Висновки.

Для розвитку демократії необхідною умовою є становлення на всіх рівнях суспільної свідомості та політичної практики демократичних принципів та цінностей. Відповідно до цих норм потрібно збудувати й владу, для чого використовуються конкретні PR та виборчі технології. Особливості цих технологій обумовлюються характером процесу, який охоплює всі види політичної діяльності у межах певної політичної системи.

Виборчі технології - це сукупність логічно взаємопов’я­заних моделей, методів і конкретних способів підготовки, організації і проведення виборчих кампаній, спрямованих на досягнення певного результату на виборах. Політичний аналіз реальності можливий лише за наявності й грамотного використання специфічної політичної інформації, яка містить передусім дані про реальне становище та очікування різних соціальних групп.

Сутніть виборчих технологій - це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не " що", а " як" здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології - це, безумовно, технології політико-психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу - політології, соціології, економіки, психології, політичних PR тощо.

Здебільшого починаються вони з формування команди кандидата або іншого суб'єкта політичного процесу. Команда кандидата на виборах - це групи політичного аналізу, по роботі засобами масової інформації, підготовки і поширення матеріалів, організації масових заходів, " швидкого реагування". Кожна з груп, маючи конкретні функції, взаємодіє з іншими, працюючи на єдину програму та мету.

Вітчизняний ринок виборчих технологій з кожним роком дедалі більше заповнюється як новими способами впливу на електорат, так і відповідними фахівцями з проведення виборчих кампаній. Сьогодні боротьба за владу в Україні вже характеризується використанням усього відомого у світі арсеналу технологічних прийомів. Проте не завжди ці технології модифіковані під особливості вітчизняного електорату, що суттєво знижує дієвість їх застосування.

Насамперед це пов’язано тим, що найчастіше суб’єкти виборчого процесу вдаються до використання традиційних апробованих технологій, переважно запозичених із досвіду західних моделей ведення виборчих кампаній. На думку багатьох спеціалістів і наукових експертів, сучасні виборчі технології, які успішно застосовуються за кордоном, не завжди дають аналогічний ефект в національних кампаніях, якщо не адаптовані під місцеву специфіку. В реаліях українського суспільства виборчі технології повинні враховувати об’єктивні умови проведення виборів: правовий простір, практику виборчих кампаній, національно-політичні традиції, організаційні і матеріальні можливості держави.

Детально проаналізувавши виборчі технології у зарубіжній літературі можна впевнено сказати, що в світовій практиці виборчі технології вже давно детально досліджені та стали буденними речами, адже вони - один з головних факторів, що забезпечує перемогу у будь-якій виборчій кампанії. Водночас особливістю досліджень ринку виборчих технологій в Україні є їх описовий характер, що зводиться до звичайного кількісного опису технологічних прийомів, використаних протягом тієї чи іншої виборчої кампанії. Варто відзначити, що для вітчизняної науки більш актуальним є саме якісний аналіз виборчих технологій, виведення певних закономірностей і чинників ефективності їх застосування.

Слід також пам’ятати, що кожна виборча кампанія як всеукраїнська, так і місцева, має загальні й специфічні риси. До загальних відносяться єдині законодавча та інструктивна база, правове регулювання створення і діяльності виборчих комісій, дії в межах законодавства претендентів на виборчі посади, тощо. Крім цього особливості тих чи інших виборчих перегонів складає місцева специфіка. Вона включає кількісні і якісні показники учасників змагань, електорату, характеристики і масштаб територіального округу.

Разом з тим, слід зазначити, що сьогодні на вітчизняному просторі сучасними і більш ефективними є саме ті виборчі технології, які якнайкраще враховують особливості і потреби місцевого електорату, ідуть нога в ногу з науково-технічним прогресом, розвитком засобів масової комунікації та адаптовані під специфіку кожної виборчої кампанії, яка є унікальною за своїм характером. Кожна складова виборчих технологій ґрунтується на широких зв’язках з громадськістю, починаючи із законодавства (закону " Про вибори народних депутатів України"), яке використовується в демократичному суспільстві для вираження масової громадської думки на користь і благо панівного демократичного режиму, і закінчуючи аналізом виборчої кампанії та її результатів, який використовується для поточного і перспективного формування громадської думки та управління нею певними політичними силами. Таким чином можна сказати, що PR в структурі виборчих технологій є їх однією з найважливіших складових, так як він забезпечує комунікацію з громадськістю, а це є основою вдалого застосування всіх виборчих технологій.

Використання виборчих технологій у президентських кампаніях 2004 та 2010 рр. в Україні можна проаналізувати за допомогою наступних методів: навішування ярликів, метод створення та розповсюдження політичних міфів, використання дезінформації, зниження іміджу конкурента, метод " закидання брудом" та висміювання, метод створення фактів, посилання на авторитет, використання адмінресурсу, маніпуляції за допомогою мережі Інтернет та маніпуляції експертів з рейтингами. Дані методибули задіяні в обох президентських кампаніях, але в кожній з них, вони мали свої особливості.

Метод навішування ярликів ставить за мету формування негативного відношення до кандидата, створення образу ворога у масовій свідомості. " Ярлик" – це елемент антиобразу кандидата, негативна характеристика, яка зазвичай не відповідає дійсності, однак активно «навішується» штабами суперників за допомогою інформаційних технологій і з часом вкорінюється в масовій свідомості. У 2004 р. ярлики носили досить особистісний характер, висвітлюючи слабкі сторони опонентів - " зек", " бандит", " донецькі бандюги", " проамериканці", " нацики", " пасічник", " Ющенко-фашист" тощо, а у 2010 р. деякі ярлики дублювалися: " фашист", " бандит", а інші не мали такого негативного відтінку, як у 2004: " фронтовик", " народник", " неспроможний гарант нації".

Метод створення та розповсюдження політичних міфів використовується напередодні та в процесі виборчих кампаній, задля привернення до себе уваги електорату. Політичний міф - феномен колективної психіки, який ґрунтується на штучно створеному узагальнені, спрощеному контрастному уявленні про дійсність і неадекватно інтерпретує суспільні процеси, поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазіями. У президентській виборчій кампанії 2004 р. домінантного значення набув міф про розкол України на регіональні зони (Схід і Захід), ключовими елементами якого було здійснення чіткої ідентифікації кожногорегіону з певним кандидатом та формування образу " загрози". Щодо 2010 р., то тут дещо інша картина. Широко вживаним був міф про месіанство, про ефективного господаря, прикладом чого були виборчі гасла кандидатів (" Врятувати країну", " Україна має бути сильною", " Вона – це Україна" тощо).

Метод дезінформації, як спосіб психологічного впливу, полягає у навмисному наданні суперникам або електорату такої інформації, що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. У президентській кампанії 2004 р. перекручувалась інформація щодо отруєння В. Ющенка, заборони В. Ющенко вживати російську мову, кримінального минулого В. Януковича та інше. Як бачимо, технологія стосувалась суто особливостей самих кандидатів, на відміну від технологій 2010 р. Тут мала місце дезінформація соціальних проблем, а саме: " істеричного грипу", економічної кризи, нестабільної політичної ситуації. Навколо даних проблем і були створені різноманітні інформаційні приводи.

Зниження іміджу конкурента. В. Ющенку у 2004 р. дорікали залежністю від американських сил, намірі розірвати дружні відносини з Росією, тим самим прагнувши зробити В. Ющенка відданим інтересам не України. В. Януковича асоціювали зі злочинною владою, криміналом та беззаконністю дій, тим самим натікаючи на те, що така людина не може за будь-яких обставин займати посаду Президента України. У 2010 р. кожний з кандидатів звинувачував один одного з різних причин: не дає змогу працювати, " Знищимо вірус Я1Ю1", " Вони блокують, вона – працює" тощо.

Метод " закидання брудом " та висміювання. Лідерство щодо кількості використання даного методу посіла президентська кампанія 2004 р. Комедійний ролик " Веселі яйця", отруєння Віктора Ющенка, замах на життя Віктора Януковича, ажіотаж навколо громадянства дружини Ющенка та інші приклади свідчать про масштабне використання даного методу, який виявився досить ефективним. У свою чергу, виборча кампанія 2010 р. характеризувалася великою кількістю технологій компромату, піару, популізму, які довгий час не сходили з вуст на шпальт газет. Це: " Справа педофілів", постійні звинувачення В. Януковича щодо Міжгір'я, начебто співпраця В. Ющенко та В. Януковича, " Єдиний кандидат", компрометуючі листівки (наприклад, " стоп ЗЕК"), єврейські корені Яценюка та інші. Отже, даний метод маніпулювання набув популярності у президентських виборчих кампаніях України, як у 2004, так і в 2010 рр. Однак, у президентській виборчій кампанії 2004 р. він мав більш негативний відтінок.

Метод " створення фактів". У виборчій кампанії 2004 р. цей метод був впроваджений через ЗМІ, особливо проявлявся у телевізійних програмах, де створювалися різноманітні факти отруєння В. Ющенка, були представлені результати діяльності В. Януковича як прем’єр- міністра країни та інші факти. Натомість, у президентській кампанії 2010 р. головні комунікатори створювали факти, апелюючи до таких категорій як: соціальна справедливість, економіка, здоров’я, корупція тощо.

Суть методу " посилання на авторитет" полягає в наведенні висловлювань особистостей, які мають високий авторитет або навпаки. Так, у 2004 р. на підтримку В. Ющенка згуртувалися переважно українські рок-музиканти, які без виключення співали українською. Окрім численних виконавців Ющенка підтримали відомі спортсмени, літератори, науковці. До агітації на користь В. Януковича було залучено набагато більше зірок естради, не лише українських, але і російських та білоруських. Окрім зірок шоу-бізнесу, як В. Януковича, так і В. Ющенка, підтримали багато спортсменів. У президентській кампанії 2010 р. зірок шоу-бізнесу та видатних людей до агітації за кандидатів залучили Ю. Тимошенко, В. Ющенко та В. Янукович. Найбільш відомі зірки, як українські та і російські, підтримували Тимошенко та відверто агітували за неї під час зіркових турів. Команда В. Ющенка розгорнула активну інформаційну кампанію про видатних людей, що підтримували Помаранчевуреволюцію. В. Януковича підтримали вітчизняні спортсмени і зірки шоу-бізнесу.

Інтернет як інформаційний канал та агітаційний ресурс активно використовується у виборчих кампаніях. Своєрідним " ноу-хау" президентської кампанії 2004 р. стало використання мережі Інтернет як інформаційного каналу та агітаційного ресурсу. Передвиборна кампанія стала об’єктом великої кількості пародій, римейків, жартів, анекдотів і вірші про кандидатів. Обидва кандидати використали Інтернет як засіб маніпулювання громадською свідомістю. Але президентська кампанія 2010 р. внесла інновації у Інтернет просторі. Так, кандидати були присутніми у власних соціальних мережах, вели власні блоги, мали особисті сайти, проводили онлайн-трансляції мітингів та зустрічей з виборцями та інше.

Маніпуляції експертів з рейтингами, як механізм впливу на громадську думку, зростає саме під час виборів. Робота соціологів під час виборів Президента України у 2004 р. спричинила великий скандал. Саме результати екзит-полів другого туру виборів стали головним приводом для акцій протесту в Києві на Майдані Незалежності, що врешті-решт призвело до перегляду результатів волевиявлення й переголосування другого туру. Натомість у президентській кампанії 2010 р., основні політичні гравці утримались від явного тиску на соціологів, хоча і данні різних соціологічних служб різнилися. Можна говорити про те, що у 2010 р. кандидати знайшли інші, більш ефективні методи впливу на свідомість виборців.

Команди кандидатів президентської кампанії 2004 р. більше, ніж кандидати у 2010 р., використовували виборчі технології за допомогою адмінресурсу, міфів, закидання брудом та висміювання, посилання на авторитет та маніпуляцій з рейтингами. У свою чергу, президентська кампанія 2010 р. ввела інновації у маніпулювання Інтернет ресурсом та розширила межі впливу інших методів маніпулятивних технологій. Таким чином, президентська кампанія 2010 р. використала методи маніпулятивних технологій, які мали місце в 2004 р., але модернізувавши їх, враховуючи особливості аудиторії та соціально-політичну ситуацію в Україні на той час.

Список використаних джерел та літератури:

1. Амелин В., Устименко С. Технология избирательной кампании / В. Амелин, С. Устименко. – М.: „Союз”, 1993. – 83 с.

2. Бебик В. Інформаційно–комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рілейшинз: Моногр. / В. Бебик. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.

3. Бебик В. Політологія для політиків і громадянина: монографія / В. Бебик. – К.: МАУП, 2003. – 424с.

4. Березуцький В. Основи охорони праці [Електронний ресурс].– Режим доступу:

https://libfree.com/176186535-bzhdosnovi_ohoroni_pratsi__berezutskiy_vv.html

5. Біденко А. Нейролінгвістичне програмування як засіб політичної реклами [Електронний ресурс].– Режим доступу:

https://www.spa.ukma.kiev.ua/article.php? story=2004042311342255

6. Біденко А. " Три сорти" України: антиреклама чи провокація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kandydat.com.ua/analitika/28_10.html

7. Буркут І., Колесников О. Виборчі технології: регіональний досвід / І. Буркут, О. Колесников. – Чернівці: Букрек, 2009. – 240 с.

8. Варій М. Політико-психолочіні передвиборчі та виборчі технології: Навчально-методичний посібник / М. Варій. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 400 с.

9. Виктор Федорович Асисяй // Українська правда. – 2004. – 25 вересня [Електронний ресурс].– Режим доступу:

https://pravda.com.ua/ru/news/ 2004/9/25/12061.htm.

10. Виктор Ющенко: Убийца – это власть! // Украинская правда. – 2004. – 21 сентября [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.pravda.com.ua/rus/news/2004/09/21/4381236/view_print/

11. Высоцкий С. Перед выборами в Украине вспыхнула интернет-война // Газета 24. – 2007. – 25 сентября.

12. Гайжевська Т. Політтехнологи про методи “зваблення” виборців [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://ua.glavred.info/archive/2010/01/12/190141-6.html

13. Головатий М. Мистецтво політичної діяльності: навч. посіб. для студ вищ. навч. закл. / М. Головатий. – К.: Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2002. – 176с.

14. Джабасов А. Политические технологии избирательных кампаний: проблема категориального осмысления // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 2000. – №2. –468 с.

15. Довженко О. Зґвалтування громадської думки [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.telekritika.ua/medialiteracy/2009-10-20/48693 – 20.10.2009

16. Душин І., Сисун Α., Ложкин Б. Вибори: технології виборчих кампаній / І. Душин, А. Сисун, Ложкин Б. – Харків: РА, 1998.– 160 с.

17. Забєля М. Особливості президентських кампаній в Україні 2004 та 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2012_61/Gileya61/P7_doc.pdf

18. Зливков В. Психология победы: виртуальные и реальные факторы оранжевой революции [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://psyfactor.org/lib/orang.htm.

19. Знайомтесь -" Адміністративний ресурс" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukipr.kiev.ua/ukrainian/adminresurs/001.html

20. Кассирер Э. Техника современных политических мифов / Э. Кассирер // Феномен человека: Антология. – М. Высш.шк., 1993. – 348 с.

21. Кіянка І., Новик А. Популізм та імідж в контексті виборів. Науково-популярне видання / І. Кіянка, А. Новик. – Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2012. – 158 с.

22. Команди імовірних кандидатів в оцінках експертів // Дзеркало тижня. – 2004. – 3–9 липня.

23.Конотопов П. Політичні технології – зміна поколінь [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.politdumka.kiev.ua

24. Королько В. Основы паблик рилейшнз / В. Королько. – М., «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2001. — 528 с.

25. Кочубей Л. Виборчі технології: Навч. посібн. / Л. Кочубей. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. – 332 с.

26. Кочубей Л. Категоріальне осмислення виборчих технологій [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3? m=1& n=29& c=448

27. Кочубей Л. Президентська кампанія 2010 в Україні: досягнення та прорахунки [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26691

28. Кошелюк М. Технологии политических выборов / М. Кошелюк.– СПб.: Питер, 2004. – 240 с.

29. Кривошеїн В. Імідж як категорія системології політичного сприйняття // Політичний менеджмент. – 2005. – №3. – С.115-127.

30. Лапін В. Безпека життєдіяльності людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://libfree.com/157009779bzhdbezpeka_zhittyediyalnosti_lyudini__lapin_vm.html

31. Макітра Я. Маніпуляція свідомістю // Українська правда. – 2006. – 6 лютого [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.pravda. com.ua/news/2006/2/6/38427.html.

32. Малишевський Н. Технология и организация выборов / Н. Малишевський – Минск, 2003. – 283 с.

33. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий / Е. Малкин, Е. Сучков. – М.: " SPSL – Рус.панорама", 2002. – 464 с.

34. Ніколаєнко Н. Адміністративний ресурс як загроза демократичним виборам [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2012_66/Gileya66/P10_doc.pdf

35. Ніколаєнко Т. Агітація за державний кошт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pravda.com.ua/articles/2009/12/23/4560788

36. Нестеренко В. Партія регіонів: спроба наростити ідеологію чи черговий політичний маразм // Сучасність. – 2005. – № 7 – 8. – С. 75-79.

37. Офіційний сайт Комітету виборців України. Аналітика. Вибори [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://cvu.com.ua/ua/analytics.php? category=analitics& sub=elections& page=1.

38. Передвиборча програма кандидата на пост Президента України Арсенія Яценюка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: