Vernunft

життя як таке та необхідні передумови здоров'я. Оскільки в одкровенні, в позитивному праві та в суті людини, якою вона є, оті неясні сили залишаються й надалі туманними, безмежно з'ясовувальними, але таки нез'ясовними категоріями, то це стимулює дослідження і робить їх змістовними.

Наскільки серйозно ці три факультети пустили корені у сфери людського буття відтоді, свідчить те, що вони існують донині. Вони існують із часів Середньовіччя, незважаючи на радикальні трансформації не лише нашого світу, а й знань і досліджень.

Передусім ці трансформації радикально дають про себе знати на філософському факультеті. Спочатку на ньому не готували до якоїсь певної професії — за своєю суттю це було підготовче відділення для всіх інших, вищих факультетів. Сьогодні філософський факультет став підвалиною всього Університету — джерелом знань для всіх інших факультетів та основою для цілої низки окремих професій. Він включає в себе всі наукові дисципліни. Сенс діяльности трьох інших факультетів полягає у їхній дотичності до наук-основ, які на філософському факультеті були об'єднані в одну наукову дисципліну. Таким є філософський факультет — сам собою цілий Університет, якщо розглядати його наукові дослідження й теорію. Поділ наукових дисциплін, які охоплюють усе, що є предметом вивчення на філософському факультеті, став доконаним фактом.

Про унікальність філософського факультету, як і про його монолітність протягом XIX сторіччя забувають, і він потрапляє в смугу невизначености. Його почали ділити на гуманітарні та природничі науки (назв добирали різних: філософські та математично-природничі, філософсько-історичні та філософсько-природничі). Тенденції до поділу збереглися й надалі: наприклад, виник економічний факультет. Органічна структура факультетів взагалі більше не проглядається, панує безлад. Губиться розуміння єдности Університету. В свідомості тих, хто у ньому навчається, Університет справді стає аґреґатом.

Причини поділу різні: об'ємність цього старого факультету (він налічував більше викладачів, аніж усі три інші факультети разом); розрив між природничими і гуманітарними науками, який дійшов до відчужености, взаємного нерозуміння та образ; підготовка до різних професій (учителів, дипломованих хеміків, фізиків, геологів, економістів, психологів).

Б) Розширення Університету

Розпад філософського факультету був лише початком.

Тим часом Університет заснував у сучасному світі установи й навчальні заклади для нових потреб суспільства — або для технічних спеціяльностей, або для груп певних професій, що потребують особливого викладацького складу. Розширення Університету стало незворотнім процесом. Сенс у цьому такий: усі людські вчинки ґрунтуються на знаннях; завжди, коли постає потреба в знаннях, звертаються до Університету.

Нерідко наслідком цього є незв'язане паралельне існування всіх предметів. Астрономія й економіка, філософія та готельна справа перебувають на одному й тому ж рівні безмежно строкатого аґреґату

І навпаки, негативне ставлення до розширення стало б невиправданою зарозумілістю. Сенс Університету полягає у відкритості. У світі не існує нічого такого, що не мало б наукової вартости, і нема такого вміння, яке не потребувало б знань. Університет спроможний з цим усім справитися, якщо йому вдасться усе це просякнути духом цілого. Він має зберігати свою науковість тим, що засвоює навчальний матеріял фактичних знань та вмінь у конкретній формі й долучається до пізнавального цілого.

Є два шляхи розширення Університету через збільшення кількости предметів/Перший шлях полягає у природному розвитку наук, які, збагачуючись новими знаннями, поділяються самі. При поділі одного цілого утворюються нові цілості, — як і життя, що походять від життя. Так, на медичному факультеті психіятрія й офтальмологія стали вже самостійними дисциплінами, обидві стали науками і, завдяки сферам своєї діяльности, мають універсальний характер.

В інших випадках усе навпаки або інакше. Наприклад, судова медицина не є самостійним науковим фахом, а навчальною дисципліною із зібраними технічними прийомами й необхідними для цієї мети знаннями. Сумнівним є статус стоматології та інших вузьких спеціяльностей, бо вивчення людських органів, які є предметом дослідження цих дисциплін, не містить у собі можливости для універсального розширення, тому цей фах не має такої ж наукової вартости як власне медицина, офтальмологія, психіятрія. Сумнівним є також статус гігієни. Хоч деякі видатні представники цього фаху були вченими вищого ранґу, але сам предмет, практично й технічно, обмежений у сфері вивчення. Те, що гігієністи продуктивно розвивають бактеріологію, ще не дає цьому фахові як такому статусу ідейно обґрунтованої самостійної науки. Та не тут нам вирішувати ці питання. Нам ідеться про принцип: поділ наук для створення нових можна схвалювати тоді, коли виокремлена наука, проникнута ідеями, розвиває ціле з перспективою універсальности й через те залишається самостійною наукою.

Другий шлях розширення — поява нових наукових мате-ріялів ззовні. Вони заслуговують на вивчення, бо спроможні робити внесок у розвиток наук. Те, що, наприклад, індологія й синологія є самостійними науками, а, мабуть, такими не є африканістика й історія первісних суспільств, залежить від наповнености цих культур.

У сьогоднішньому розширенні Університету головним є те, що колишні три вищі факультети — богослов'я, юриспруденція, медицина, які вже протягом, мабуть, тисячоліть обслуговують сфери людського життя, - не в змозі охопити всі царини сучасного буття. Це видно з чисельних типів вищих шкіл, які засновані поза Університетом: технічних, сільськогосподарських, ветеринарних, торговельних вищих навчальних закладів, педагогічних установ, гірничих академій тощо. Чи це не вияв безсилля Університету? Чи не закралася тут суперечна духові відрубність? Є думка, що в майбутньому те, що належить до компетенції Університету, вивчатиметься в інститутах; що інститути мають природну тенденцію до розростання в Університети і що в технічних вищих навчальних закладах будуть також кафедри з гуманітарними спеціяльностями, аж до кафедр філософії включно.

Чи є вихід з цієї розкиданости спеціяльностей, безцільности в цілому й безпорадности у безґрунті? В університетській ідеї ці проблеми вирішують через включення до Університету — поряд з медициною, юриспруденцією і богослов'ям — нових значних сфер життя, які вже визнано й усвідомлено. Трьох факультетів, які існували досі, замало. Цей поділ відповідав середньовічному світові. Але проґрес не постає з простого примноження наук. Не можна, як заманеться, поряд із наявними факультетами засновувати нові лише тому, що десь виникла наукова дисципліна, яку вивчає дещо більше осіб. Для факультету, як підґрунтя, потрібна справжня сфера життя.

Ця думка існує віддавна. Наприклад, 1803 року баденський уряд у Гайдельберзі заснував самостійну " державно-господарську секцію" й тимчасово долучив її до філософського факультету. Ця секція охоплювала лісівництво, містознавство, сільськогосподарську та гірничу справи, землемірство, науку будівництва на суші й на воді; мистецтвознавство та ремісництво; прикордонну та поліційну охорону. Секція охоплювала " все, що стосується знань про державні ресурси, їхнє збереження й примноження, а також правильне використання". Від цих наук і професій згодом залишилося лише те, що відтак назвали національною економікою. Бо завданням тієї секції не була справжня, всеохопна сфера життя. Зв'язок із державним управлінням був не ідеєю, а лиш вигодою, через яку проявлялися найрізноманітніші речі. В основній ідеї Університету крилося набагато більше⁷.

В) Ідея технічного факультету

Це " більше" зародилося щойно в XIX столітті і поволі почало давати про себе знати. Справжньою новою цариною буття є власне техніка. Техніка, здається, існує з прадавніх часів, її розвиток проходив крізь тисячоліття. Але до кінця XVIII сторіччя вона перебувала у сфері ремесла. Тому в принципі залишалась підпорядкованою незмінному природному просторові буття людини. Лише в останні півтора сторіччя стався перелом, важливіший за всі інші історичні події тисячоліття і, мабуть, так само важливий, як і винаходи перших знарядь праці та застосування вогню. Техніка стала схожою на самостійного монстра, що розростається й крокує вперед до