Економічні відносини розподілу як фаза відтворення

В системі суспільного відтворення фаза розподілу стоїть другою після виробництва. Ця фаза має систему загальних, універсальних економічних законів:

Закон резервування частини суспільного продукту, що виражає об'єктивну необхідність розподілу суспільного продукту на 2 частини, одна з яких надходить в індивідуальне споживання, а інша використовується для забезпечення безперервності виробництва, його удосконалювання і розв’язання загальнонаціональних задач.

У роботі " Критика Готської програми" К. Маркс довів, що перш, ніж суспільний продукт надійде в індивідуальне споживання, з нього роблять ряд відрахувань, величина яких залежить від ефективності виробництва і соціальної політики держави. К.Маркс перелічує ці відрахування: 1) фонд відшкодування спожитих засобів виробництва; 2) фонд на розширення виробництва; 3) резервний чи страховий фонд; 4) витрати управління; 5) те, що потрібно для спільного задоволення потреб (школи, лікарні і т.п.); 6) фонд утримання непрацездатних.

Закон розподілу за працею, відповідно до якого частка суспільного продукту, що надходить в індивідуальне споживання працівника, відповідає його трудовому внеску в народне господарство.

Особистий доход кожної людини поділяється на 2 частини: споживання і заощадження. За розрахунками американських економістів, на які посилається П. Самуельсон у " Економіці", кожен долар доходу американця розподіляється в такий спосіб: 93 центи витрачається на споживання і 7 центів складають заощадження [49].

Споживання - це сума коштів, використовуваних на придбання матеріальних благ і послуг.

Заощадження – частина використовуваного доходу, що накопичується.

Отже, споживання та заощадження є найважливішими компонентами національного доходу. А оскільки заощадження – це потенційні інвестиції, динаміка споживання (С) і заощаджень (S), їх співвідношення відіграє важливу роль у формуванні ринкової рівноваги на ринку капіталів.

З погляду відтворення заощадження забезпечують споживання та його поступове зростання.

Потрібно відзначити, що не існує прямої залежності рівня споживання від зростання доходу. Прусський статистик Енгель, що проводив емпіричні дослідження наприкінці XIX століття, вивів схеми витрат населення з різними рівнями доходів. Вони називаються законами Енгеля і зводяться до наступних положень:

1) бідні родини витрачають більше на найнеобхідніше для життя – їжу і житло;

2) частка витрат на харчування скорочується при зростанні доходів, а частка витрат на житлі стабілізується;

3) витрати на дорогоцінні предмети зростають швидше, ніж доход. При зростанні доходу споживача споживання ним вторинних благ перебільшує споживання благ першої необхідності;

4) при зниженні ціни одного з благ і сталості ціни на інше благо збільшується попит на благо, ціна якого знижується, причому здійснюється відносна заміна ним іншого блага.

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу національного доходу. Важливо пам'ятати, що розподілу доходів передує розподіл чинників виробництва, який утверджується у формі власності. Розподіл національного доходу між населенням та домогосподарствами залежить не тільки від рівня продуктивності кожного чинника виробництва (праці, капіталу, землі і підприємництва), а й розподілу цих чинників виробництва між населенням та домогосподарствами.

В усіх економічних системах розподіл виконує загальні функції:

1) визначає частку кожної людини в суспільному продукті, що залежить від укладу господарювання і способу розподілу;

2) впливає на виробництво: стимулює зріст ефективності виробництва чи, навпаки, гальмує його в залежності від ступеня прогресивності форми розподілу;

3) формує структуру попиту населення і визначає черговість задоволення потреб.