Особливості використання виборчих технологій під час виборів президента України 2010 року

Стан політичної системи напередодні виборів 2010 р. багато в чому нагадував передвиборчий період 2004 р. Відмінним було економічне положення: занепад національної економіки, спричинений світовою економічною кризою, замість економічного підйому 2004 р. Але все та ж очевидна неспроможність діючої виконавчої влади в країні протистояти наростаючим як сніговий шар суспільним проблем.

Внаслідок компромісу між конкуруючими на президентських виборах 2004 р. політичними силами було внесено кардинальні зміни до діючої Конституції України, що помітно обмежили повноваження президента. Внаслідок несистемного підходу до їх розробки верховна влада в Україні виявилася розбалансованою, виник непримиренний конфлікт між президентом і прем'єром, відтак країна поринула у перманенту політичну кризу.

Невиправдане сподівання від помаранчевої революції та політичних змін, які відбувалися в країні під час президентських перегонів 2004 р., привели до широкого домінування соціального розчарування.

Сьогодні боротьба за політичну владу – це вже не боротьба партійних організацій і не конкуренція програм дій. Це боротьба віртуальних образів – політичних іміджів. Політичний імідж – це головний товар, що пропонується на політичному ринку. Реальна особа та її діяльність як політика необхідні лише для " інформаційного приводу", що є своєрідним алібі для тих, хто формує імідж, виправдовуючи реальну бездіяльність.

Політична ситуація сьогодні вже не характеризується настільки високим рівнем суспільних очікувань, як це було в розпалі помаранчевої революції. Погіршення основних економічних показників та протиріч усередині правлячої коаліції викликали глибоке розчарування мас.

Громадяни практично не впливають на прийняття поточних рішень, реалізацію політичної програми партії влади у періоди між виборами, а відтак лунають марні обіцянки та можливе маніпулювання електоратом. Вибір громадян значно залежить від навичок використання засобів впливу на електорат. Відбувається зміщення акцентів зі змістовних чинників (суті політичної програми, особисті якості кандидатів) до фінансової спроможності кандидатів і партій та майстерності у застосуванні виборчих технологій.

Загальнонаціональне опитування населення України, яке було проведене Фондом " Демократичні ініціативи" та фірмою " Юкрейніан соціолоджі сервіс" з 12 по 26 грудня 2009 р. засвідчила, що більшість населення (61%) вважає, що їх особиста участь у виборах Президента чи відмова від участі безперечно (14%) чи певною мірою (47%) вплине на майбутнє України. Протилежної точки зору - що участь у виборах ніяк не вплине на майбутнє країни – дотримувалося 31% населення, а решта – не визначилися [37].

Таким чином, можна стверджувати, що в українському суспільстві, як напередодні 2004 р., так і напередодні 2010 р. спостерігався схожий високий ступінь розчарованості діями влади та відчувалася соціальна потреба у кардинальних її змінах.

Відтак, розпочнемо з того, чого ж очікувало населення України. Якого президента громадяни хотіли отримати (за даними Київського міжнародного інституту соціології)?

По-перше, це сильний лідер. Лідер, управління якого буде помітним у всіх сферах суспільної діяльності. Це особа, яка зможе, насправді, навести порядок в країні.

З соціального запиту " сильної руки" випливає запит на відповідальність. Гасло " Бандити сидітимуть в тюрмах" все ще актуальне, тому що цього так і не сталося. Певна частина електорату хотіла, щоб, нарешті, прийшла людина, яка буде відповідати за свої слова.

По-третє, населення хотіло побачити нові обличчя. Це мала б бути особа з новою командою і яка зможе запропонувати і втілити реформи, які змінять ситуацію в країні, виведуть Україну на новий рівень в політичній та економічній сфері [12].

Для кандидатів головним було знайти той запит, якому вони могли б відповідати. Більшість кандидатів схилилися до першого, почали подавати себе як сильних лідерів. Та не всі звернули увагу на те, який імідж серед населення вони вже мають і чи підпадають вони під ту чи іншу категорію.

Образ кандидата супроводжує його протягом усієї передвиборчої кампанії, а тому повинен бути максимально близьким йому. Якщо кандидат почуває себе некомфортно в тому чи іншому образі, то це буде відразу помітно навколишнім. В. Янукович постав як сильний, високоосвічений інтелектуал та стабільний лідер, і це було саме те, чого від нього й очікували і те, яким його бачив його електорат протягом останніх років. Його політтехнологи не намагались створити нічого нового, а лише підтримувати уже існуючий імідж. Але, на жаль, він не зміг впоратися із завданням автопрезентації у цій іпостасі, тому під час деяких виступів чи навіть публічних дискусій почував себе не надто комфортно. Звісно ж, Віктор Федорович має певні труднощі з висловлювання власних думок, тому, часом, стає автором таких крилатих виразів, як: " Відома письменниця Анна Ахмєтова" [21, с. 134].

Звісно ж, говорити про те, що в нього немає певних психологічних задатків до лідерства чи, можливо, просто особистісних якостей не можна, адже як управлінець він доволі непогано справлявся з покладеними на нього обов'язками.

На зустрічах з виборцями він досить щирий, але інколи виборців не покидає відчуття того, що кандидат говорить завченими фразами, або ж взагалі читає з листочка попередньо підготовлений для нього текст.

Наразі, В. Януковичу сформували імідж захисника знедолених та малозабезпечених. Імідж, же його, як істинного опозиціонера, і на ділі не покидає політика. Вся його передвиборча риторика будується на нещадній критиці уряду Тимошенко і саме її він вважає своєю головною опоненткою в передвиборчих перегонах.

Якщо звернутися до політичної реклами Януковича як частини передвиборчих технологій й підкріплення сформованого іміджу, то варто зазначити, що всі політичні експерти зауважують те, що передвиборчий старт Януковича розпочався досить мляво та пасивно. Його передвиборча реклама доволі застаріла і викликає лише негативні емоції в електорату. Те ж саме стосується й зовнішньої політичної реклами кандидата. В цьому випадку він нічим якісно не відрізняється від усіх інших претендентів на цю посаду - рішучий погляд у світле майбутнє. Кольорова гама, яка супроводжує Віктора Януковича вже не один рік поспіль, а саме темно-сині тони, з погляду політичної психології не вважається надто сприятливим, адже символічно означають " занепад".

Передвиборча програма В. Януковича написана з дотриманням основних моментів. " Україна для людей" - таку назву вона має. Умовно ця програма акцентує увагу на основних проблемних для суспільства темах. У цій програмі йдеться про заміну влади, реформування політичної та економічної системи, пріоритет родини, проблеми освіти, здоров'я людей, проблемах армії, відродження українського села [39].

Першим пунктом є " Зміна влади - перший крок на шляху до оновленої країни" - " Очистити українську владу від популістів, політичних авантюристів та корупціонерів. Реформи - шлях до світового визнання. Сильна економіка - успішна країна. Від соціальної незахищеності - до державних гарантій". Оскільки програма орієнтується на цільові аудиторії незахищених, малозабезпечених та молодь, відповідно орієнтири взяті на освіту; проблеми житла та працевлаштування. Традиційно в цій передвиборчій кампанії акценти роблять на здоров'ї нації. Програма є доволі логічною та професійно написаною. Так само логічно вона закінчується гаслом: " Україна для людини, Україна для людей! "

Виборчу кампанію С. Тігіпка експерти називають одною з найбільш вдалих [11]. Він був тим, хто, здавалося б, насправді, відповідав практично усім очікуванням електорату. Презентація Тігіпка розпочалася із звичайнісінької реклами його книги про те, яким має бути план розвитку України і потихенько зробила його кандидатом номер три в боротьбі за президенство. Його політична реклама буквально кричить виборцю: " Сильний лідер перед вами! ". На ній Тігіпко крокує впевненим кроком вперед, то роздивляється робочі записи за письмовим столом, то наполегливо щось пояснює. Реклама Тігіпка виконана в найкращий традиціях пропаганди з акцентуванням уваги виборців на окремих візуальних елементах (рука припіднята до гори, наприклад).

Спочатку С. Тігіпка вважали технічним кандидатом і варіантів чиїм саме висловлювали масу припущень, але згодом усім стало зрозуміло, що як на технічного кандидата він аж надто активно бере участь у виборчій кампанії. Стало зрозумілим, що Тігіпко відчує власні сили і його команда доклала всіх зусиль, щоб ці сили підкріпити рейтингом [21, с. 127].

Можна сміливо стверджувати, що імідж Тігіпка працює на презентацію політика професіонала своєї справи і акценти розставлені відповідно на економічну сферу. Тігіпко володіє гарними ораторськими здібностями, на кожне питання він знайде відповідь. Хоч С. Тігіпка вважають політиком " нової генерації", розумним, молодим та перспективним, але унікальною політичною пропозицією його важко назвати, адже нічого нового, окрім як проекту розвитку країни, який акцентується на економічній сфері, Тігіпко не пропонує. Можна стверджувати, що імідж Сергія Тігіпка є повністю органічним для нього, а тому йому не доводиться грати якусь роль, адже в такому образі він почуватиме себе комфортно за будь-яких обставин.

Програма С. Тігіпка дуже грамотно складена, вона прийнятного розміру та легко сприймається читачем. " Україна: проект розвитку" - таку назву має передвиборча програма Тігіпка. Вона конкретно розбита на проблемні питання і на перше місце в ній виведено економічну сферу. Програма відрізняється від інших кандидатів тим, що вона є абсолютно конкретною, а завдання, які там розставляються, є цілком реалістичними, такими, що можна виконати. Передвиборча програма Тігіпка закінчується оптимістичним закликом: " Україна буде сильною! " [21, с. 128].

Фахівці вже встигли розкритикувати А. Яценюка за його образ " супермена", героя-рятівника. Його передвиборчу кампанію вже встигли охрестити як зразок найпровальнішої кампанії за всю історію українських виборів. Варто зазначити, що спочатку його кампанія була досить таки вдалою. Яценюка сприймали як " нове обличчя" української політики, але згодом, коли він кардинально поміняв свою передвиборчу риторику, його рейтинги пішли на спад.

Старт його передвиборчої кампанії, фактично, розпочався ще з того моменту, коли він покинув пост спікера, тоді Яценюк ніби вийшов сухим із води, адже незадовго до цього почалася тривала політична криза підкріплена кризою економічною.

Аналізуючи його образ як цілісне явище не можна не зважати на незвично молодий вік політика та на ту стрімку політичну кар'єру, яку він встиг собі зробити за відносно невеликий відтинок часу. Він молодий та енергійний професіонал своєї справи, який доволі легко справляється з функціями лідера та вміє формувати позитивне враження про себе. Його цільова аудиторія - молоді люди, а тому акценти в його іміджі розставлені відповідно до уявлень молодих людей.

В цілому образ кандидата Яценюк є дуже суперечливим. Він приміряв на себе те, що йому не пасує. Володіючи хорошим почуттям гумору, він створив собі образ революційного реформатора, а його рішучий погляд з плакатів лише підживлює сумнів у вдалому формуванні образу. Насправді ж, А. Яценюк дуже легко знаходить спільну мову з людьми, йог усмішка була його родзинкою і саме її варто було використовувати. Щирість та безпосередність - це ті якості якими володіє А. Яценюк.

Передвиборча програма А. Яценюка називається " Новий курс". Назва є доволі символічною та актуальною. Варто зазначити, що програма є досить вдалою, але оскільки провалилася власне сама подача її, як політичного продукту, то й програмні ідеї кандидата не здобудуть підтримки широкого загалу виборців. Базовими платформами цієї програми є: " Країні потрібна нова індустріалізація. Потрібен прискорений розвиток українського сільського господарства". Нова українська держава має реалізувати принципи соціальної справедливості та високий рівень соціальних гарантій [38].

Політологи виділили найбільшими помилками цієї програми те, що прозахідний Яценюк перетворюється в Яценюка проросійського, що автоматично відрізало йому шмат східного електорату. Ще одним моментом із області фантастично-нездійсненного є бачення України, яку ніде не чекають і вже точно нікуди не просять. Словом, програма Яценюка не написана для того, щоб бути реалізована, принаймні найближчим часом.

В. Ющенко був у найбільш скрутному положенні, оскільки він уже використав наданий йому кредит довір. За 5 років він просто розгубив власний електорат. Незважаючи на те, що Віктор Ющенко отримав на виборах лише 5, 45% голосів, за оцінками експертів, іміджеві складова його виборчої кампанії була досить вдалою [15]. Ющенку сформували досить вдалий імідж ще з попередньої виборчої кампанії. Тоді він постав перед виборцями, як " батько нації". Цього разу цей образ дещо змінили на образ Президента-патріота. В такій іпостасі він продовжує активно себе презентувати. В. Ющенко, на сьогодні залишається оптимальним варіантом. Його кандидатура знову відповідає тому ж таки психотипу електорату. Його образ не зазнав значної модернізації чи навіть зміни, акценти в ньому й далі розставлені на патріотичній насиченості його власної подачі та проукраїнської скерованості. Він не змінив своєї передвиборчої риторики, навпаки, зробив її дещо жорсткішою та ультимативнішою.

Окрім відмінних психологічних якостей він має ще й відмінний ораторський талант, вміння себе подати з позитивного ракурсу та знайти відповіді та всі питання. Крім того, Ющенко володіє колосальною позитивною енергетикою, він зараджує людей потрібними емоціями і навіть його критики не можуть витримати цього тиску. З чисто людських характеристик Ющенко ідеально впорався зі своєю роллю. Але парадоксом є те, що він не приховує свою емоційність, а навпаки, використовує її у своїх власних цілях. Створений імідж є абсолютно органічним для нього і зовсім не суперечить внутрішньому світу кандидата. Така відсутність внутрішньо особистісних розходжень максимально спрощує процес просування кандидата як політичного продукту на електоральному ринку.

Програма В. Ющенка є цілком зрозумілою та простою у сприйнятті. Вона називається " Вільна, справедлива та сильна Україна". Програма розпочинається з опису президентської політики: " Курс національної гідності, соборності і сильної держави". Програма є, фактично, продовженням його попередніх декларацій. Акцент зроблено на національному інтересі та захисті демократичних прав та свобод.

Її можна умовно розробити на такі пріоритетні сфери за напрямами: військова, економічна, політична, освітня, духовна, культурна тощо. А вже кожен окремий базовий пункт програми звучить швидше, як заклик " Україні бути вільною"; " Україні бути справедливою".

Загалом передвиборча програма В. Ющенка є цілком проукраїнською з західними акцентами ведення зовнішньої політики. Курс на утвердження демократії, який В. Ющенко взяв ще у 2004 р., має логічне продовження [21, с. 133].

Різниця між чоловіками та жінками політиками полягає в тому, що останнім для підтримання певної марки доводиться жертвувати набагато більшим, поступлятися певними принципами та уявленнями. Жінка повинна бути маскулінною для того, щоб утвердитись в політиці та вести діалог з чоловіками політиками на рівних. До важковаговиків вітчизняного політичного бомонду та безперечно до найяскравішої жінки політика України, яка успішно готова витримати будь-яку конкуренцію, з абсолютною впевненістю можна віднести екс-прем'єра.

Ю. Тимошенко не просто вправний політичний гравець, великий маніпулятор та чарівна жінка, вона ще й професіонал своєї справи - саме такий образ створили Тимошенко її політичні іміджмейкери.

Досвід показує, що 40% успіху залежить від злагодженої та професійної роботи команди, 40% - від індивідуальних здібностей кандидата і його дисциплінованості, а також творчих знахідок пов’язані з просуванням іміджу кандидата, і 20% - від зовнішніх некерованих факторів [16, с. 24].

В цьому випадку Тимошенко нічим дорікнути, адже в цьому аспекті вона викладається на всі 100%.

Особливістю Ю. Тимошенко є те, що вона вміє тримати рівний тембр голосу і ніколи, протягом промови, вона не підвищує і не понижує його. Вона дозволяє собі лише маленькі випадки агресії, які проявляються у киданні ручки об стіл або ж традиційний характерний для неї смішок.

Ще однією особливістю її образу є присутність абсолютного символізму у всьому, що її стосується, починаючи від колористики і закінчуючи її вбранням. Вона переважно вибирає білий, що символізує благодать, чистоту. Поєднання його з червоним, кольором прогресу, що асоціюється з символічним " вона".

" Україна переможе. Україна - це ти! ". Саме таку назву має передвиборча програма Ю. Тимошенко. Не можна сказати, що вона позбавлена популістських гасел, але є цілком реалістичною та такою, що в ідеалі могла б бути виконаною. Основними пунктами її є суспільно значущі теми: справедливе суспільство - " Я вірю в установлення справедливості та порядку. Я буду за це боротися". Власне, постійне використання займенника " Я" свідчить про те, що Тимошенко готова брати на себе одноосібну відповідальність за ухвалення політичних рішень, це завжди підкріплює авторитет сильного лідера. Вона не посилається на команду, а посилається на себе і це в умовах, що склалися в сучасному суспільстві є доволі важливо. Її образ та сформований імідж підкріплює й ключове гасло програми, яке знову ж таки апелює до підсвідомого українців: " Україна понад усе" [21, с. 121].

Імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється завдяки специфічному сплетінню інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість передбачає використання як політологічних і соціопсихологічних наукових досліджень.

Під час виборчої кампанії 2010 р. не всі кандидати змогли себе вдало представити за рахунок іміджу і основною помилкою було те, що представлений ними імідж, не відповідав тому, що очікувало населення від конкретного кандидата.

Аналізуючи результат, який отримав кожен з основних кандидатів на виборах та порівнюючи з тією підтримкою, яку кандидати мали на початку виборчої кампанії, можна з впевненістю визнати, що, окрім безпосередніх вчинків, дій політиків, важливу роль відіграє вміння правильно подати чи приховати інформацію. Наявність вмінь та навиків команди політтехнологів кожного з кандидатів відіграли на минулих виборах чи не визначальну роль.

Як одна з головних виборчих технологій адміністративний ресурс був успішно використаний під час президентських виборів 2010 р. Характерною рисою цієї кампанії стало те, що вперше в історії України три найвищі особи держави вирішили змагатися за посаду найвищу посаду в країні: Президент, прем’єр-міністр та Голова Верховної Ради України. При цьому, як виявилося, всі вони користувалися своїм службовим становищем і державними коштами.

Кандидат у Президенти та прем’єр-міністр Ю. Тимошенко успішно поєднувала завуальовану агітацію в рамках кампанії " Вона працює" із відвертою агітацією. Йдеться про співочий тур на користь Ю. Тимошенко під назвою " З Україною в серці". Прем’єр відвідала майже всі міста, де організовувся захід. І хоча це було по завершенню робочого дня, проте літала вона за державні кошти (вартість чартеру Ту-134 по Україні складає близько 100 000 грн.) [35].

Резонансною була роздача безкоштовних актів на землю селянам, на які було витрачено понад 600 млн. зі стабілізаційного фонду держави, роздавалися з портретами Тимошенко і подавалися як її особиста заслуга.

Президентські вибори 2010 р. довели, що жоден посадовець не виключає застосування адміністративного ресурсу під час ведення виборчої кампанії, незалежно на всі попередні заяви, - це, зокрема, стосується Президента України (2005-2010 рр.) В. Ющенка.

Так, ЦВК винесла попередження Президенту України Віктору Ющенку за використання ефірного часу державного телебачення під час його робочих поїздок у регіони України з метою власної агітації як кандидата у президенти. " Адмінресурсу, який був на попередніх виборах, немає. Є зловживання службовим становищем – ведення агітації в робочий час, розвішування плакатів на підвідомчій території, створення умов для своїх кандидатів ", - відзначав голова КВУ О. Черненко [56].

Головною проблемою кампанії 2010 р. стали: неточні списки виборців, використання посадовцями свого службового положення для організації чи забороні зустрічей з виборцями, факти передвиборчої агітації, підкуп виборців у вигляді надання різного роду товарів та пільг від свого імені за рахунок державних коштів. ЗМІ не дотримувалися своєї головної функції – надання якісної та достовірної інформації. Відсутність цензури з боку влади позитивно позначилося на поданні матеріалів, але проявилась інша тенденція – політична реклама маскувалася під виглядом об’єктивної інформації.

В день голосування, особливо під час другого туру виборів, фіксувалися не системні факти тиску на спостерігачів та журналістів. Система оскарження порушень виборчого законодавства, за оцінками міжнародних експертів, не була ефективною [35].

Також потрібно зауважити, що адміністративний ресурс, який проявлявся в регіональних формах, зокрема в Східній і Південній Україні, застосовувався органами місцевого самоврядування, більшість яких складає Партія регіонів, у Центральній і Західній частині в цілому використовувався діючим Президентом та прем’єр-міністром.

Виборчі кампанії побудовані таким чином, що застосування адміністративного ресурсу задля підтримки або не підтримки на виборах того чи іншого президента легітимізують ті ж самі органи влади. Проте не можна не побачити, що адміністративний ресурс не рідко використовується як дещо більш витончена " брудна технологія " тож справжній сенс застосування його може бути далеким від прямої фальсифікації результатів виборів.

Отже, негативна сутність впливу адміністративного ресурсу на процес виборів виявляється не в день виборів, а набагато раніше. Приведення в дію адміністративного ресурсу дозволяє, не вдаючись до фальсифікацій, нав’язувати виборцям свою думку і потрібним чином коригувати результати виборів [19].

Не дивлячись на численні збіжності, кожна політична кампанія кожного з політичних гравців мала свої специфічні особливості у порівнянні з виборами 2004 р.

По-перше, відмінністю можна вважати те, що кампанія 2010 р. порівняно з перегонами 2004 р. була значно менш емоційною та піднесеною, позбавленою широких апелювань до ментальних почуттів – віри, надії, любові, відданості та патріотизму. Виборці у 2010 р. втомилися від невиправданих сподівань, менш просто реагували на заяви політиків, в їх поведінці були помітні ознаки абсентеїзму.

По-друге, по всій чисельності політична реклама на телебаченні не виглядала такою нав’язливою, як це було у 2004 р. Обійшлося без відверто-піарівських відеороликів на кшталт розподілу України на " три сорти". У той же час у кампанії 2010 р. хоча і менше ніж у попередні вибори, але все ж таки використовувався компромат.

По-третє, під час президентської кампанії 2010 р. уперше за всю історію української незалежності, чинний президент В. Ющенко зійшов з передвиборчої дистанції фактично без боротьби. І це визначна відмінність президентської кампанії 2010 р.

Вчетверте, вперше у 2010 р. у президентській кампанії не було сильного " лівого" лідера, що відбирав би голоси електорату, який ностальгує за минулим.

По-п’яте, витративши великі кошти на організацію роботи штабів та медіа супровід президентської кампанії у 2010 р., політики приділили значно менше якості комунікації з виборцями, ніж у 2004 р.

Кампанію 2010 р. можна назвати виборами, що імітували політичну, соціальну дискусію та комунікацію кандидатів в президенти з виборцями. Замість розкриття сенсів, здатних згуртувати конкретні соціальні групи навколо кандидатів, як це було у 2004 р., штаби кандидатів у 2010 р. вигадували символи неіснуючої комунікації. Одним із перших цей прийом використав кандидат С. Тігіпко з плакатами з серії " Запитай мене як".

Аналогічним шляхом для позначення своєї " близькості до народу" пішли інші кандидати. В. Янукович відкрив свою гарячу лінію, і пообіцяв, що " почує кожного". Ю. Тимошенко теж пішла шляхом імітації наявності зворотного зв’язку з суспільством. Створена нею гаряча лінія була відкрита при Міністерстві праці і соціальної політики.

Важливо підмітити цю показову схожість технологій трьох найбільш рейтингових кандидатів президентських виборів 2010 р. Роблячи висновки з неї можна відмітити, що українські політики замість того щоб брати на себе зобов’язання перед виборцями, зняли з себе відповідальність. Головний меседж президентських виборів 2010 р. на відміну від виборів 2004 р. став не " я зроблю те чи те", а " скажіть, що мені треба треба робити, і я вам все поясню". Кандидати в загальнонаціональні лідери багато в чому перекваліфікувалися в " радників народу".

Головною особливістю кампанії, яка розпочинається, буде існування кількох ліній розмежування між основними кандидатами. Замість біполярної схеми, яка була у 2004 р., — демократичний, опозиційний, прозахідний кандидат проти авторитарного, провладного і проросійського, ми спостерігатимемо накладення кількох ліній розмежування. Зараз спостерігається зниження актуальності таких протиставлень, як " демократичний-авторитарний", " провладний-опозиційний", меншою мірою — " прозахідний-проросійський", і зростання актуальності протиставлення " новий-старий" кандидат. Наслідком цього буде більша фрагментація виборців перед першим туром, що значно підвищує важливість вибору правильної технології кандидатами, які вийдуть у другий тур виборів. До інших особливостей кампанії характерною є відсутність нових тем, ідей кампанії. " Значною мірою це є наслідком того, що, по-перше, в умовах кризи зростає актуальність базових соціально-економічних проблем, по-друге, часті виборчі кампанії останніх років значно вичерпали творчий потенціал кандидатів", — вважає Ю. Якименко. В кампанії традиційно використовуватимуться чутливі з точки зору міжрегіональних відмінностей теми — мова, історія України, зовнішньополітичні орієнтації. До особливостей майбутньої кампанії слід віднести також послаблення можливостей суспільного контролю внаслідок змін до законодавства, меншої зацікавленості громадян у захисті свого вибору, порівняно з 2004 р., а також деяким послабленням позицій існуючих громадських моніторингових організацій, зокрема, Комітету виборців України [61].

Таким чином, порівнюючи президентські кампанії 2004-2010 рр. можна узагальнити, що обидві кампанії багато в чому подібні і водночас різняться. Схожими рисами є широке розчарування громадських мас та потреба у суспільних змінах; участь у обох кампаніях двох провідних кандидатів, прихильники яких сконцентровані в переважній більшості за географічним розподілом на Лівобережну та Правобережну Україну; акцент на використанні економічного капіталу у стратегіях провідних кандидатів; перемога в обох кампаніях опозиційного лідера; ідеологічна потреба українців в політику з " сильною рукою" та яскраво вираженими лідерськими якостями; подібність лозунгового наповнення передвиборчих програм; намагання політичних акторів заручитися підтримкою релігійних общин; широке використання у вихідців з помаранчевого табору НЛП-технологій, апелювань до високий абстракцій " свобода", " справедливість", " боротьба з добром і злом".

Водночас кампанії мають свої розбіжності. У 2010 р. вперше діючий президент здався у політичній боротьбі майже без бою, отримавши рекордно низькі показники підтримки. Вперше у кампанії не було відчутно сильного кандидата з " лівою" ідеологією, а пряме спілкування з виборцями політтехнологи замінили на псевдо комунікації з виборцями.