Різновиди виборчих технологій

Під час організації та проведення виборчих кампаній суб'єкти (учасники) звертаються, як правило, до різних видів виборчих технологій, класифікація яких можлива за різними підставами. Серед основних технологій, що використовуються на виборах треба виділити базові політико-психологічні передвиборчі і виборчі технології:

1. Технологія ставки на партію чи блок – зміст впливу на електорат ґрунтується на формуванні у нього образу партії як єдиної політичної сили, яка здатна консолідувати суспільство, зробити вагомий внесок у розбудову держави, подолання кризових явищ і створення ефективної економіки або ефективного управління державою.

2. Технологія ставки на лідера партії – в центрі діяльності команди кандидата ставиться особистість лідера, яка має " притягувати" голоси виборців. Для цього організовуються й проводяться заходи, які мають за мету ввести окрему особистість – лідера партії чи блоку – у політичний простір, сформувати у свідомості електорату необхідний його образ. Найімовірніше це має бути образ сильної, вольової, інтелектуально розвиненої людини, висококваліфікованого фахівця, обачливого й підготовленого політика, здатного реалізувати ідеї і сподівання людей, повести за собою маси, забезпечити правопорядок.

3. Технологія поєднання ставки на лідерів і партію – ця технологія певним чином об’єднує три попередні технології. У ході її реалізації " розкручуються" і окремі лідери, і партія як активний, організований і підготовлений суб’єкт політичної діяльності, як політична сила, яка здатна взяти на себе відповідальність за майбутнє держави.

4. Технологія ставки на програму партії чи окремого кандидата – в центрі виборчої кампанії є програма партії. Слід зауважити, що в Україні використання цієї технології є досить складним, бо програма ще жодного разу не була головним чинником перемоги на виборах.

5. Технологія провідної ідеї та ідеалу – в центр усієї виборчої кампанії ставиться така ідея, такий ідеал, які здатні, як кажуть, проникнути у серця й душі електорату, запалити маси й повести їх на нові звершення.

6. Технологія міфізації і символу – для досягнення бажаних результатів технологи дуже часто вдаються до створення у свідомості електорату міфів про певного кандидата. Символом може стати будь-яке слово, ім’я, зображення, але лише тоді, якщо вони мають специфічне додаткове значення до свого звичайного змісту. Міф часто перетворює політика на народного " героя", " дивотворця", " всемогутнього керівника". З часом він перестає сприйматися як звичайна людина, але тут головне, щоб кандидат злився із міфів.

7. Технологія ставки на проблеми передбачає розгортання передвиборних і виборчих кампаній на основі акцентування уваги на головних проблемах, які перешкоджають руху в майбутнє, гальмують демократичні та економічні процеси, національний чи регіональний розвиток, можуть призвести до втрати незалежності, спричиняють погіршення здоров’я й дієздатності людей. Такими проблемами можуть бути: екологія, наркоманія, мовне питання, злочинність, безробіття, свавілля чиновників, бідність.

8. Технологія використання суперечностей полягає у виборі за основу впливу на електорат саму суперечність, яка має місце у певному регіоні, галузі, місті чи державі. У цьому випадку використовується суперечності між положеннями Конституції і реальним станом їх виконання партіями, лідерами однієї чи різних партій; етнічними спільнотами; різними гілками влади; владними структурами і різними соціальними групами чи іншими суб’єктами соціальної життєдіяльності; рівнем реальних досягнень діючих кандидатів у депутати та їхніми попередніми обіцянками; закликами лідерів та їх справжнім ставленням чи діяльністю.

9. Технологія опозиційності – доцільно поєднані підходи, принципи, форми, алгоритми, моделі, методи і способи, об’єднані установками критики існуючої влади, блокування її активних дій, ініціатив, підходів, обвинувачення в неспроможності ефективно управляти суспільством. А також протиставлення їй своїх шляхів і програми дій. ЇЇ використовують як окремі політики, так і партії. А владу завжди є за що критикувати й звинувачувати, особливо в перехідний період. До того ж, у суспільстві завжди є політичне, соціальне, економічне, а значить і психологічне підґрунтя до сприймання опозиційності як боротьби за права громадян.

10. Комбінована технологія – поєднує різні технології та підходи, конфігурація яких змінюється в залежності від особливостей кампанії, а також індивідуальних смаків самого менеджера [24].

Існує чимало класифікацій виборчих технологій. На нашу думку, найбільш вдалою з них у політичній науці є поділ виборчих технологій на організаційно-політичні, інформаційно-комунікативні, психолого-іміджмейкерські, запропоновані українським дослідником О. Петровим. Іноді виділять окремим типом маніпулятивні технології, але доцільніше розглядати маніпуляцію як підтип кожного з перерахованих типів. Даний перелік не є вичерпним, але варто зазначити, що всі перераховані технології насправді мають місце в процесі добре організованої виборчої кампанії, причому використовуються комплексно, доповнюючи одна одну [40, с. 123-128].

Організаційно-політичні технології є провідними в організації виборчої кампанії. Ефективна організація виборчої кампанії, незалежно від того, за якою схемою вона здійснюється, припускає наявність " кухні" - саме так називають керівний комітет виборчої кампанії, у який входять безпосередньо кандидат, керівник-менеджер виборчої кампанії, відповідальний за графік кампанії, керівник групи добровольців, глава фінансового комітету, скарбник, прес-секретар, юристконсульт. Загалом, до цього типу технологій належать усі, які пов'язані з організацією внутрішньопартійної роботи, діяльністю фракцій партій в парламенті тощо.

До інформаційно-комунікативних технологій належать усі методики, пов'язані з оптимізацією впливу на виборців через ЗМІ, а також у процесі безпосередніх контактів з ними. З даним типом технологій тісно пов'язана така галузь, як зв'язки з громадськістю, або паблік рілейшинз (pudlicrelation), яку скорочено називають піар (PR) [40, с. 126].

Визначень поняття " паблік рилейшнз " є досить багато, і в основному вони зосереджені на якомусь одному або декількох аспектах або напрямках діяльності. Однак, так чи інакше, всі вони об'єднані навколо роботи з інформацією. Тому провідний український дослідник зв'язків з громадськістю В. Королько так визначає це явище: " Паблік рилейшнз - це спеціальна система управління інформацією, якщо під управлінням розуміти процес створення інформаційних приводів та інформації зацікавленою у ній стороною, розповсюдження готової інформаційної продукції засобами комунікації з метою цілеспрямованого формування бажаної громадської думки" [24, с. 29].

У виборчих PR-технологіях, які широко застосовуються у виборчих кампаніях, оскільки ефективно маніпулюють свідомістю електорату, вагому частку займають так звані " брудні" технології. Більш того, у ЗМІ періодично висловлюється занепокоєння, що передвиборча боротьба фактично переміщується на поле " чорного PR". Щоб довести або спростувати актуальність цих звинувачень та зрозуміти причину такого неймовірного захоплення " брудними" технологіями, важливо чітко визначити, що відносити до так званого " чорного PR".

Слід заздалегідь зазначити, що термін " чорний PR" використовується як синонім " брудних" виборчих технологій і іноді не має жодного відношення до PR. " Чорний PR" – це руйнування позитивних і конструювання негативних репутацій економічних конкурентів і політичних суперників за допомогою найновіших інформаційних технологій.

Слід зазначити, що мета будь-яких виборчих кампаній – мотивувати електорат піти на вибори і голосувати за певну політичну силу чи особу. Отже, всі виборчі технології, які застосовуються в ході виборчої кампанії, незалежно від того, чисті вони чи брудні, базуються на маніпуляції свідомості виборця.

Вчені С. Кара-Мурза, Є. Доценко, В. Амєлін та інші дійшли висновку, що одним із найефективніших способів маніпуляції людською свідомістю є перенесення передвиборчої боротьби з реальної у віртуальну площину, де основну роль відіграють інформаційно-комунікативні технології [40, с. 125].

Чорний PR – це найчастіше синонім політичної провокації чи створення негативного іміджу політичного суб’єкта. В рамках цього підходу чорними треба вважати ті технології застосування яких передбачає пряме порушення діючого законодавства та ті, що вступають у протиріччя з нормами суспільної моралі і заведеними способами ведення політичної кампанії. Сюди належать і кримінальні технології (замах на суперників, підкуп членів виборчої комісії тощо), і порівняно безневинні, однак заборонені законом дії (" подарунки" виборцям, агітація з боку офіційних осіб). У більшості випадків використання політичних технологій визначається лише загальними законодавчими рамками, а діяльність політичних гравців залишається за рамками правового поля. Тобто нелегальні технології носять анонімний характер, і це дозволяє особам, що їх застосовують, не обмежувати себе у засобах та способах їх застосування. А державні органи, зазвичай, з тих чи інших причин не можуть або не мають відповідної інформації та підстав для розслідування даного правопорушення.

Використання нелегальних політичних технологій пов’язано з великим ризиком, адже суб’єкти до яких вони застосовуються майже завжди публічно спростовують розповсюджену інформацію та звинувачують у брудних діях своїх конкурентів. Значно ефективніші нелегітимні технології, що ззовні мають ознаки законності. Найбільша потреба в них з’являється саме перед виборами. Одним з найпоширеніших чорних PR ходів є технологія " клонування", тобто в тому самому виборчому окрузі реєструється кандидат, чиє прізвище (або навіть ініціали та особисті дані) збігаються з такими ж даними відомого політичного діяча, а мета цієї технології очевидна: розпорошити голоси виборців.

Досвід багатьох виборчих кампаній показує, що політичної реклами та PR-технологій позбутися неможливо, але їх можна зробити ефективнішими та звести до мінімуму застосування брудних технологій та чорного піару. На думку багатьох дослідників, почати варто саме із вдосконалення законодавства:

1. Посилити фінансовий контроль та унеможливити незаконні операції з коштами.

2. Зробити більш жорстким і дієвим покарання за порушення законодавства щодо передвиборчої кампанії.

3. Публікувати у пресі експертну оцінку програм та реальних справ політичних партій та політичних діячів, плану їх дій у разі перемоги на виборах.

4. Дозволити брати участь у виборах державним службовцям, тільки після складання ними своїх повноважень [24, с. 57].

Наступним типом є психологічні та іміджеві технології, що покликані здійснювати ефективний вплив на свідомість та підсвідомість виборців. Для цього активно використовуються символи та соціальні стереотипи, які спрямовані на формування і модифікацію іміджів кандидатів і партій.

Імідж кандидата займає провідне місце у виборчій кампанії. Досить часто його називають публічним " Я" політика. Від того, які уявлення, оцінки та думки сформуються у кандидата у виборців, залежить його успіх чи програми у виборчій кампанії. Визначальна роль іміджу обумовлена ти, що бачення політика формується на основі символічних уявлень, а не безпосередніх контактів. Саме поняття " імідж " буквально означає штучну імітацію (у зовнішньому вигляді) об'єкта чи людини. Досить лаконічне, однак, тим не менше змістовне визначення іміджу пропонує український дослідник В. Кривошеїн: " політичний імідж як особливого роду образ - уявлення про конкретний публічний політичний об'єкт (персоніфікований, інституційний, ідеологічний), який стихійно або цілеспрямовано створюється у масовій політичній свідомості, а допомогою асоціацій гіперболізує іманентні характеристики об'єкта, що сприймається, та наділяє його додатковими (" фантомними") властивостями" [29, с. 117].

Іміджеві виборчі технології займають провідне місце у вітчизняних виборчих кампаніях і здатні суттєвим чином впливати на електоральних вибір громадян. Ефективність іміджевих технологій підвищується, якщо вони спираються на реальні запити і потреби громадян, а не нав’язуються штучно. " Виборець голосує не за лідера, а за його імідж, що є персоніфікованим відбитком уявлень виборця, проекцією його проблем і потреб", – вважає А. Цуладзе [57, с. 72].

Сучасні виборчі технології, завданням яких є формування позитивного іміджу суб’єкта виборчого процесу, головним чином базуються на забезпеченні безпосередньої комунікації та передачі іміджевих характеристик через різноманітні вербальні і візуальні канали. Ефективні іміджеві виборчі технології повинні вирішувати такі завдання: - визначення електоральної ніші. При цьому необхідно провести комплексне дослідження потреб та інтересів групи потенційного електорату; - формування чіткої системи (стратегії) електорального позиціонування політичного лідера чи політичної сили. Розробка серії тактичних заходів; - приведення у відповідність до обраного образу зовнішності та манери поведінки політичного лідера; - налагодження ефективної системи зв’язків з громадськістю, що буде забезпечувати трансляцію смислу діяльності політика, згідно обраної ролі.

На відміну від західного світу, де виборець більшою мірою індивідуалістичний, на українських теренах ефективним буде наявність патерналістських рис у характері політика. Існуючий суспільний запит на патерналізм є наслідком обробленої радянською системою свідомості українців. В умовах, коли більшість населення має невисокий рівень достатку, попитом буде користуватися образ " сильної руки", а також якісно нової моделі політичної сили, здатної в першу чергу забезпечити реформування економіки держави.

З інформаційно-комунікативними психологічними та іміджевими технологіями тісно пов'язане поняття " політичного маніпулювання", під яким розуміються методи і прийоми прихованого соціального управління політичною свідомістю і поведінкою громадян з метою примусу їх до певної діяльності або бездіяльності. Існує декілька типів маніпулятивних технологій:

1) створення позитивних установок виборців на " політичний товар" та відповідних негативних установок на політичних конкурентів;

2) трансформація інформаційного потоку (брехня, замовчування, створення інформаційного шуму тощо) перш за все, за допомогою ЗМІ;

3) використання підсвідомих інформаційних стимулів (т. зв. психотехнології) [5].

Нарешті останнім типом, що виділяється О. Петровим є соціологічні виборчі технології. Практика застосування цих технологій дозволяє виділити чотири основні види залежно від завдань та етапів їхнього застосування в ході виборчих кампаній: базові соціологічні виборчі технології, прогностичні соціологічні технології, пропагандистські соціологічні виборчі технології та після виборчі соціологічні технології [40, с. 128-129].

Варто додати ще один визначальний тип виборчих технологій. З часу свого виникнення глобальна мережа Інтернет стала відігравати першочергове значення у різних сферах життя людини. За допомогою швидкісного інтернет-ресурсу можна переглядати пленарні засідання, приєднуватися до обговорення актуальних тем у віртуальному просторі, замовляти і купувати товари в Інтернет магазинах і просто переказувати гроші, тобто Інтернет став відігравати надзвичайно важливу роль як у повсякденному, так і в політичному житті суспільства.

Мережеве співтовариство стало неодмінним атрибутом інформаційної епохи. В просторах інтернет-мережі можна знайти тисячі співтовариств за вподобаннями, у яких можна просто обговорити провідну тему або поширити інформацію про неї. Спектр таких інтернет-товариств змінюється і поширюється постійно. Залучення нових користувачів відбувається невпинно, а інформація поширюється оперативно.

Ф. Кирилюк про засоби впливу зазначає: " Суспільство за всю свою історію винайшло три засоби впливу на людину (примус, маніпуляція та співробітництво). Як правило, у виборчих технологіях застосовуються всі три чинники впливу. Однак у суспільствах з розвиненою демократією провідну роль відіграє третій, найгуманніший спосіб, але незважаючи на це й у найдемократичніших суспільствах не відмовляються від маніпуляції суспільством. " Виборчі технології – це сукупність політико-організаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об’єднання" [41].

Тріо " примус-маніпуляція-співробітництво" можна розглядати як взаємодію. Кожен з перерахованих чинників впливу присутній у владних повноваженнях певної особи. Однак на даний час нас цікавлять виборчі інтернет-технології. Як відомо, Інтернет – це найбільший віртуальний анонімний монополіст у сучасному інформаційному світі.

До основних виборчих інтернет-технологій можна віднести такі: електронні вибори, електронне опитування, інтернет-рух, і власне електронне поле впливу кандидата чи політичної партії, яке діє як під час виборчої кампанії, так і на постійній основі.

До переваг інтернет-технологій слід віднести такі:

- легкість і швидкість публікації інформації;

- доступ до цільової аудиторії;

- швидкий зворотній зв’язок;

- створення видимості підтримки політика інтернет-аудиторією;

- відсутність просторових і часових обмежень;

- порівняно невеликі затрати на рекламу;

- законодавча неврегульованість віртуального простору;

- демонстрація залученості до сучасних технологій, що символізують прогрес;

- постійне збільшення користувачів інтернет-мережі [60].

Проаналізувавши практику застосування інтернет-технологій у ході виборчих кампаній протягом кількох останніх років, можна виокремити такі найпопулярніші інструменти, які поділяються на традиційні та новітні. До традиційних належать:

1. " Злив" компрометуючих фактів чи дезінформації, які " легітимують" появу такої інформації у традиційних ЗМІ, знімаючи з них відповідальність за її правдивість.

2. Організація хакерських атак. Прикметною рисою застосування цієї технології стала нечесна віртуальна конкуренція політичних сил, що вилилася в почастішання випадків злому сайтів супротивників.

3. Підміна сайтів, що передбачає створення сайтів-" двійників" (зі схожою інтернет-адресою або ж дизайном, але протилежним, пародійним змістом).

4. " Накрутка" рейтингу сайта. Досить часто власники сайтів, зокрема й політичних, вдаються до такої технології, коли за рахунок фіктивних відвідувачів їм вдається вийти на перші позиції в інтернет-рейтингах. Це робиться за допомогою систем «розкруток» чи клік-клубів, коли власник ресурсу купує в певної організації переходи (відвідувачів) на свій сайт [11, с. 5].

Серед новітніх технологій можна назвати такі:

1. створення віртуальної партії;

2. використання відеоресурсу YouTube.сom, що надає широкі можливості використання його як альтернативи телебаченню: для розміщення роликів із виступами політичних діячів, записами прес-конференцій, передач тощо;

3. створення блогу, або віртуального щоденника;

4. використання Google Boombing, коли на певний запит пошукова система видає абсурдний або провокаційний результат. Таку технологію вперше використано в Україні в 2004 році, коли пошукова система Google на запит " злодій повинен сидіти в тюрмі" передовсім видавала посилання на персональний сайт В. Януковича [60].

До недоліків застосування інтернет-технологій слід віднести обмеженість сфери їхнього впливу, що значно знижує їхню ефективність. Це особливо актуально для України, яка не належить до технологічно розвинених країн, де доступ до Інтернету мають майже 90 % населення. Однак, зважаючи на темпи розвитку вітчизняної аудиторії, можна прогнозувати зростання інтересу з боку політиків до цього способу комунікації з виборцями. Можна говорити й про певну еволюцію інтернет-технологій у виборчому процесі. Якщо раніше сама поява персонального сайта чи сторінки партії у веб-просторі свідчила про прогресивність кандидата, то тепер цього вочевидь недостатньо. Щоб іти в ногу з часом, політик має надавати користувачам різноманітну інформацію (від фото- до відео архівів), мати власний блог і брати участь у інтернет-конференціях.

Отже, інтернет-технології мають як негативні - застосовують для розповсюдження антиреклами з метою пониження рейтингу основних опонентів або знищення їх іміджів, так і позитивні якості - можна підтримувати постійний зв'язок з громадянами; швидко і ефективно реагувати на зміни ситуації в політичному просторі; отримати необхідну інформацію про потреби, думки та вимоги виборців; налагоджувати двосторонню комунікацію із громадянами; інтернет-комунікації є недорогим каналом політичної комунікації, що дозволяє значно економити витрати на організацію певних етапів виборчої кампанії.

Також проаналізувавши в даному підрозділі різновиди виборчих технологій можна з впевненістю казати, що у вітчизняній практиці вже апробована велика кількість технологій різного формату як легальних так і не легальних, що останнім часом почали відігравати вирішальну роль у здобутті виборчих посад. А підтвердженням цьому твердженню можуть слугувати декілька останніх виборчих кампаній як загальнодержавних, так і місцевих. Однак, слід відзначити ще одну особливість - присутність на українському " виборчому ринку" великої кількості " брудних технологій", зокрема, адміністративних.