Методичні поради до вивчення теми. Економіка будь-якої країни - організаційна система, в якій кож­на із підсистем має власний механізм взаємодії з іншими підсисте­мами і вживления в національну

Економіка будь-якої країни - організаційна система, в якій кож­на із підсистем має власний механізм взаємодії з іншими підсисте­мами і вживления в національну економічну систему, її ключови­ми характеристиками як організаційної системи виступають: мета, структура, функції і результат. При цьому саме результат є системо-утворювальним «інструментом» відбору елементів та їх включення в функціональний механізм системи. Ці положення тео­рії систем мають універсальне значення і слугують методологічною базою розвитку (реорганізації) системи державного регулювання конкурентоспроможності української економіки та вітчизняних підприємств.

Згідно з принципом історичності, розвиток системи управління міжнародною конкурентоспроможністю слід розгляда­ти як історичну зміну її фазового стану, тобто як активну реорганіза­цію її організаційно-структурних і функціональних характеристик. Реорганізація - це процес розвитку структурних та функціональ­них характеристик діючої системи управління, які забезпечують досягнення необхідного результату функціонування системи.

Принцип історичності об'єктивно обумовлює поетапний роз­виток системи управління міжнародною конкурентоспроможні­стю українських підприємств, в якому кожен з етапів відображає адаптаційну підготовку вітчизняних підприємств до умов сучасної міжнародної конкуренції.

Перший етап розвитку сполучається з формуванням «невід­кладних» організаційних заходів, спрямованих на пом'якшення не­гативних наслідків вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). На цьому етапі мають бути визначені алгоритм та стратегія інтегрування економіки України у світове господарство; проведена гармонізація її зовнішньоторговельного режиму із вимогами та нормами СОТ, до яких вітчизняним підприємствам потрібно буде адаптуватися; сконцентровані зусилля на формуванні оптимальної структури економіки та інноваційно-технологічній модернізації підприємств, які володіють потенціалом прориву до світового рів­ня конкурентоспроможності; вдосконалена структура зовнішньо­торговельного обороту України в напрямі оптимізації обсягів ім­порту та підвищення промислово-технологічного рівня експорту.

Другий етап пов'язаний з вирощуванням «національних чемпі­онів» – локомотивів розвитку економіки України та їх перетворен­ням у транснаціоналізовані структури із потенціалом ефективного і нтегрування у світові відтворювальні комплекси.

Сучасна парадигма міжнародної конкуренції обумовлює по­требу у формуванні національної системи управління конкуренто­спроможністю, структуру якої мають складати: 1) підсистема дер­жавного регулювання конкурентоспроможності; 2) підсистема управління конкурентоспроможністю на рівні підприємств.

Підсистема державного регулювання міжнародної конкуренто­спроможності (макроекономічний контур) забезпечує створен­ня системних і структурних передумов міжнародної конкуренто­спроможності вітчизняних підприємств.

За своєю структурою контур державного регулювання конку­рентоспроможності включає: стратегічно-програмну компоненту та організаційно-економічний механізм реалізації – систему інститутів, методів та інструментів державного регулювання конкурентоспроможності підприємств.

Стратегічною компонентою або ядром державного контуру регулювання конкурентоспроможності є довгострокова національна програма підвищення конкурентоспроможності, її розробленню має передувати ретельний моніторинг рівня конкурентоспроможності галузей, секторів і виробництв української економіки із застосуванням системи національних й світових рейтингових агентств та незалежних інституцій оцінювання рівня конкурентоспроможності.

Організаційно-економічний механізм реалізації національно-державної програми конкурентоспроможності включає сукупність інституційних, організаційних, економічних, соціальних та інших інструментів і засобів державного впливу на конкурентоспромож­ність вітчизняних підприємств.

Функціонально він має бути спрямованим на:

1) сприяння розвитку національної економіки шляхом: розроб­ки та реалізації різноманітних варіантів структурної (промис­лової) політики; розробки та реалізації науково-технологічної політики; формування й розвитку ефективної інфраструкту­ри бізнесу (науки, засобів зв'язку, інформаційного забезпечен­ня); впровадження гнучкої податкової, кредитно-фінансової, цінової та конкурентної політики; розширення ємності вну­трішнього ринку за рахунок зростання доходів і купівельної спроможності суб'єктів попиту та пропозиції товарів (послуг) на внутрішньому ринку;

2) регулювання конкуренції на внутрішньому ринку на основі: митно-тарифних засобів регулювання; квотування та ліцен­зування імпорту; впровадження державних норм і стандартів споживчих характеристик товарів, які імпортуються, їх сер­тифікація; застосування спеціальних інструментів, що вико­нують протекціоністську функцію, - компенсаційних зборів, антидемпінгового мита, тарифної ескалації тощо;

3) підтримку національних товаровиробників на зовнішніх рин­ках на основі впровадження: пільгового кредитування; дер­жавного страхування експортних кредитів; пільгового опо­даткування та непрямого субсидування експортної діяльності вітчизняних підприємств; інформаційної, консультативної, рекламної та корпоративно-інституційної підтримки вітчиз­няних підприємств через міжнародні інститути та укладання дво(багато)сторонніх міждержавних угод.

Головним завданням підсистеми державного регулювання є ак­тивне сприяння формуванню позитивних та нейтралізація негатив­них внутрішніх і зовнішніх чинників міжнародної конкурентоспро­можності українських підприємств. Для вирішення цих завдань механізм державного регулювання конкурентоспроможності має включати сукупність форм і методів сприяння й підтримки, достатній для вирішення усього різноманіття проблем, що виникають в умовах зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств. Інакше – координатор підсистеми державного регулювання міжнародної конкурентоспроможності має відповідати вимогам за­кону «необхідного різноманіття».

Досвід світової практики свідчить про використання чотирьох основних принципів координації в системах державного регулювання міжнародною конкурентоспроможністю, а саме:

1) принцип координації на основі «узгодженої взаємодії», коли вищий рівень управління у відповідності з алгоритмом (стра­тегією) інтеграції країни у світогосподарський комплекс, виробляє селективно-орієнтовані сигнали для підсистем ниж­чого рівня;

2) принцип координації на основі «розв'язування взаємодії», згідно з яким на мікрорівні управління використовуються до­цільні сигнали координатора системи управління;

3) принцип координації на основі «наділення відповідаль­ністю», який ґрунтується на виборі доцільних сигналів коор­динатора під впливом зворотних зв'язків;

4) принцип координації на основі «створення коаліцій», коли державний контур регулювання структурує горизонтальну взаємодію підсистем нижчого рівня у формі кластерів, техно-парків, технологічних мереж тощо.

Організаційне проектування координатора системи управління вимагає формування такої кількості сигналів, яка є необхідною для упорядкованої взаємодії елементів системи та для реалізації мети управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств.

Вирішенню цього завдання сприяє нарощування різноманітно­сті координатора системи управління на основі формування нових виходів і рівнів ієрархії з метою надання права можливості вибору підприємству доцільного принципу координації.

Структура державного модуля регулювання конкурентоспро­можності відображає увесь спектр умов зовнішньоекономіч­ної діяльності підприємств. Це досягається збільшенням множини сигналів координатора і множини входів та Ішходів, які забезпечують узгоджену взаємодію елементів системи управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств.

Отже, система управління міжнародною конкурентоспромож­ністю підприємства включає два функціональних контури – дер­жавний і мікроекономічний. Об'єктивна необхідність державного контуру в системі управління міжнародною конкурентоспромож­ністю підприємства зумовлюється особливостями сучасної міжна­родної конкуренції та посиленням ролі в ній інституційних засобів боротьби за світогосподарські позиції.

Однак ніяке державне регулювання не здатне забезпечувати між­народну конкурентоспроможність підприємств без їх власних зусиль на досягнення результатів конкурування, необхідних і достатніх для їх ефективного функціонування як суб'єктів міжнародної економічної діяльності. Кожен суб'єкт системи управління міжнародною конку­рентоспроможністю виконує притаманну йому функцію, але разом на зовнішніх ринках вони діють як консолідована система «держава - підприємство», тобто як суб'єкт світового ринку, запас міцності яко­го не вичерпується тільки економічним потенціалом підприємства, а ґрунтується на потенціалі всієї країни базування.

Конкурентний статус будь-якого підприємства визначається су­купною дією внутрішніх і зовнішніх факторів. Якщо розвиток вну­трішніх факторів пов'язаний з власними зусиллями підприємства, то завдання формування сприятливих зовнішніх факторів міжна­родної конкурентоспроможності підприємств має загальнодержав­ний характер.

Вирішення цього завдання вимагає розробки і реалізації наці­ональної програми підвищення конкурентоспроможності, органіч­ною складовою якої є формування сприятливого для міжнародної економічної діяльності українських підприємств бізнес-середовища. Його ключовими характеристиками є: захищеність конкуренції та прав власності; стабільність законодавства; низькі ризики інвесту­вання; ефективна регуляторна політика та антикорупційний меха­нізм; ринкові механізми регулювання попиту і пропозиції та ін. Важ­ливими ознаками стану бізнес-середовища є також рівень розвитку ринкової інфраструктури - фондового, товарного, грошового та валютно-кредитного ринків, ринку цінних паперів; інформаційного і рекламного обслуговування; розвиток оптової та біржової торгівлі; доступність інвестиційних і фінансово-кредитних ресурсів тощо.

Прямий зв'язок між станом бізнес-середовища та конкурентною поведінкою національних господарських суб'єктів зумовлюється підвищенням мобільності факторів виробництва та можливістю ви­бору суб'єктами оптимального бізнес-середовища в міжнародному економічному просторі. Дія цих факторів спричинює появу особли­вого виду конкуренції щодо залучення бізнес-структур - «конку­ренції юрисдикцій». її наслідками стають «вихід» підприємств і виробництв із несприятливого бізнес-середовища країни-базування та перенесення в країни зі сприятливим бізнес-середовищем.

Конкуренція юрисдикцій має різні форми (фіскальна, податкова, регуляторна, законодавча, інституційна тощо), які розрізняються за рівнем, принципами, якістю, прозорістю та адекватністю інструмен­тів державного впливу на економіку, її проявом в практиці сучасного управління міжнародним бізнесом є переміщення окремих підпри­ємств автомобілебудування, текстильної та електронних галузей із країн Західної Європи в країни Східної Європи та Південно-Східної Азії. За визначенням фахівців, «сучасна європейська промисловість являє собою «караван», який постійно переміщується між країна­ми».

Приклади використання українським бізнесом стратегії офшорних зон свідчить, що проблема формування сприятливого бізнес-середовища в Україні перетворилася в один із масштабних викликів, який вимагає вжиття адекватних дій і ефективних рішень уряду країни.

Формування нових ринкових механізмів регулювання міжна­родної конкурентоспроможності українських підприємств у 90-х роках XX ст. відбувалося в умовах докорінного перетворення відно­син власності та послаблення регулятивної функції держави. Спро­ба сформувати конкурентне середовище шляхом штучного створен­ня суб'єктів конкуренції засобами приватизації, демонополізації, розукрупнення підприємств, а також засобами лібералізації цін та торгівлі спричинила виникнення комплексу проблем, пов'язаних з неформальною інституціоналізацією нових правил і норм регулю­вання економічної діяльності, створенням інституційних пасток та неефективних інститутів (законів, постанов та ін.) рентоорієнтованого характеру.

Засоби макроекономічного регулювання створювали вельми несприятливе бізнесове середовище для підприємницької активнос­ті через жорсткі монетарні обмеження, фіскальний тиск, суперечли­вість і непередбачуваність нормативно-правових актів регулюван­ня економікою. Це зумовило не тільки негативний вплив на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та національної економіки, а й породило низку інших проблем, пов'язаних із відпли­вом національних ресурсів (праці, капіталу та сировини) за кордон та зростанням тіньового сектору української економіки.

У щорічних Звітах Всесвітнього економічного форуму оцінка якості бізнес-середовища та відповідної політики уряду є важли­вою складовою загальної методології визначення рівня конкурен­тоспроможності країни, в 2006 - 2008 pp. за показниками якості конкурентного середовища бізнесу, законодавчого і регуляторного поля конкурентоспромож­ності підприємств та інфраструктури Україна суттєво відстає від світових стандартів.

Важливим аналітичним інструментом оцінки стану бізнес-середовища, який використовується експертами міжнародної органі­зації «The Heritage Foundation», є «індекс економічної свободи». Під економічною свободою розуміється ступінь невтручання держави у виробництво, розподіл і споживання та сферу послуг при забезпеченні необхідного для громадян рівня захисту і свободи.

Розрахунок індексу економічної свободи здійснюється за 50 неза­лежними змінними, які розподіляються на 10 загальних факторів економічної свободи, а саме: торговельна політика, фіскальний тиск, державне втручання в економіку, монетарна політика, інозем­ні інвестиції та капіталовкладення, банківський сектор і фінанси, зарплати й ціни, права власності, регулювання та чорний ринок. За­гальна оцінка' економічної свободи для кожної країни виводиться на підставі десяти факторних оцінок, кожна із яких вимірюється за п'ятибальною шкалою: оцінка «1» означає найвищий рівень еко­номічної свободи, а оцінка «5» - навпаки. За індексом економічної свободи країни ранжируються на:

1) «вільні» («free») із загальним рейтингом 1, 99 та нижче;

2) «здебільшого вільні» («mostly free») - рейтинг від 2, 00 до 2, 99;

3) «здебільшого невільні» («mostly unfree») - рейтинг від 3, 00 до 3, 99;

4) «невільні» («repressed») - загальний рейтинг 4, 00 до 5, 00.

Значення показника для України в 2008 році склало 3, 29.

План практичного (семінарського) заняття