Тема 7. Терморегуляція. Загартування організму.

План.

1. Процеси теплоутворення. Механізми тепловіддачі.

2. Вікові особливості терморегуляції.

3. Гігієна шкіри.

4. Гігієнічні вимоги до одягу та взуття.

5. Фізіологічні основи загартування повітрям, сонцем, водою.

6.7.1. Процеси теплоутворення. Механізми тепловіддачі.

У процесі теплопродукції різною мірою беруть участь тканини всіх органів. У стані спокою теплопродукція розподіляється приблизно так:

м’язи виробляють 21%теплоти, печінка – 23%, головний мозок – 18%, серце – 11%, нирки – 7%, шкіра - 5%, решта тканин – 19% тепла. При зміні температури навколишнього середовища неоднаково підвищується

теплопродукція в усіх органах, і тільки м’язова система здатна суттєво

змінити інтенсивність своєї функції, тому її вважають хімічним терморегуляційним фактором. Збільшення інтенсивності теплопродукції м’язовою системою відбувається завдяки мимовільному підвищенню тонусу м’язів, ритмічним скороченням м’язів, довільним рухам. У дорослої людини тремтіння м^’язів є найбільш значним мимовільним механізмом термогенезу. У межах + 18-24⁰ С тепло­регуляція перебуває у рівновазі з тепловтратами, тому цю зону темпе­ратур називають зоною теплової байдужості, або зоною комфорту.

Віддача тепла організмом здійснюється за рахунок фізичних процесів:

проведення, конвекції, радіації, випаровування.

Проведення - це обмін теплоти між двома об'єктами з різною температурою, коли між ними є прямий контакт. Різниця між вищою температурою поверхні тіла і нижчою температурою навколишнього повітря (води) зумовлює перехід тепла у навколишнє середовище. Після того, як температура шару повітря, що контактує із шкірою, підвищується, віддача тепла припиняється. Однак, нагріте повітря безперервно рухається, і його місце займає холодне. Таку зміну шарів теплого повітря більш холодним називають конвекцією.

Людина без одягу завдяки проведенню і конвекції виділяє у навколишнє середовище кількість тепла, що становить 40% всіх тепловтрат. У воді людина віддає значно більше тепла, оскільки теплоємність води в 20 разів вища, ніж повітря. Доведено, що поверхня тіла людини випромінює електромагнітну енергію у вигляді окремих фотонів. Процес передачі теплоти за рахунок обміну електромагнітної теплової енергії між

відкритими поверхнями тіла називають радіацією. Цей процес може відбуватися на відстані; мають значення розміри поверхні тіла та її колір. Темна шкіра адсорбує близько 80%теплоти сонячних променів, а незасмагла – 65%.

Випаровування. На випаровування 1л лоту витрачаєтеся 2440 кДж. При пере­творенні поту на пар витрачається теплота поверхні тіла, що призводить до її охолодження і є ефективним механізмом тепловіддачі, особливо при підвищеній температурі зовнішнього середовища і при м^’язовій роботі.

Але втрати теплоти при потовиділенні відбуваються тільки тоді, коли піт випаровується. Якщо ж він не випаровується, а тільки стікає з поверхні шкіри, ніякого охолодження тіла не відбувається. На теплообмін випаро­вуванням суттєво впливає одяг, оскільки гігроскопічні тканини, що вбирають піт, значно збільшують поверхню випаровування, чим сприяють

тепловіддачі. Система регуляції температури тіла включає три головні ланки: терморецептори, нервові центри та ефектори. Терморегуляційна система працює за принципом негативного зв’язку: відхилення від потріб­ної центральної температури включає механізми, які змінюють її у протилежному напрямку. Терморецептори розміщені в ЦНС та шкірі і поділяються на теплові і холодові. Терморецептори, розташовані в ЦНС, реагують на найменші зміни темпера­тури (до 1⁰ С) артеріальної крові. При зміні температури в межах 38-43⁰ С збільшується кількість імпульсів від теплових рецепторів, при зменшенні до температури 15-34⁰ С - від холодових. Центр терморегуляції складається з центру регуляціїтеплопродукції і центру регуляції тепловіддачі, які розміщені у проміжному мозку. При зниженні температури тіла активується центр регуляції теплопродукції, який посилює тонус симпатичної автономної нервової системи. Це приводить до звуження кровоносних судин шкіри, що зменшує тепловіддачу. Активація симпатичної частини автономної нервової системи підвищує швидкість обміну в тканинах, і таким чином посилюється теплопродукція.

При значному зниженні температури тіла збуджуються рухові нейрони(внаслідок іррадіації), внаслідок чого підвищується тонус скелетних м’язів та їхня теплопродукція. При підвищенні тонусу м^’язів людина

набуває відповідної пози «клубочком», що приводить до зменшення поверх­ні тіла на 25-30% і сприяє збереженню тепла внутрішніх органів.

При високій температурі збуджується центр тепловіддачі (через кров), що посилює кровообіг і активує потовиділення. На регуляцію температури тіла впливають ендокринні залози.Збільшення виділення тироксину підвищує обмін речовин і теплоутворення. Гіперсекреція адреналіну посилює окисні процеси, що спричинює до посилення утворення тепла, а звуження судин шкіри під впливом адреналіну зменшує тепловіддачу. Робота центрів теплорегуляції знаходиться під контролем кори великих півкуль головного мозку.

6.7.2. Вікові особливості терморегуляції.

Температура тіла дитини в перші місяці життя не зовсім стала. Вона може змінюватися внаслідок впливу різних факторів: охолодження або перегрі­вання тіла, приймання їжі, крику тощо. Цей процес залежить від ряду

причин. Насамперед у дитини поверхня шкіри порівняно з масою тіла значно більша, ніж у дорослих. Так, у новонароджених на 1кг маси тіла припадає 700см шкіри, у десятирічних дітей - 425см, а в дорослих - 220см.

Отже, чим менша дитина, тим інтенсивніше в неї тепловіддача. Збільшенню тепловіддачі сприяє й те, що в дітей сітка кровоносних судин, які про­низують шкіру, значно густіша, ніж у дорослих. Найяскравіше ці особли­вості виявляються в ранньому дитинстві. Судинно-рухові реакції на тепло і холод у немовлят майже однакові. Тому терморегуляція у них недосконала. Ось чому їх треба оберігати від охолодження й перегрівання.

До 3-5 років у дітей розвиваються специфічні судинно - рухові реакції на зміни температури навколишнього середовища. З цього часу механізм терморегуляції у них майже такий самий, як у дорослих. Однак і для дітей

молодшого шкільного віку характерна підвищена тепловіддача. Ось чому так важливо стежити за тим, щоб у холодну погоду молодші школярі досить тепло одягалися і не переохолоджувалися. У зв’язку з цим температура повітря в класних кімнатах не має бути нижчою за +17⁰С. Непомірно висока температура в класних приміщеннях також несприятливо діє на самопочуття й працездатність дітей. Тому верхня межа оптимальної темпе­ратури в навчальних приміщеннях не повинна перевищувати + 20⁰ С.

6.7.3. Гігієна шкіри.