Страхові посередники

Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, " агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України " Про страхування" дає таке визначення посередників: " Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або

страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України".

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зо-бов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти, на інших - брокери. Наприклад, нідерландський страховий ринок називають ^брокерським". У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу " Фінансове посередництво". Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

Страхові агенти. Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів- фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом банки будуть залучені і до продажу полісів зі страхування життя.

На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія - страховий агент від простих форм до складніших. Вже згадувалися страхові агенти-фізичні особи (іноді їх називають " прямими агентами"), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові агенти-фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією (" мономандатні страхові агенти") або кількома (" багатомандатні страхові агенти") страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами - юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти - це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридичне відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування - територія(конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укла-дання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією.

Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об'єктивними щодо оцінки останньої.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого " кептивного брокера".

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщувати страхові ризики в Ллойді, - це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів паперу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

o найменування Страхувальника/Перестрахувальника;

o предмет (інтерес) страхування/перестрахування;

o тип (наприклад, факультативне перестрахування);

o клас (страхові ризики);

o ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);

o дата та період;

o премія (ставка або сума);

o загальні умови та винятки;

o спеціальні умови (гарантії);

o брокераж;

o андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Діяльність брокера тісно пов'язана з " життєвим циклом" страхового полісу. Безперечно, що перша стадія - це знайти клієнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію пошуку клієнта.

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою " найкраща порада". На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму ї управління ризиком клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також заходи щодо " поліпшення" ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на страховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом " попиту та пропозиції" і тривають до моменту, коли сторонами буде остаточно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досягнути остаточної годи. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур - конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли " життєвий цикл" страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком

страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою від-повідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижувати ціни до неекономічного рівня. Фінансова стабільність страховиків важлива як для брокера, так і для його клієнта.

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винагороди, що ЇЇ отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем І відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страховиками й асоціацією страховихброкерів. Страховикам не дозволяється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам - отримувати будь-які винагороди від клієнта.

Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяльність.

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна " страховий посередник" відсутній поділ на агентів та брокерів.

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо ї обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників.

У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності.

Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, - вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація - суто формальний акт.

Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання.

У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їх-ньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників.

Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків запропонувало брокерам додержувати встановленого рівня співвідношень між часткою участі в капіталі брокера, яка належить конкретній страховій компанії, та рівнем премій або брокеражу за операціями з цією компанією за попередній рік у таких відсотках:

Відсоток участі Однієї компанії Максимум премій / брокеражу

за попередній рік, %

75, 1-99, 9

50, 1-75

25, 1-50

0-25 10

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

Станом на 1 січня 2003р. в Україні було зареєстровано 68 страхових брокерів, переважна кількість яких знаходиться в Києві - 39, Харкові - 5,

Дніпропетровську - 6, Запоріжжі - 3, Іван-Франківську - 2, Маріуполі 2,

Львові - 2, Чернівцях - 2, а також по одному в Луганську, Луцьку, Черкасах,

Рівному, Севастополі, Броварах, Красному Лучі та Житомирі. Згідно з даними

Державної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг найбільшу величину статутного капіталу на 2003р. мали такі страхові брокери: ТОВ «Страховий брокераж» (м. Київ) -50 017, 5 тис. грн, ТОВ «Паросток» (м. Київ) - 47 059, 9 тис. грн., ТОВ «Брокерська страхова компанія» (м. Київ) - 8 307, 0 тис. грн.

На відміну від вимог Закону України щодо мінімальної величини статутного капіталу страховика і порядку його формування, аналогічних вимог до страхових брокерів не передбачено. Таким чином, для них існує можливість формування статутного капіталу за допомогою нематеріальних активів, позикового капіталу.

До непрямих страхових посередників відносять актуаріїв, діспашерів (аджастерів), аварійних комісарів, сюрвесрів і т.д.

В Україні зареєстрована Асоціація страхових посередників. Основна її мета – сприяння розвитку інституту страхового посередництва в Україні. З розвитком страхового ринку України роль посередників буде постійно зростати, оскільки при цьому буде забезпечуватися відповідне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісного взаємозв'язку між споживачами і виробниками.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50% усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

У більшості країн світу страховики мають право створювати професійні об'єднання, що ставлять метою захист інтересів своїх членів, а також співробітництво з іншими організаціями і об'єднаннями з питань, що

представляють спільні інтереси. За своїм статусом страхові об'єднання не повинні здійснювати комерційної діяльності. Відповідно до Закону України «Про страхування» страховики мають право на створення союзів, асоціацій та інших об'єднань для координації діяльності і захисту інтересів своїх членів, якщо це не суперечить чинному законодавству.

В Україні найбільшим об'єднанням страховиків є Ліга страхових організацій України (ЛСОУ).

ЛСОУ - це організація некомерційного типу, що не має статусу юридичної особи, діє на принципах самоврядування і самофінансування. ЛСОУ не є вищим або законодавчим органом стосовно страховиків. Постанови даної організації носять характер рекомендацій. ЛСОУ не несе відповідальності щодо зобов'язань своїх членів. Членами ЛСОУ виступають близько 100 страхових компаній.

Основні напрями діяльності ЛСОУ:

* сприяння розробки рекомендацій з удосконалення страхового законодавства і методології страхування;

* експертна оцінка нормативних актів, законопроектів, державних програм у сфері страхування;

* захист інтересів членів організації в державних і цивільних установах;

* підвищення кваліфікації членів ЛСОУ шляхом проведення семінарів, конференцій щодо ознайомлення з практикою зарубіжного страхового бізнесу.

При ЛСОУ на правах юридичної особи працює науково-консультаційний центр. Вищий орган управління ЛСОУ - з'їзд членів організації. До компетенції даного з'їзду відносяться питання затвердження статуту, вибір членів правління, затвердження ліквідаційної комісії і т.д. У період між з'їздами робота ЛСОУ здійснюється під керівництвом правління. Члени правління ЛСОУ працюють на суспільних засадах.

Діяльність ЛСОУ проводиться за рахунок добровільних внесків її членів, крім того, ЛСОУ має право одержувати доходи від заняття науковою, консультаційною і викладацькою діяльністю.

В Україні функціонують такі організації страховиків, як Моторне (Транспортне) страхове бюро, Морське й Авіаційне страхові бюро. Основні функції даних організацій:

* координація діяльності страховиків, що проводять дані види страхування;

* спільні дії, спрямовані на організацію перестрахування ризиків за кордоном;

* розробка разом із зацікавленими організаціями системи заходів щодо зниження ризику автотранспортних ризиків, ризиків морських і авіаційних перевезень.

Крім позитивних, в Україні існують також негативні фактори, що стримують розвиток страхового ринку, а саме:

* низький рівень платоспроможності населення;

* недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

* неузгодженість багатьох положень діючого законодавства;

* відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкових

видів страхування;

* недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

* надмірна кількість страхових компаній і недостатній рівень капіталізації страховиків, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

* використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподатковування;

* недостатній рівень кадрового і наукового забезпечення страхового ринку;

* низький рівень страхової культури населення.

Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року, запропонована Лігою страхових організацій України, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України №369-р від 23.08.2005р., установлює стратегічні підходи, що повинні бути покладені в основу державної політики у сфері страхування, створення законодавчих і економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку.

Література:

1. С83 Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С.

2. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.ISBN 966-574-374-0

3. М.М. Александрова А 46 Страхування: Навчально-методичний посібник. —К.: ЦУЛ, 2002 —208с.

4. Фурман В. М. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх розв´ язання // Фінанси України. - 2004. - № 12. — С. 131-140.

5. Страхове посередництво: теорія і практика: навч. посіб. / В. Бірюков, Ю. Єфімов, О. Залєтов, М. Петер та ін.; за ред. О. М. Залєтова. — К., 2004. — 416 с.