Профілактика полягає в додержанні санітарно - гігієнічних пра­вил (чистота, вологе прибирання приміщення, особиста гігієна).

Свинячий ціп’як - це збудник дуже серйозної глистя­ної хвороби. Його довжина 1, 5.„.2 м. У тонкій кишці людини він може

жити кілька років. Остаточним його хазяїном є людина, а проміжним - свиня, собака, кішка, що поїдають корми з личинками свинячого, ціп’яка.

Людина заражується, вживаючи м’ясо, яке було не досить добра термічно оброблене. Ознаки хвороби - втрата апетиту, нудота, іноді блювання, слино­теча, запаморочення, головний біль. До профілактичних заходів належать санітарна перевірка м’яса і повноцінна термічна обробка м’ясних про­дуктів.

Аналогічне захворювання спричинює бичачий ціп^’як.

Широкий стьожківець також спричиняє глистя­не захворювання людини. У широкого стьожківця складний цикл розвитку.

Спочатку його личинки паразитують у рачках-циклопах, а потім у м’язах риби, наприклад щуки, окуня. Через не проварені або

не прожарені рибні страви цей глист переходить до людини.

Ехінокок - стьожковий черв 2..6 мм завдовжки. Проміжний хазяїн –людина і сільськогосподарські тварини. Остаточним хазяїном є собака, вовк, шакал. Живі зародки ехінокока можуть потрапляти в ротову порожнину людини з язика або шерсті собаки.

Ехінокок уражує печінку людини, рідше легені або головний мозок. У цих органах утворюється пухир, всередину якого, як пальці рукавички навиворіт, заходять численні головки майбутніх ехінококів.

Профілактичні заходи - ретельне миття овочів і ягід, зібраних у лісі, миття рук після контакту з собаками.

7.1.7. Ревматизм і його попередження.

Ревматизм- хронічне захворювання, збудником якого є стрептокок. Встановлено, що у виникненні хвороби відіграє роль не лише наявність у дитини стрептокока, а й особливий стан підвищеної чутливості (алергії) щодо мікроба. Такий стан може виникнути в дітей після хвороб, спричинених стрептококом: скарлатина, ангіна, хронічний тонзиліт (запалення мигдаликів), отит тощо. При всіх цих захворюваннях стрептокок виділяє отрути - токсини, які, отруюючи організм, спричиняють у деяких дітей стан алергії. Несприятливі фактори -переохолодження, перевтома - прискорюють захворювання на ревматизм.

Ревматизм розвивається поступово і на початку не дає якихось яскравих і характерних симптомів. У хворих дітей помічається млявість, поганий апетит, головний біль, підвищена стомлюваність,

температура може підвищуватися, але не набагато (37- 37, 5⁰ С). Стан дитини то трохи поліпшується, то погіршується, проте навіть коли дитина мовби то здорова, хвороба не припиняється, а повільно й непомітно розвивається далі, уражуючи насамперед серце дитини, її клапанний апарат.

На початку хвороби якихось яскраво виражених симптомів порушення серцевої діяльності можна й не помітити, і лікар може не

встановити в дитини вади серця.

Коли при ревматизмі буває запалення суглобів, хвороба набуває більш вираженого характеру. Стан дитини, різко погіршується, температура підвищується до 38-39⁰ С, виникають сильні болі в суглобах. Суглоби червоніють, напухають, стають гарячими на дотик. Частіше

ура­жаються великі суглоби - колінні, ліктьові, плечові, рідше-дрібні суглоби кистей рук, хребта тощо.

Опухання і хворобливість суглобів мають легкий характер: затихаючи в одних, вони проявляються в інших. Стан хворої дитини по­гіршується далі.

Мала хорея, або нервова форма ревматизму. У дітей хворі на ревматизм, спершу можуть виникнути легкі, а потім наростаючі

посми­кування пальців рук, м’язів обличчя та тіла. Почерк їх при цьому стає не чітким, мова незрозумілою, хода розхитаною, їм важко буває зашнурувати черевики, розрізати ножем овочі або м^’ясо. Оскільки всі ці явища наростають поступово, батьки, педагоги та вихователі часто не здогадуються про те, що дитина хвора, вважають, що дитина пустує, роблять їй зауваження, карають, чим ще дужче погіршують стан хворого. Поступово безладні рухи посилюються, загальний стан погіршується. Хвороба може затягтися на 2-3місяці.

І при суглобовій, і при нервовій формах ревматизму хвороба уражає серце, тому дитині треба створити цілковитий фізичний і психічний спокій, правильні гігієнічні умови та регулярне лікування. Все це повною мірою можна зробити лише в спеціальних лікувальних закладах. Після перенесеного гострого періоду хвороби дитину-ревматика найкраще помістити в санаторій або в санаторні ясла-садок, де провадять спеціальні заходи, скеровані на зміцнення її здоров’я і запобігання появі нових атак хвороби.

У нашій країні для систематичного обслуговування дітей, хворих на ревматизм, створено ряд спеціальних закладів: ревматологічні кабіне­ти при дитячих поліклініках, відділення в дитячих клініках та лікарнях, лісові школи, санаторії, курорти тощо. У боротьбі з ревматизмом у дітей на першому плані стоять запобіжні заходи, що підвищують стійкість та опірність всього організму.

Щоб запобігти ревматизмові чи появі рецидивів хвороби, слід особливу увагу звернути на своєчасне лікування хворих зубів, носоглотки та мигдалин, бо в цих вогнищах у великій, кількості міститься стрептокок.

Важлива роль у запобіганні ревматизму в дітей належить педагогам, вихователям, медичному персоналові дитячих закладів. Завдяки уважному систематичному наглядові за поведінкою та самопочуттям дітей, а також ретельним медичним оглядом, що проводяться не менш ніж 2 рази на рік, є можливість помітити найнезначніші відхилення у стані здоров’я дітей і зафіксувати прояви ревматизму.

7.1.8. Профілактика карієсу зубів.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 7...9 осіб із 10 обстежених потребують лікування зубів. Насамперед це пов’язано з карієсом. Суть його полягає ось у чому. При хімічній дії, на емаль відбувається демінералізація, розчинення мінеральних: солей емалі кислотами, які утворюються в основному в результаті розпаду за­лишків їжі. Демінералізація відбувається також і в тканині зуба, розта­шованій під емаллю, - в дентині. Найбільш згубно впливає на емаль мо­лочна кислота-основний продукт бродіння вуглеводів. Потім відбуваєть­ся уже безпосередня дія мікробів на демінералізовані емаль і дентин. Внаслідок цього розпадаються органічні речовини зуба. На каріозний процес впливають також зовнішні (екзогенні) фактори. Серед них нестача вітамінів (особливо групи В і Д),. Солей кальцію, фосфору, фтору в їжі і питній воді, відсутність або нестача ультрафіолетових променів. Все це призводить до порушення мінерального і білкового обміну в організмі, який впливає на живлення емалі та дентину.

Першорядне значення в механізмі карієсу зубів відіграють мікроорганізми порожнини рота, головним чином стрептококи. Під дією кислоти в емалі відбувається розчинення мінеральних речовин. В ураженій ділянці емалі створюються все більше сприятливі умови для життєдіяльності мікроорганізмів. Виникає бляшка зубного нальоту із мікроорганізмів, що утворюють кислоту. Тут найчастіше і починається процес розвитку карієсу, з^’являється помітна оком пляма.

Мінеральних речовин у ділянці ураження стає все менше. В результаті утворюється каріозна порожнина.

Щоб запобігти утворенню порожнини, треба збалансувати раціон харчування, забезпечити достатнє надходження з їжею кальцію, фосфору і фтору.

Тепер широко застосовують фторопрофілактику карієсу. Це і фторування питної води, і місцеве зрошення розчином фтористого натрію, спеціальні зубні порошки, пасти, еліксири, які містять фтор і, нарешті, таблетки з фтором.

З метою охорони зубів у дітей, у школах проводять санацію порожнини рота: пошкоджені зуби видаляють або пломбують, і таким чином запобігається псування решти зубів, особливо постійних.

Догляд за зубами передусім повинен виявлятися в обов'язко­вому прополіскуванні рота кип’яченою, трохи теплуватою водою після кожного споживання їжі, щоб по можливості видалити всі частинки їжі, які застряли між зубами. Треба щодня ввечері перед сном чистити зуби щіткою із зубним порошком, щоб грунтовніше видалити всі залишки їжі.