Позитивні приклади поведінки дорослих у сім'ї, на вулиці, в транспорті, у спілкуванні з іншими людьми.

7.2.2. Психогігієна школярів.

Збереження нервово-психічного здоров'я дітей — одна з основних проблем гігієни. Вона набула важливого зна­чення в сучасний період. Значною мірою це пояснюється прискоренням темпів життя, зростанням потоку інформа­ції в зв'язку з НТР, ускладненням міжособистісних від­ношень. Психогігієна вивчає стан нервово-психічного здо­ров'я населення, впливи на нього різних факторів і засо­би його збереження. Знання основних положень сучасної психогігієни — необхідна вимога в організації навчаль­но-виховного процесу в школі.

Знання педагогом психогігієни передбачає насам­перед знайомство з поняттями про нервово-психічне здоров'я і його порушення.

Виділяють явища власне психо­зів (наприклад, маніакально-депресивного психозу, ши­зофренії) і більш легкі явища так званої «малої» пато­логії або передпатології (неврози, психопатії, акцентуа­ції особистості, непатологічні «приграничні» зрушення і ін.).

Перші є найбільш серйозними порушеннями нервово-психічного здоров'я, нерідко такими, що важко виліковуються або зовсім не виліковуються. Явища другої групи більш розповсюджені, вони стосуються переважно так званих психореактивних станів, безпосередньою при­чиною яких є психотравмуюча ситуація.

Сюди відносять реакції, відомі в медицині і патопси­хології як невротичні, а також стан, який позначається загальновживаним терміном «нервовість». Невротичні реакції (нервові зриви) можуть спостерігатись як у лю­дей з хворою або ослабленою нервовою системою, так і у здорових звичайно у вигляді раптового і бурхливого спалаху негативних емоцій тощо.

Більшість спеціалістів не вважає дитячу нервовість хворобою. Це виявлення особливих властивостей дитячої нервової системи, її незрілості. Але за певних умов (на­приклад, неправильне виховання) вона може стати хво­робою. У віці 2—4-х років дитяча нервовість виявляє­ться як реакція на докучливу опіку дорослих, заборону тощо у вигляді тривалого негативізму («не хочу», «не буду», «не зроблю»), збудженості або пригніченості, упертості, загальмованості, невпевненості. У дошкільному віці до цього приєднуються

порушення мови (заїкува­тість, хвороблива мовчазність, недорікуватість), нічне нетримання сечі та нічні страхи, відсутність апетиту.

У шкільному віці вже виражені певні зміни в характері.

В одному випадку —це підвищена збудливість, вразли­вість;

у другому — боязкість, соромливість, пасивність;

у третьому — надмірна активність або агресивність.

У під­літків у зв'язку зі статевим дозріванням через конфлікт з дорослими можуть спостерігатися такі відхилення, як уривчастий, неглибокий сон з бурхливими сновидіннями, розлад апетиту (частіше в дівчаток), нав'язливі дії, над­мірна увага до свого здоров'я.

Передумовою виникнення розладів нервової системи є дія факторів, що її ослаблюють (соматична хвороба, інтоксикація, травма, ендокринний розлад та ін.), успад­кована слабкість нервової системи. Внаслідок цього нер­вова система стає неспроможною до нормального реагу­вання на подразнення.

Інша група факторів, що розладнують нервову систе­му, називаються психогенними. Вони безпосередньо сто­суються функціонування нервової системи. І. П. Павлов вважав, що механізмом дії таких факторів є надсильні або надтривалі подразнення, перенапруження, пов'язане з необхідністю швидко і часто перебудовувати свою пове­дінку, протиріччя між бажаною і реальною дійсністю. У повсякденному житті школяра такі умови можуть реа­лізуватися, наприклад, у вигляді екстремальної навчаль­ної ситуації (непосильний темп виконання і надмірний об'єм шкільних завдань, невдача на екзамені, грубе по­водження з учнем старших, ображання перед усім кла­сом тощо) або таких, за виразом І. П. Павлова, подраз­ників, що «довбають», наприклад систематичні нетактовні нотації педагога), або занадто різких змін обстановки в класі, що залежать від змін настрою вчителя та ін.

Психогенний фактор іноді називають пусковим, особ­ливо коли його дія раптова, форсована (психотравмуюче слово, надзвичайне емоційне напруження, потрясіння). Тут він відіграє роль «спускового гачка» нервового зри­ву. Отже, основним моментом, що провокує нервово-пси­хічне зрушення, є зустріч пускового психогенного подраз­ника з ослабленою нервовою системою. Цей механізм найбільш яскраво виявляється при виникненні неврозів.

Невроз — це хвороба нервової системи з функціональ­ними її порушеннями, які потребують лікування. Звичай­но неврозові передує стан, який називають провісником. Найбільш характерна його риса —це психічна напруже­ність, подразливість, безпричинна тривожність. Варіантів неврозів є досить багато, тому відмітимо лише найбільш характерні з них: неврастенію, невроз нев'язливих станів, істерію, психастенію.

Для неврастенії («нервової слабкості») характерні головні болі, розлади сну, пітливість, легке почервоніння і збліднення, постійне почуття втомленості, розбитості, чутливість до шуму, яскравого світла, зниження пам'яті, уваги і ін.

Невроз нав'язливих станів характеризується нав'язли­вими думками (чи виключив газ, чи закрив двері, чи поклав зошит), страхами (страх почервоніти, страх пуб­лічного виступу), потребою у виконанні «ритуалів» (обійти дерево з певного боку, щоб уникнути невдачі тощо).

Істерія, або невроз самодемонстрації, пов'язаний з певними рисами особистості, насамперед різким переважанням роботи першої сигнальної системи над другою, у крайніх проявах — це істеричні припадки, судороги, «сліпота», «глухота», в більш пом'якшених випадках— постійне намагання демонструвати себе, свої успіхи, та­ланти, красу, які закінчуються бурхливими негативними реакціями при спробах припинити таке демонстрування. Учням з цією формою неврозу особливо важко додержу­вати правил шкільного розпорядку.

Психастенія («душевна слабкість») — певною мірою протилежне істерії захворювання, або на відміну від останньої, є виявом надмірної розгальмованості, пере­важання роботи другої сигнальної системи (словеснологічної) над першою. Вона виникає у представників саме мислительного типу нервової системи і супроводжується такими хворобливими виявами, як крайня нерішучість у діях, схильність до недоречного «філософствування» за­мість необхідних практичних дій, нав'язливі стани, часті­ше у вигляді нав'язливого рахування (наприклад, вікон, східців), непотрібного запам'ятовування номерів тощо. Усі ці неврози можуть набирати досить вираженого характеру вже у шкільному віці.

Неврозоподібні стани схожі з неврозами за симпто­мами, але пов'язані не так з порушеннями самої нерво­вої системи, як із соматичними хворобами, які є тут ведучою причиною.

Слід мати на увазі й такі відхилення, як психопатія і акцентуація особистості. Психопатії, як і неврози, яв­ляють собою стани між здоров'ям і хворобою і, зрештою, не відносяться до нервово-психічних захворювань, але накладають певний відбиток на особистість і поведінку людини. їх причинами вважають або легку затримку розвитку нервової системи, або деяке його перекручен­ня, або, нарешті, м'яке пошкодження мозку в період ва­гітності матері чи в перші 2—3 роки життя. У першому випадку психопатія полягає у деякій консервативній за­тримці розвитку тих чи інших рис психіки на більш ран­ніх вікових стадіях і виражається у певній надмірній, невідповідній своєму вікові «дитячості», інфантильності мислення і поведінки (інфантильна психопатія). Та ж причина може приводити до оформлення поведінки так званого нестійкого психопата з хворобливо мінливою психікою і поведінкою (легкі переходи від радості до розпачу, від взірцевої слухняності до буйства, бешкету і ін.). Іншим варіантом цього типу психопатії є істерич­ність, дещо схожа за проявами із згаданим вище істеричним неврозом (підвищений егоцентризм, демонстра­тивність, акторство).

Для психопатій, обумовлених перекрученнями роз­витку, характерні прояви епілептоїдності — хворобливої обмеженості психіки і поведінки, розумової

в'язкості, тупої впертості, злопам'ятства, нерідко разом з улесли­вістю і підлабузництвом. Ще один варіант цієї психо­патії — циклоїди, які характеризуються немотивованою полярною зміною настрою від яскравого, веселого (гіпоманія) до вкрай пригніченого, похмурого (субдепресія). її варіантом є і шизоїдна психопатія (не слід плу­тати із шизофренією). Поведінка і психіка шизоїдів по­значені примхливістю, химерністю, відлюдністю, замкну­тістю і в той же час нерідко рисами оригінальності, схильності до математики і музики.

Велику групу становлять астенічні психопати (невра­стеніки і власне астеніки), багато в чому подібні до невротичних типів, розглянутих вище, головною рисою яких є слабкість нервової системи.

Психопатії, на відміну від неврозів, не мають прогре­суючого характеру, і їх прояви залишаються більш-менш стабільними протягом усього життя.

Акцентовані особистості являють собою ще більш далекі від грубого нервово-психічного порушення варі­анти індивідуальності, які характеризуються посиленою вираженістю тієї чи іншої риси характеру, що усклад­нює їх соціально-психологічне пристосування; їх різно­видності здебільшого збігаються за найменуванням і проявами (але не за ступенем цих проявів) з переліче­ними вище варіантами психопатій (циклоїдністю, істеричністю і ін.). Але це крайні варіанти норми, аніж па­тології. Врахування перелічених імовірних особливостей дітей і підлітків є одним з найважливіших складових елементів індивідуального підходу до них. Слід врахо­вувати, що саме цей контингент школярів складає основ­ну частку випадків порушення поведінки. Так, школярі з психопатичними особливостями найбільш схильні до вживання алкоголю, наркотиків і разом з тим найбільш легко стають жертвами алкоголізму, наркоманії, токси­команії. Наркоманія полягає у хворобливій пристрасті до вживання різних наркотичних речовин: гашишу, ко­каїну, опію та в розвитку психічної й фізичної за­лежності від цих речовин, що спричиняється до тяж­ких психічних і соматичних порушень.

Токсикоманія — це схильність до введення в організм різних токсичних

речовин: бензину, ацетону тощо, які спричиняють «сп'я­ніння», галюцинації. Хронічна токсикоманія або одно­кратний значний контакт з токсином веде до незворотних органічних змін центральної нервової системи, а в деяких випадках — до смерті. Наркоманія і токсикома­нія поглиблюють вже існуючу психопатичність або невротичність індивіду. Більш того, алкоголізм, наркома­нію фахівці вважають свого роду зажиттєво придбани­ми психопатіями.

Слід враховувати, що психопатичні і акцентовані діти і підлітки є більш схильними до відхилень, які вва­жаються порушеннями вольової сфери і цілеспрямова­ної поведінки. Це, насамперед, патологічний розвиток імпульсивних потягів: клептоманія (патологічний потяг до крадіжок, які здійснюються майже несвідомо, без ко­рисливої мети), піроманія (перекручення довільної по­ведінки, що полягає у хворобливій схильності до

розгля­дання вогню, підпалювання, створення пожеж). Сюди ж відносяться перекручення інстинкту самозбереження — схильність до самокатування (мазохізм) і самогубства, перекручення статевого інстинкту (садизм).

Загострення уваги на можливих аномаліях і відхи­леннях нервово-психічного розвитку дитини і підлітка не означає, що цими обставинами обмежується необ­хідність індивідуального підходу. Скоріше саме існуван­ня такої категорії учнів ще більше підкреслює важ­ливість індивідуального підходу до всіх дітей без винятку.

Всі коротко описані тут порушення, відхилення і особливості психічного стану можуть зустрічатися у шко­лярів, починаючи з першого класу, і або поглиблюва­тися внаслідок певних умов, або пом'якшуватися і зов­сім зникати при раціональному психогігієнічному режимі. Щоб створити такий режим, треба чітко усвідо­мити, з яких елементів він складається і які зустрічаються типові відхилення від нього.

Серед факторів, що сприяють виникненню нервово-психічних зрушень, насамперед, можна виділити недо­тримання гігієнічних вимог організації розумової праці школяра. Це — недотримання норми тривалості праці, зокрема затягнуті періоди підвищеного розумового на­пруження без необхідних пауз, додаткові заняття, над­мірне захоплення різними позакласними заходами (особ­ливо засіданнями), екстенсифікація навчально-виховної діяльності без урахування процесу втомлення.

Дослідження показують, що останні 10 хвилин 45-хвилинного уроку неефективні через зниження працездат­ності. Вчені рекомендують полегшувати навчальну роботу на цей час. Так, доцільно в кінці уроку викори­стати ігрові елементи, інакше школярі, особливо молодші, відключаються від уроку. Старші учні здатні зусиллям волі заставити себе працювати, але це веде до ще біль­шого втомлення.

Надмірний темп роботи, наприклад, швидке опиту­вання потрібно проводити з урахуванням індивідуаль­них властивостей нервової системи кожного школяра. Не всі діти його можуть витримати. Негативно впли­вають монотонність, нецікавість, беземоційність пояс­нення матеріалу вчителем. Але й надто високе емоцій­не напруження, особливо тривале, надмірно підвищений, напружений інтерес також є порівняно негативними, хоч небажані їх наслідки проявляються на наступних уро­ках у вигляді різко наростаючого втомлення, апатії. Тому оптимальною є помірна позитивна емоційність і спокійна зацікавленість учнів у процесі навчання. При цьому має значення атмосфера доброзичливості і так­товна, стимулююча оцінка роботи учня. Нарешті, умови роботи включають у себе навколишнє середовище (мік­роклімат, світло-кольорову гаму, сторонні шуми), якість чуттєвого сприймання об'єктів (шрифта книжки, таблиць, напису на дошці тощо), стан яких повинен відповідати гігієнічним вимогам.

Друга група психогігієнічних факторів — міжособисті відношення, що включають відношення вчителя і уч­нів, вчителя і учня, учня і учнівського колективу, учня і його сім'ї і ін.

Несприятливим для учня є невміння адаптуватися до групи і колективу, егоцентричність, підвищені домаган­ня та ін., що часто пов'язано з ізольованим «домашнім» вихованням. Причиною важкої адаптації до колективу можуть бути функціональні та фізичні вади (заїкува­тість, надмірна повнота). З другого боку, причиною кон­флікту між дитиною і класом можуть бути неправильні психологічні установки та неправильна позиція всього класу (наприклад, агресивність до новачка, кругова порука, антипатія лідера групи).

Відношення вчитель — учень включають два момен­ти: відношення вчителя з усім класом і відношення його з окремим учнем.

У першому випадку негативними рисами є надмірна авторитарність керування, відсутність психологічної гнучкості, нерозуміння мотивів, інтересів, характерів учнів, нарешті, просто нелюбов до дітей. Не­гативне ставлення вчителя до окремого школяра може бути пов'язане з його неуспішністю, недисциплінованіс­тю, лінощами, нетямущістю. Типова психотравмуюча ситуація в обох випадках — ситуація несправедливості, справжня чи уявна (невідповідність оцінки знанням або вчинку).

Слід зауважити, що ставлення вчителя до окремого школяра може опосередковуватися через клас (настрою­вання класу вчителем не завжди свідоме).

Третя група факторів зв'язана з особливостями нер­вової системи самого школяра, що залежать як від ін­дивідуально-генетичних передумов, так і від віку. Щодо перших, то можна зауважити, що не всі діти мають од­наковий рівень нервово-психічного здоров'я. Серед них є і цілком здорові, і такі, що певною мірою схильні до порушень нервово-психічного здоров'я і, нарешті, такі, у яких ці порушення більшою або меншою мірою вже сталися. Серед двох останніх груп, насамперед, діти з ослабленим соматичним здоров'ям, діти, у яких були родові травми, діти з явним відставанням фізичного розвитку. Загалом у дівчаток більша ймовірність таких порушень, ніж у хлопчиків, у молодших школярів — більша, ніж у старших.

Важливе значення в цьому зв'язку має вік дитини. Є певні вікові періоди, що вважаються критичними. У шкільному віці найуразливіші діти 7—8 років і під­літки. Особливо це стосується останніх. їхній організм у зв'язку із статевим дозріванням перебудовується. Це, зокрема, відображається на нервовій системі та поведін­ці. Іноді вона переходить межі соціально прийнятої. Слід зауважити, що часто причини такої поведінки за­кладаються в ранньому дитинстві. Фахівці розрізняють кілька найтиповіших для підлітків реакцій поведінки, що можуть перерости в негативні прояви:

опозиція — активний протест проти надмірних вимог дорослих, перевантажень;

імітація — наслідування взірця, що диктується ком­панією однолітків, при цьому цей взірець може бути асоціальним;

гіперкомпенсація — наполегливе прагнення до успіху в тій чи іншій галузі діяльності. У цілому це позитивна тенденція, але в разі нездатності до визначеної діяль­ності, ослабленої нервової системи можливі зриви, захворювання;

емансипація — прагнення до самостійності, незалеж­ності. Також може спричинити зриви в поведінці;

групування — формування автономних, схильних до злочинів груп зі своєю груповою, іноді антисоціальною мораллю;

реакції, зумовлені сексуальним потягом, що виявля­ються, наприклад, в онанізмі. Небезпечні виявлення — ранні статеві зв'язки, підлітковий гомосексуалізм та ін. Описані форми поведінки підлітків, крім того, що вони можуть набути асоціального характеру, ускладнюються невротизацією будь-якого походження. Знаючи про таку можливу небезпеку, педагог повинен якомога повніше виключити невротизацію дітей, яка в шкільних умовах часто виникає через відсутність педагогічного такту, пере­вантаження, несприятливий психологічний мікроклімат.

Виходячи з розглянутого, слід виділити два взаємо­пов'язані напрями у психогігієні дітей та їх психо­гігієнічному вихованні в школі.

Перший — це запобіган­ня виникненню будь-яких психотравмуючих і виснажую­чих нервову систему факторів взагалі щодо всіх дітей та індивідуальна профілактика впливу цих факторів на окремих дітей з підвищеним рівнем ризику.

Другий — прищеплення дітям загальних навичок поведінки. Цьому сприяє психогігієнічна атмосфера в школі і поза школою (доброзичливість, взаємодопомога, повага одного до од­ного, культура спілкування).

Зокрема вже в 1-му класі повинні бути закріплені на­вички звертатися із проханням, дякувати за послугу, уміння пішохідного пересування серед людей, поведін­ки в транспорті. Для вироблення цих навичок бажано використовувати рольові ігри на уроках або у позакласній роботі. Велике значення має застосування педаго­гічних ідей В. О. Сухомлинського, Ш. О. Амонашвілі («школа радощів», переважно заохочувальна роль оцін­ки). Зокрема В. О. Сухомлинський підкреслював необ­хідність повсякденної присутності у процесі навчання по­зитивних емоцій, створення умов, що сприяють пережи­ванню дітьми радості пізнання нового. Вирішенню цієї проблеми допомагає застосування НОП, розумна інтен­сифікація праці, всіляке, по можливості, скорочення часу непродуктивної, монотонної роботи, заміна неефектив­них методів ефективними (наприклад, застосування

яскравого унаочнення замість довгих словесних пояс­нень і ін.).

Ці принципи інтенсифікації сприйняття придатні не тільки для молодших, але й для середніх і старших кла­сів. Так, М. М. Палтишев, вчитель фізики м. Одеси, успішно застосовує ігрові методи у навчанні учнів у СПТУ (хорові відповіді, ігрове «моделювання» фізичних явищ, понять).

Актуальним є вивчення і врахування індивідуальних особливостей, у першу чергу, дітей з ослабленим загаль­ним здоров'ям, ослабленою нервовою системою, уповіль­неним темпом розумової праці, взагалі так званих не­стандартних дітей. Зокрема, потрібно вміти відрізняти нервових дітей, а серед них окремі різноманітні прояви нервовості, такі, як хвороблива загальмованість, або, навпаки, розгальмованість, замкненість, негативізм, упер­тість. Засоби допомоги дітям, яким вона потрібна, як правило, досить прості і легко здійснювані. Так, дітям з. низьким темпом психічної діяльності досить дати мож­ливість працювати над тим самим завданням трохи довше, ніж іншим, дещо скорочувати для них кількість завдань при тому самому їх змісті, не вимагати обов'яз­кових миттєвих усних відповідей і ін.

Найважливіше психогігієнічне завдання вчителя — підтримання здорового психологічного мікроклімату в ди­тячих колективах і групах, а також сприяння цьому в сім'ях учнів, недопущення психологічної ізоляції окре­мих дітей у колективі, постійний позитивний вплив учителя на формування і поведінку колективу.

Одним з дійових методичних засобів психогігієнічно­го виховання учнів і сформування ними практичних на­вичок є спеціальні «Уроки ввічливості і порядку», які проводяться на класних годинах у молодших класах. Початковим завданням таких уроків є ознайомлення учнів з правилами психогігієни, наприклад формами ввічливості, культурного спілкування з однолітками і до­рослими. Наступна робота — перетворення набутих знань у психогігієнічні уміння і навички, закріплення їх і до­ведення до автоматизму. Для цього пропонується така форма роботи, як систематичні «Десятихвилинки ввічли­вості і порядку». Це короткі практичні заняття на ті ж теми психогігієни, що й на «Уроках ввічливості». Про­водиться рольова гра на певну тему, наприклад: «Я їду у тролейбусі». Розподіляються ролі водія, пасажирів, дітей, дорослих, стариків та ін. Діти повинні відповідно

до ролей і вимог психогігієни відпрацювати правила культурної поведінки у цій ситуації. Для твердого за­кріплення норм поведінки потрібно провести не менше двох-трьох «десятихвилинок» з даної теми.

Можна провести заняття на такі теми: «Я іду в театр (кіно, зоопарк)», «Я іду до крамниці», «Я гуляю на вулиці» та ін. Попередньо потрібно скласти сценарій таких ігор.

Проведення спеціальних занять не виключає необ­хідності побіжного повсякденного коригування поведін­ки учнів, але в даному разі воно основане на знаннях учнів, набутих на таких заняттях.

Важлива роль належить психогігієнічній поведінці вчителя, насамперед характерові його спілкування з уч­нями (тон, міміка, лексика та ін.).

У середніх і старших класах психогігієнічне вихо­вання при нормальному його попередньому перебігові набуває складніших форм. Це, наприклад, засвоєння правил культури дискусії, суперечки, виступів на зборах. Тут можуть допомогти рольові ігри, в яких серед учнів розподіляються ролі опонентів в обговоренні якогось пи­тання, їм дається завдання тактовно,

аргументовано, не зачіпаючи особистості супротивника, довести справед­ливість своєї точки зору. Особливо цікавими й корисни­ми для старших школярів будуть, наприклад, теми ідео­логічного змісту, в роботі з якими учні не тільки навча­ються вести аргументовану суперечку, а й відстоювати свої ідейні переконання.

Під час вивчення різних предметів і тем, наприклад, «Нервова система. Органи чуттів» з курсу «Людина і її здоров'я» учням можна дати теоретичні поняття про психогігієну, але одне з основних завдань — формування практичних навичок психогігієнічної (культурної) пове­дінки і переконань у її необхідності.

7.2.3. Прищеплення дітям гігієнічних навичок. Санітарно – освітня робота з

учнями.

Засвоєні в дитинстві гігієнічні навички зберігаються на все життя. Провідником гігієнічних знань серед учнів є вчитель. Він виховує в учнів навички особистої і громадської гігієни, закріп­лює навички, зв’язані з їдою, набуті дітьми раніше в сім’ї чи дитячому садку, привчає до гігієнічних навичок, це проводиться на уроках і під час позакласних занять. Особливо велике значення гігієнічне виховання має в школі-інтернаті, де дитина весь час перебуває у великому колек­тиві, в контакті з багатьма дітьми.

Шкільний лікар зобов'язаний допомагати учням, вчителям і вихо­вателям в їх роботі по гігієнічному вихованню учнів, подаючи їм консультацію та рекомендуючи методичні посібники.

Виховання гігієнічних навичок слід починати із з'ясування необхідності для здоров'я школяра і всього шкільного колективу вико­нання тієї чи іншої гігієнічної вимоги, ці вимоги учні повинні викону­вати свідомо, а не механічно. Уроки з особистої гігієни є обов'язко­вою складовою частиною програми початкових класів.

Так, у 1 класі при вивченні теми «Охорона здоров'я» один з уроків присвячується вихованню навичок правильного миття рук. Учитель пояснює учням, що руки слід мити вранці, ввечері перед сном, перед їдою, після відвідування вбиральні. Через немиті, брудні руки передаються заразні хвороби, зараження на глисти. Учитель показує, як правильно мити руки і звертає особливу увагу дітей на те, як вичищати бруд з-під нігтів. Щоб на шкірі не утворювались тріщини, треба вимити руки, насухо витерти рушником і час від часу змазувати гліцери­ном або ланоліном.

Показавши дітям, як правильно мити руки і лице, вчитель пропо­нує учням самим вмитися.

Для проведення цього уроку необхідно мати миску, кухоль і відро з водою, з дому кожен учень приносить мило і рушник.

Дітям треба розповісти, що кожен член сім’ї повинен мати свій рушник для лиця і рук і окремий рушник для ніг. Через спільний рушник можуть передаватись різні заразні хвороби.