Любі мої бур'яни

29 июня 2013 - Владимир Ильинский

Перш за все, хочу трохи розповісти про свою ділянку. Земля – ​ ​ колишнє торфовище (вже років 30 колишнє), на півночі Київської області: ґрунт легкий і пухкий, але дуже швидко висихає, влітку в спеку нагрівається так, що босою ногою ступити не можна. Взимку – і морози, і сніг, і відлиги по повній програмі, навесні – заморозки. Ґрунтові води знаходяться дуже високо – буває, що після затяжних дощів вода стоїть врівень із ґрунтом (цього року – навіть вище рівня ґрунту, вода почала спадати лише у травні), а влітку все висихає до стану золи з багаття.

Що стосується бур'янів, то найбільш «набридливі» – це, звичайно, коренепаросткові і кореневищні, та ще ожина лізе від сусідів (її нещадно підстригаю і скошую). Але й на них можна знайти управу. Насправді тільки з деякими бур'янами доводиться по-справжньому боротися – більшість можна легко утримувати «в рамках пристойності», аби лиш мульчі на грядках побільше, а нічим не зайнятого місця – поменше. Корисну травичку (а це, загалом, практично все – подорожник, деревій, ромашка аптечна, кислиця, щириця, шавлія, полин, кропива, буркун, портулак, звіробій, лобода, м'ята, котівник, чистотіл, конюшина біла й червона, спориш тощо) всю до стеблини не вириваю, залишаю рости – на здоров'я собі та городу, охороняти від шкідливих комах і хвороб. Та й не так її багато, якщо на грядках зайвого місця немає – овочі упереміш ростуть, між ними зелень усіляка і квіти-однорічники – якщо врожай невеликий виросте, то хоч квіти і петрушка-кріп потішать. Березка – то навіть рідкісний, гарний гість, її взагалі не чіпаю. На шавлію прилітають запилювати ксилокопи – величезні синьо-чорні бджоли, схожі на фантастичні зорельоти.

Взагалі живності всякої на грядках багато, і комах, і черв'яків (особливо коли земля волога, у посуху вони йдуть на глибину) – шкода таке царство зайвий раз ворушити, тож просапую акуратно, виполоте тут-таки й кладу корінцями догори, а в спеку і геть не чіпаю. Раніше виполоті бур'яни носили оберемками на компостну купу, а тепер думаю – навіщо? Так все і залишається на грядках і доріжках, на купу йдуть вже геть грубе гілляччя та кущі. Завдяки мульчі і декільком прополкам вдалося за один сезон позбутися від засилля маку-самосійки і бордового амаранту – залишилися окремі рослини, в якості декорації і парасольки від сонця. Мульча – найкраща річ на нашому легкому ґрунті, не так земля швидко сохне, не так нагрівається, особливо якщо на грядках прогалин немає.

Взагалі, як виявилося, органічні грядки у нас були давно, тільки я не знала, що це так називається, тому весь час мучилася, дивлячись на акуратні, копані-перекопані, доглянуті-передоглянуті грядки сусідів-пенсіонерів. У мене ж на такий трудоголізм давно вже не було ні часу, ні бажання – і працювати треба, і діти знову-таки, і дача неблизько, восени перекопувати ніколи, а навесні – знову ніколи, так, розпушили трохи, і все. На хімію і добрива шкода було гроші витрачати, і у дворі діти-кішки-собаки бігають, ще потруяться, тому якщо щось і додавали, то тільки курячий послід перепрілий, та біогумус, і те при нагоді. Гною у нас і не знайдеш – у сусідньому селі раніше дві череди великих пасли, а тепер залишилося п'ять корів на все село. Так що мульча і всі кухонно-гігієнічні відходи і тут були дуже доречні.

Минулої осені весь рослинний «мотлох» залишився на грядках – до весни перепріло все. Зате черв'яків була сила-силенна, як вода зійшла – земля була приємно волога, все добре сходило. Велика допомога була від косарки з накопичувачем – вся скошена на газоні молода травичка без насіння пішла на мульчу, розсаду помідорів та капусти вкривала не дуже товстим шаром (бо ж багато ще вологи у землі), щоб і не засохли, і не замерзли. І поки вся ця трава не перепріє (півтора місяці), жодної бур'янинки там не буде. А потім я їх вже й не полотиму занадто ретельно – бо ж спека. Всі порожні місцинки на грядках (після збирання врожаю) тут же чим-небудь засіваю, просто врозкид, навіть і не завжди плоскорізом розпушую, тільки мульчею ріденькою накриваю – пройде добрий дощ, все й зійде, а до того часу насіння лежить, чекає своєго часу. Засіваю прянощами, горохом, квасолею, редискою, салатом або ж сидератами – гірчицею, вівсом (після нього перепріла соломка м'яка), фацелією.

Найважче було впоратися з багаторічними бур'янами на зразок пирію. Чула, що багато хто, аби не трудитися і не перекопувати, запирієні ділянки просто засипає шаром землі або накриває чимось типу шиферу, руберойду, чорного спанбонду – щоб корінці і кореневища перепріли. У мене таких великих запущених ділянок не було, а деякі грядки реанімувала так – лопатою або вилами розхитувала по шматочку грядку, вибирала кореневища, наскільки це було можливо, потім засівала гірчицею густо, накривала товстою мульчею. Якщо пирій знову вилазив, то з пухкої землі знову його витягала. А де густо стояла гірчиця (а потім вона ще й сама сіялася і знову сходила під зиму), туди ніякі бур'яни й не лізли – місця вільного не було.

Всі ці рекомендації, звичайно, годяться для ділянок «дачного» розміру, на яких, тим не менш, цілком реально виростити всі овочі для своєї сім'ї, в тому числі й картоплю, але й власникам великих садиб прийоми природного землеробства, гадаю, дуже допоможуть.

Надія МАТУРА,

м. Київ. Фото автора