Висновки до розділу II

Виборча кампанія 2004 р. ввійшла в сучасну українську політичну історію як приклад неприкритої і відвертої боротьби між владою й опозицією за голоси виборців та владні повноваження, заради яких кандидати (і від влади, і від опозиції) вдавалися до будь-яких засобів, використовуючи грандіозні політичні технології (" помаранчева революція") й порушуючи при цьому чинні правові норми (" пакетне" голосування щодо політичної реформи та " третього" туру президентських виборів). Ще одним важливим аспектом виступив імідж кандидатів, що намагалися сформувати їхні команди. Так команда Ющенка доклала чимало зусиль, щоб його імідж був максимально наближений до потреб масової свідомості й очікувань виборців, використавши нові способи й методи роботи з ними. Натомість штаб кандидата від влади, попри потужний фінансовий, адміністративний ресурси та доступ до ЗМІ, так і не зміг створити для В. Януковича образ, у якому він почувався б природно та невимушеною. І ще однією особливістю виборчої кампанії 2004 р. було значне використання технічних кандидатів, одна з функцій яких полягала в дискредитації іміджу фаворитів президентських перегонів шляхом поширення про них компрометуючої інформації.

Для президентської виборчої кампанії в Україні 2010 р. характерною була відсутність нових ідей. Натомість на перший план мали виходити нові орієнтири і завдання: консолідація, мораль, загальнонаціональні інтереси, престиж держави, соціальний розвиток, екологія, високі технології, гуманізм. Політика, яка створюється PR-агенціями, на ТБ та в ЗМІ – це віртуальна політика. Однак влада, що здобуває легітимність такими віртуальними способами, є цілком реальною, хоча її діяльність немає нічого спільного з образом, за який голосували виборці.

За умов зростання ролі Інтернету ключовими поняттями в політичній комунікації стає взаємодія і діалог, а не пряма пропаганда. До того ж комунікація повинна позиціонуватися не як масова, а як індивідуальна – з кожним окремим громадянином. І буде добре, коли така інтерактивність (установка на особистісну комунікацію) не буде лише новомодною ширмою, яка створює ілюзію наближення влади до народу.

Виборці прагнули бачити своїм лідером сильного, але справедливого кандидата, інтелектуала, освіченого економіста та чесну людину. Ці ідеї частково були реалізовані у кампаніях кандидатів: Яценюк – інтелектуал, Янукович та Тігіпко – " сильна рука", Тимошенко – " любляча мати свого народу", але ніхто не зміг об’єднати у своєму образі усі риси. У передвиборчих кампаніях були застосовані цікаві ідеї: насадження, нав’язливості, інтриги, прагматичності.

Необхідно намагатися спростити імідж до його відповідності кільком ключовим фразам-ідентифікаторам; потрібно системно працювати над репутацією, а не від ситуації до ситуації; слід накопичувати капітал довіри, тоді і партії і лідери ефективно доноситимуть свої гасла до виборців.