Гігієнічному вихованню учнів сприяє належним санітарний стан школи, її обладнання, правила поведінки і організація громадської думки, яка засуджує неохайність учнів.

7.2.4. Позакласна та позашкільна санітарно – освітня робота з дітьми.

Пропаганда гігієнічних знань. Розвиток навичок гігієнічного

самообслуговування і зміцнення здоров’я.

Крім систематичної класної роботи з гігієнічної освіти і виховання в учнів гігієнічних навичок, необхідно проводити з ними і позакласну та позашкільну санітарно-гігієнічну роботу, форми такої роботи можуть бути різноманітні: лекції і бесіди для учнів з питань гігіє­ни(проводять шкільний лікар, медсестра, вчителі), читання науково -

по­пулярної літератури і демонстрування кінофільмів та теми гігієни тощо. Важливою формою роботи є випуск санітарних газет і бюлетенів, в яких висвітлюється як досягнення школи (правильний санітарний режим, проведення профілактичних заходів, робота санітарного активу), так і негативні явища (порушення санітарних правил окремих учнів, недбайли­ве ставлення до свого здоров’я, нехтування правилами гігієни та ін.). Дуже бажано влаштувати в школі виставку з питань санітарії, куточок здоров’я, які можуть бути однотемні (наприклад, інфекційні захворюван­ня, фізкультура) або багатотемні, з постійним або змінним матеріалом. Для змінних матеріалів можна рекомендувати відомості про санітарний огляд учнів. До поточних лікувально-профілактичних кампаній можна підготувати фотомонтажі (проведення щеплень тощо). Учні старших кла­сів можуть влаштувати щити з портретами видатних діячів медицини (І.П.Павлова, І.І.Мечникова, М.І.Пирогова та ін.).

Важливу роль у гігієнічному вихованні учнів повинна відіграти шкільна організація Товариства червоного Хреста і Червоного Півміся­ця. Актив цієї організації є помічником директора школи, лікаря і вчите­лів по проведенню ними санітарно-гігієнічних та оздоровчих заходів. Ця організація проводить громадську роботу також влітку по охороні і зміцненню здоров^’я в піонерському таборі, в колгоспі, по нагляду за санітарним станом будинків, садиб тощо.

У тих школах, де немає первинної організації Товариства Червоного Хреста, створюються санітарні комісії. В їх роботі беруть участь учні молодших і старших класів, а також учителі, класні керівники і шкільним лікар. Керівником загально шкільної санітарної комісії, як правило, є шкільний лікар, а по класах діяльність санітарних комісій спрямовують класні керівники. Учні - члени санітарної комісії-допомагають класним керівникам і лікареві в проведенні санітарно-гігієнічних заходів і стежать, щоб учні додержували санітарно-гігієнічних правил - мили руки, шиї, вуха, лице, були чисто одягнені, тримали в чистоті робоче місце, книжки, провітрювали класи, стежать за поведінкою учнів на вулиці тощо. Члени санітарних комісій самі мусять бути зразком чистоти, охайності і точ­ного виконання особистої і громадської гігієни.

Трудове життя дитини починається із самообслуговуючої праці. Догляд за собою, своїм одягом, взуттям, приміщенням - має здійснюватися регуляр­но і сприяти виробленню стійких навичок тримати все в порядку, а також звички працювати.

Оволодіваючи простими видами самообслуговування, дитина починає пова­жати свою роботу, у неї формуються основи соціально значущих потреб у праці. Залучаючи учнів до самообслуговуючої праці, треба обов'язково враховувати їхній вік, фізичний розвиток і психічний стан. При орієн­тованому визначенні основних робіт, які мають виконувати діти, до перелі­ку включають не тільки ті, що їм подобаються («престижні»), а й ті інші («непрестижні»). Надавати дітям допомогу під час роботи лише тоді, коли вони без неї дійсно не можуть обійтися самі. Самообслуговуюча праця молодших школярів сприяє розкриттю їх можливостей, допомагає формуванню вольових та інших позитивних рис характеру, зміцнює впев­неність у своїх силах.

Крім того, у учнів необхідно формувати гігієнічні навички, спря­мовані на зміцнення здоров’я. Адже аналіз стану здоров’я громадян України та традиційної системи освіти окреслює декілька взаємозв'яза­них негативних тенденцій, які істотно впливають на неперервність та ефективність навчально-виховного процесу. Перша тенденція - значне зниження зацікавленості та активності населення у навчанні. Друга -помітне сповільнення та дисгармонізація фізичного та психічного роз­витку значної частини дітей і підлітків, третя - особливо небезпеч­на за своїми наслідками - стрімке погіршення здоров’я дітей та учнів­ської молоді, що становить реальну загрозу виродження і вимирання наро­ду України. Серед об'єктивних причин різного значення рівня здоров’я -глибока соціально - економічна криза, глобальні, передусім економічні проблеми, слабка матеріально-технічна база і недосконала структура системи охорони здоров’я. Важливе місце серед цих причин посідають також санітарно-гігієнічне невігластво значної частини населення України, відсутність у багатьох людей пріоритету здоров’я та мотивацій вести здоровий спосіб життя як провідного чинника збереження та зміц­нення здоров’я. Через недотримання основних валеологічних (від лат. валео - бути здоровим) принципів в організації навчального процесу структури середньої спеціальної та вищої освіти в Україні, на виробництві у побуті зростає частота гострих, небезпечних для життя та хронічних захворювань у

школярів і студентів, порушення постави, плоскостопість, зниження гостроти зору, дидактогенні психічні та соматичні розлади тощо.

Все сказане вище пояснює необхідність і доцільність включення до пере­ліку предметів, обов'язкових для вивчення в школі і інших навчальних закладів валеології - науки про збереження і зміцнення здоров’я, про здоровий спосіб життя. Оволодіння валеологічними знаннями в системі неперервної освіти дає можливість кожному суб’єкту всіх її ланок усві­домити свою роль у справі формування, збереження, зміцнення особистого здоров’я для передачі його своїм нащадкам; формувати дбайливе став­лення до природного і соціального довголіття. І тому вчитель початкової школи повинен з перших уроків навчати дітей і розвивати у них гігіє­нічні навички, спрямовані на зміцнення здоров’я. Це досягається як завдяки вивченню спеціальних предметів («Людина і світ», «Людина та її здоров’я», «Валеологія»), які дають дитині знання про здоров’я люди­ни, умови та способи його формування, збереження, зміцнення та передачі наступним поколінням із врахуванням природних, соціальних, національ­них, індивідуальних особливостей, так і завдяки особистому прикладу дорослих, що оточують дитину.

7.2.5. Формування здорового способу життя.

Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.

За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Стан власне системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%), і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%).

Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я, викладене в Преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): «Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад».

Поняття сфер або складових здоров`я. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я. Цей принцип диференціації був закладений у групування індикаторів опитування з урахуванням змісту кожної сфери.

До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної.

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.

Поняття передумов здоров`я. До основних передумов здоров`я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси. Ті з передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні індикатори.

Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що відсутність мирних стосунків в сім`ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів в громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров`я - фізичній, психічній, духовній, соціальній.

Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).

Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав і інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових визначників. І незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві справляє позитивний вплив на стан індивідуального і громадського здоров`я.

Освіта. Рівень здоров`я, як правило, безпосередньо пов`язаний з рівнем освіти. Чим вище середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров`я воно демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров`я неможливо без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти в даному контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше - як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях.

Харчування. Це поняття розглядається не тільки утилітарно, як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно включає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я і протидіє природному процесу старіння.

Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання.

Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.

Сталі ресурси. Поняття містить не лише запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничій сировини. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така - чим більше всіляких ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більше потенційні можливості спрямування цих ресурсів на заходи стосовно здоров`я.