Становище української православної церкви

Після Флорентійського церковного собору 1439 р., який прийняв рішення про об'єднання православної і католицької церков під керівництвом папи римського формально єдина колись руська митрополія остаточно розпалася на Московську і Київську. Московська держава, виступаючи основним конкурентом Великого князівства Литовського в боротьбі за об'єднання земель колишньої Київської Русі, усе частіше заявляла претензії і на підпорядкування Московській митрополії української церкви. Особливо ця тенденція підсилилася після того, як у 1453 р. турки захопили Констан­тинополь, і він перестав бути центром православ'я. У 1489 р. був проголошений Московський патріархат, глава якого одер­жав титул патріарха всія Русі. У силу цього великі литовські князі ще до Люблінської унії почали віддавати перевагу католицизмові як державній релігії, а роль православної церкви падала.

Київська митрополія потрапила в повну залежність від великих литовських князів і польських коро'лів-католиків, котрі роздавали митрополичі і єпископські посади як вина­городу за службу. Так, Володимирську єпископську кафедру король Сигізмунд-Август передав спочатку мирянинові Борзо-багатому (який зробив відвідування церков платним), а по­тім - католикові шляхтичеві Жолкевському. Крім того, був поширений «патронат» магнатів над православними церквами, розташованими на підвладній їм території, в результаті якого церкви фактично перетворювалися на власність магнатів. Традиційна для України виборність православних священиків замінилася практикою призна­чення їх «патронами». У результаті церковні посади діста­валися випадковим людям. Освіта й культура православних священиків були досить низькими, у церковних справах про­цвітало хабарництво і розкрадання церковного та парафіяль­ного майна. Ще Віленський собор 1508-1509 рр. змушений був спеціально засудити купівлю-продаж єпископських кафедр і церковних парафій.

За спеціальними привілеями, які доповнювали Люблінську унію, православні повинні були дістати рівні права з католи­ками. Однак, реально на території Речі Посполитої право­славна церква ніколи не мала рівності з католицькою. Польські феодали прагнули ополячити українське населення за допо­могою католицької церкви. Крім того, запрошені в Польщу для боротьби з релігійною Реформацією єзуїти розглядали

Історія України

Тема 5

православ'я як єресь («схизму»). Поступово єзуїти домоглися від польського уряду того, що він перестав визнавати офіційний статус православної церкви.