможністю підприємства.

Управління міжнародною конкурентоспромож­ністю підприємства виступає як ядро міжнародного менеджменту та загальної теорії менеджменту. Такий характер взаємозв'язку цих дисциплін зумовлюється зміщенням фокусу сучасної управлін­ської науки до проблем конкурентоспроможності як імперативу функціонування та розвитку сучасних економічних систем. Сучас­на парадигма міжнародного менеджменту знаходить своє втілення в управлінських механізмах формування ексклюзивних цінностей і топ-характеристик, які забезпечують унікальність конкурентних переваг та ключових компетенцій підприємств. Вона долає вузькі рамки неокласичної парадигми конкурентоспроможності, активно використовуючи досягнення інших наук.

Зростання ролі конкурентоспроможності в механізмах сучас­ного економічного розвитку досягло межі, за якою неминучою стає зміна існуючої парадигми підготовки управлінських кадрів у сфері міжнародного бізнесу. Радикальне оновлення організації і змісту навчального процесу підготовки міжнародних менеджерів у ВНЗ України, в основу якого покладено компетентнісний підхід, є пев­ною відповіддю на виклики часу і потреби практики в управлінських кадрах нового покоління.

Проблема результативності економічного розвитку, яка про­тягом століть, згідно з уявленнями А. Сміта, інтерпретувалася як проблема «добробуту націй», на початку XXI століття переросла в проблему «конкурентоспроможності націй», яка активно обгово­рюється на світових економічних форумах і в міжнародних орга­нізаціях у площині того, що можна назвати Глобальним Диспутом (Global Talk).

Виокремлення управління міжнародною конкурентоспромож­ністю в одне з найбільш пріоритетних завдань урядів розвинених країн світу та топ-менеджменту зарубіжних фірм і корпорацій свід­чать про наміри розвинених країн перетворити цей вид управлін­ня в «опорний механізм» нової системи управління світогосподарськими процесами. Розробка і широкомасштабне впровадження висококреативних моделей управління конкурентоспроможністю в західних країнах ведеться у площині системного і стратегічного, а не лише ринкового бачення джерел економічного розвитку та крізь призму таких понять, як «національний економічний простір», «на­ціональна безпека» та «економічні інтереси держави». Важливим принципом організаційного проектування є синтез систем управ­ління міжнародною конкурентоспроможністю зарубіжних корпорацій із державним контуром регулювання і підтримки та механізмом активної протидії впливу негативних зовнішніх чинників.

У ракурсі цих змін і тенденцій проблема оновлення й розвитку теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю та фор­мування адекватного методологічного інструментарію, на основі якого вона здатна працювати у регістрі сучасного управлінського знання, є проблемою її генералізуючої функції та підвищення її про­гностичної цінності. Саме в генералізуючій функції теорія управлін­ня міжнародною конкурентоспроможністю виступає теоретичною основою для прийняття правильних управлінських рішень, обґрун­товує засоби й методи досягнення бажаного рівня конкурентоспро­можності, визначає основні проблемні ситуації, які виникають у перебігу підвищення конкурентоспроможності економічних систем і дає рекомендації щодо моделей розв'язання цих проблем.

Ускладнення механізмів світогосподарської взаємодії висуває теорію управління міжнародною конкурентоспроможністю на пе­редній план суспільного та наукового життя. Суб'єкти зовнішньо­економічної діяльності відчувають гостру потребу в оволодінні мистецтвом конкурентних дій і рішень в умовах зростаючої неста­більності світових ринків, коли традиційні управлінські алгорит­ми не працюють, або працюють «неналежним чином». З огляду на радикальність змін у середовищі бізнесу управління міжнародною конкурентоспроможністю стає головним засобом боротьби підпри­ємств за світогосподарські позиції.

Зростання ролі науки управління міжнародною конкуренто­спроможністю обумовлюється й причинами, пов'язаними із про­блемою «дединамізації» сучасного економічного розвитку, яка спричинює недостатність результатів для вирішення економічних і соціальних проблем розвитку, включаючи загальносвітову пробле­му зубожіння. Вирішення проблеми результативності економічно­го розвитку шляхом розв'язання окремих «вузьких місць» - чи то інформатизації, чи то стимулювання праці, чи то дерегуляції рин­ку - не забезпечує належного конкурентного успіху. Необхідним є звернення до більш широкого й системного охоплення «вузьких місць» логікою їх взаємодії та цілісності в системах економічного розвитку, тобто використання пізнавального потенціалу теорії кон­курентоспроможності.

Зростання ролі теорії управління міжнародною конкуренто­спроможністю пов'язане, насамперед, з її поступовим розвитком, методологічним і змістовним оновленням та підвищенням про­гностичної цінності. Стан соціально-економічного розвитку та низьке місце України у світовому табелі про ранги ставлять перед усіма дослідниками завдання обґрунтування національного «ромбу конкурентоспроможності» в широкому його сенсі - як національ­ної моделі прориву до світового рівня конкурентоспроможності та включення в «цивілізований потяг». Дослідники проблеми підви­щення конкурентоспроможності в усіх її ракурсах не мають іншо­го вибору, ніж як «вгризатися» у підталі острівці конкурентоспро­можності української економіки. Там представники різних підходів опиняються в однаковій проблемній ситуації та перед необхідніс­тю виконати однакове завдання - знайти спосіб розв'язання про­блемної ситуації. За таких умов можна очікувати певного синтезу концептуально-методологічних основ управління конкурентоспро­можністю як наукового знання, з якого економічні суб'єкти можуть отримати не окремі, нехай і корисні, але тимчасові, рецепти конку­рентного успіху, а теоретико-практичну модель системного форму­вання конкурентоспроможності - модель, яка викриває усі недоліки й вади вітчизняної практики управління конкурентоспроможністю та формує адекватну її станові систему ідей щодо їх подолання.

Розвиток теорії управління міжнародною конкурентоспромож­ністю неможливий без використання досягнень інших наук і, насам­перед, таких, як глобалістика, системологія, нраксеолої їй, синерге­тика та інших. Теорія управління конкурентоспроможності не може обійтися без знання цих наукових дисциплін та к само, ик про мову неможливо дізнатися із самої мови, а про театр і.ч самою І ситру без додаткової інформації. Використання потенціалу інших наук дозво­ляє розширити горизонт аналізу і розкрити причинно наслідковий ланцюг змін у механізмі формування міжнародної мнінургнтопіро-можності, на який акцентує увагу С. ПІреллі: «Конкурентоспроможність, зазначає він, стала в економіці тим, чим гравітація у фізиці. Вона є однією із найважливіших сил, яка формує сьогодення нашо­го світу і яку неможливо не враховувати». Підставою для побудови нового реєстру загроз та можливостей української еко­номіки в контексті «гравітаційної» ролі конкурентоспроможності є зміни в змістовній і результативній боках сучасного економічного розвитку.

По-перше, глобалізація конкуренції зумовлює формуван­ня своєрідного «поля тяжіння і взаємодії», в яке впадає сучасний економічний розвиток. Ступінь реальної участі в ньому й загроза випадіння визначаються результативними характеристиками наці­ональних економічних систем. Звідси — значущість проблематики, пов'язаної з тим, що саме на базі критерію конкурентоспромож­ності в XXI столітті має бути сформована нова конфігурація міжна­родного поділу праці, будуть регулюватися проблеми й протиріччя в ньому, буде розподілятися світовий дохід між країнами. Інакше, на порозі XXI століття конкурентоспроможність стає імперативом функціонування та розвитку національно-господарських систем, який диктується неможливістю вибору, а саме поняття набуває но­вих конотацій (конкурентоспроможність національна, міжнародна, глобальна), на основі яких здійснюється стратифікація й розподі­ляються ролі суб'єктів у світовій економіці.

По-друге, в економічній науці фактично здійснено перехід від концепції економічного зростання до більш широкої концепції еко­номічного розвитку. Центральним моментом цього переходу є зміна принципів оцінки результативності розвитку: замість використання критерію ефективності як співвідношення «витрати - результати» або «результати - ціль», на передній план виходить орієнтація на критерій конкурентоспроможності. Саме у відповідності з цим кри­терієм на Заході в останнє десятиріччя XX століття розгорталася ра­дикальна перебудова не тільки господарського, а й усього суспіль­ного життя - галузевої та управлінської структур, інституційної та юридичної бази.

По-третє, зростання ролі теорії управління міжнародною кон­курентоспроможністю все більш виявляє себе в прикладних еко­номічних науках (стратегічне управління, міжнародний маркетинг, управління міжнародним бізнесом), у яких практика бізнесу спону­кає до розробки систем управління, що синтезують результативні потоки в оцінках ділової активності та потенціалу виживання під­приємств.

Нарешті, по-четверте, підвищення затребуваності теорії управ­ління міжнародною конкурентоспроможністю диктується тим, що сучасні економічні системи будь-якого рівня організації реально функціонують у режимі відкритості. І це суттєво модифікує меха­нізм їх відтворення і, передусім, відтворення результативного. Осмислення цього механізму за допомогою неокласичних моделей стає не тільки неможливим, а й теоретично хибним. Через цей ме­ханізм реалізуються економічні інтереси не тільки окремої еконо­мічної системи, а й взаємодіючих із нею інших економічних систем. У площині реалізації цих інтересів економічна наука розвивала свій категоріальний апарат. Так, у часи меркантилізму з'явилось поняття позитивного торговельного балансу як відображення національних інтересів країн. В індустріальній епосі результативність викорис­тання промислового капіталу набула відображення в категорії при­бутку, а в умовах глобальної конкуренції імперативом відтворення результатів функціонування національних економічних систем стає рівень їх міжнародної конкурентоспроможності.

У цих умовах ефективне включення української економіки у сві­тове господарство, темпи економічного відродження України, рі­вень і якість її населення у вирішальній мірі залежать під діовості та ефективності управління міжнародною конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств і від рівня професійної підготовки управ­лінських кадрів.

Більшість конкурентних досягнень, якими у формі «урізок» насичена сучасна західна, а в останні роки і вітчизняна література з міжнародного менеджменту, пов'язані з новаторськими ідеями талановитих фахівців з управління міжнародною конкурентоспро­можністю підприємств, фірм і корпорацій. Зростаючий попит на фахівців цього профілю в останні роки пов'язаний з декількома при­чинами.

По-перше, для вищого управлінського персоналу підприємств не існує кращої можливості отримати системну й комплексну оцінку стану справ, ніж від фахівців з управління конкурентоспроможні­стю. Така оцінка є особливо важливою, враховуючи системний ха­рактер об'єкта управління та стратегічний зміст дій, спрямованих на зміну його станів.

По-друге, менеджер з міжнародної конкурентоспроможності підприємства у певній мірі системно структурує й стратегічно син­тезує управлінське рішення із частин і компонентів, кожна з яких є результатом діяльності інших функціональних менеджерів (з мар­кетингу, продажів товару, логістики, реклами тощо). Тобто він син­тезує результати діяльності функціональних менеджерів в єдину управлінську модель досягнення усталеного функціонування під­приємства як суб'єкта міжнародної економічної діяльності.

План практичного (семінарського) заняття


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал