Місце України в торгівлі Російської імперії

Промислову і сільськогосподарську продукцію збували пере­важно на ярмарках і базарах. Там, разом із товарами місцевого виробництва, продавалися вироби і з центральних губерній Росії (в основному Московської, Владимирської і Костром­ської) - бавовняна, шовкова і вовняна тканини, шкіри, хутра, збруя, посуд, нитки. З Бессарабії і Криму привозили фрукти і вина, з Дону - рибу.

Найбільший торговельний оборот в Україні мали яр­марки всеросійського значення в Києві, Єлисаветграді. На київський Контрактовий ярмарок, що проводився щорічно в січні, з'їжджалися тисячі поміщиків і купців як із різних місцевостей Російської імперії, так і з-за кордону - Австрії, Пруссії, Франції, Англії. Тут укладалися договори (контракти) на оптову купівлю-продаж (цілими партіями, у великій кіль­кості) виробів сільського господарства і промисловості, брали в борг у приватних банках, повертали борги.

Зросла роль чумацького (торгово-візницького) промислу. Тільки зерна чумаки доставляли в чорноморсько-азовські

188 _______________________________________ Історія України

порти до 40 млн. пудів на рік. Традиційна доставка солі чума­ками до середини XIX ст. досягла 8 млн. пудів щорічно. Щоб перевезти такий вантаж, було потрібно 120-130 тис. возів. Чумаки також перевозили і продавали кам'яне вугілля, про­дукцію цукрових і салотопних заводів. їхні транспортні шля­хи досягали Уралу і Середньої Азії.

Чумаки-підприємці - власники десятків возів і цілих черід волів - були вихідцями із заможних селян. Чумаками-погони-чами наймалися збіднілі селяни. Багато заможних чумаків стали родоначальниками династій великих підприємців-капіталістів.

Особливе значення Україна як зерновиробляючий центр мала в зовнішній торгівлі Російської імперії. Виробляючи до 80% російського товарного зерна і володіючи чорномор­ськими портами, через які пролягали найбільш зручні торго­вельні шляхи в Європу, українські губернії стали найбільшими постачальниками валютних надходжень в імперію від зовніш­ньої торгівлі. З України вивозили за кордон хліб, продукти тваринництва, рибальства, полювання, а також мануфактурні і фабрично-заводські вироби (свічі, канати, полотнину тощо). У 1859 р. вивіз хліба через чорноморсько-азовські порти складав 41% всього експорту хліба з європейської Росії.

Антикріпосницька боротьба в Україні.

Найбільші виступи козаків, селян

і військових поселенців

З особливою силою масовий антикріпосницький рух розгор­нувся після закінчення російсько-французької війни, у 1815-1820 рр. у селах Жуковому і Стасівці Полтавської губернії в 1815 р. повсталі селяни заявили, що хочуть зробити всіх кріпаків вільними, роздати їм поміщицькі землі, а по­міщиків вигнати з маєтків. Коли царські власті направили проти них війська, повстанці, узявши із собою дружин, дітей і майно, стали в полі великим табором, оточивши його з усіх боків возами. Потім із погрозами убити всіх поміщиків у при­леглих селах і добратися до царських властей в губернському місті озброєні ножами, косами і списами повстанці вийшли зі свого укріплення і зав'язали завзятий бій із регулярним військом, у ході якого і були розгромлені.

У 1819 р. повсталі військові поселенці Чугуєва (Хар­ківщина) прогнали офіцерів і висунули вимогу ліквідувати військові поселення. Більше місяця тривало це повстання, але і воно було придушене регулярними військовими частинами, що мали на озброєнні гармати. Понад 2 тис. заарештованих повстанців (у тому числі жінок) піддали екзекуції шпіцрутенами.

Тема 13

Протягом 1818-1820 рр. продовжувалося повстання в 250 селах Південної України і Дону. Повстало близько 45 тис. російських і українських селян. Озброєні косами, списами, ціпками, вони видворили поміщиків і їхніх управи­телів, установили в селах свою владу. «Громадська канцелярія» для керівництва всім повстанським рухом знаходилася в селі Мартинівка на Дону. Тільки за допомогою великих військових сил царському урядові удалося зломити опір повстанців.

На Київщині ряд селянських рухів був безпосереднім відгу­ком на повстання декабристів. Селяни з маєтків графині Браницької, довідавшись про повстання Чернігівського полку, відкрито заявили, що вони допомогли б повсталим солдатам, якби ті прийшли в Білу Церкву. В Уманському повіті навесні 1826 р. підняв селян на боротьбу проти поміщиків солдат Олексій Семенов. Видаючи себе за уповноваженого від царя, він їздив із села в село і наказував селянам заарештовувати поміщиків, карати різками поміщицьких економів. Царські власті за допомогою військової сили придушили це повстання. Найактивніших його учасників покарали батогами і заслали на каторгу в Сибір, а Семенова присудили до страти.

Серед селян усієї Правобережної України не¹ вщухали чутки про можливий вибух нової Коліївщини, про поширення пись­мових наказів «сина Ґонти» з вимогами до поміщиків звіль­нити селян і віддати їм усі землі. Під впливом цих чуток селяни відмовлялися виконувати кріпосні повинності, віднімали у поміщиків майно і землю, розділяли їх між собою.

У 1835 р. повстали козаки Лівобережної України, протес­туючи проти реорганізації створених у період російсько-французької війни 10 лівобережних козацьких полків у регу­лярні армійські. Повстання було жорстоко придушене цар­ськими військами.

Устим Кармалюк

Устим Кармалюк народився 27 лютого 1787 р. у селі Гол ов­чинці (нині село Кармалюкове) на Поділлі в родині кріпаків. Поміщик, побачивши в Устимі небезпечного бунтаря, поспі­шив відправити його в солдати. Однак, Кармалюк утік у рідні місця, де з таких же втікачів-селян і солдатів організував повстанський загін.

Повстанці нападали на поміщицькі маєтки, корчми, двори селян-багатіїв, роздавали їхнє майно і гроші бідним селянам.

Кармалюк переніс багато мук у тюремних катівнях, сибір­ських засланнях, тяжкі каторжні роботи, катування. У різний час за вироками царських судів він переніс 4, 5 тисячі ударів шпіцрутенами і батогами. П'ять разів він тікав із війська, заслання і каторги. Під час своїх утеч подолав понад 13 тис.

190 _______________________________________ Історія України

верст. Щораз, повертаючись у рідні місця, Кармалюк знову збирав повстанські загони і надихав на боротьбу селянські маси (не тільки українців, але і молдаван, що жили в тих місцях). За період повстанської боротьби з 1812 по 1835 рр. бойові загони Кармалюка здійснили понад тисячу нападів на помі­щицькі маєтки. У цих нападах брало участь не менше 20 тис. повстанців.

Кармалюк був убитий із засідки в 1835 р.

Суспільно-політичний рух у Наддніпрянській Україні

Одним із центрів суспільно-політичного руху в Україні став Харків, де з 1805 р. існував університет, видавалися газети і журнали, виникали літературні гуртки, розвивалася передова громадська думка.

На початку 1826 р. під впливом визвольних ідей декаб­ристів у Харківському університеті виник таємний гурток вільнодумної молоді, який очолили студенти — виходець із небагатих дворян В. Г. Розаліон-Сошальський і син київ­ського купця П. С. Балабуха. У його діяльності брало участь близько 20 чол. - студентів Харківського університету, дрібних чиновників, офіцерів. Учасники гуртка поширювали серед демократично налаштованих студентів твори декабристів К. Ф. Рилєєва і В. Ф. Раєвського із закликами до скинення царського деспотизму, волелюбні вірші О. С. Пушкіна, самі пи­сали революційні памфлети і вірші.

Гурток у Харкові проіснував близько року і був розгромлений таємною поліцією на початку 1827 р.

Ще одним центром поширення визвольних ідей стала Гім­назія вищих наук, заснована в Ніжині (Чернігівщина) у 1820 р. як привілейований навчальний заклад для дітей дворян.

Серед професорів і гімназистів відбулося розмежування на прогресивну і реакційну групи. Прогресивна група об'єдналася навколо професорів К. В. Шапалінського і Н. Г. Бєлоусова, реакційну очолив професор М. В. Белевич. Безпосередньою причиною загострення полеміки між цими групами стало ви­кладання Н. Г. Бєлоусовим природного, народного і державного права в дусі, що суперечив офіційній ідеології самодержавства.

У своїх лекціях Н. Г. Бєлоусов стверджував, що кожна люди­на має рівне право на недоторканність особи, захист від насиль­ства і невиконання вимушених обіцянок, на підприємницьку діяльність і володіння майном, проводив думку про безумовну рівність уроджених прав для всіх людей незалежно від їхньої станової приналежності. Усі люди повинні мати законну грома­дянську свободу, і людина не може бути предметом придбаних

Тема 13

прав іншої людини. Цим засуджувалося кріпосне право, як несумісне з природним правом людей.

Після втручання таємної поліції прогресивних професорів позбавили посад і відправили на заслання. Незабаром Гімназію вищих наук перетворили на юридичний ліцей, де підсилили нагляд за учнями.

У цей же час на Правобережній Україні й в Одесі діяли таємні польські організації, що готували повстання проти самодер­жавства і відновлення незалежної польської держави.

Масонство

Після війни 1812 р. і закордонних походів 1813-1814 рр. в Україні виник ряд масонських організацій. Спочатку «дух опозиції» проявився в діяльності таємних масонських орга­нізацій, що у 1817-1819 роках виникли в Києві, Одесі, Пол­таві, Житомирі, Кам'янець-Подільському). Своєю кінцевою метою масони проголосили об'єднання всіх народів світу в «розумне суспільство, кожен член якого робить свій вне­сок, щоб воно було корисним і приємним для всіх».

Поміркований демократизм ідеалів масонства в Україні радикалізувався вимогами невідворотної визвольної бороть­би проти національного гноблення. Одну із запорук її успіху бачили в прилученні визвольних устремлінь інших слов'ян­ських народів, так само пригноблених Російською або Авст­рійською імперіями. На таких переконаннях у 1818 році була організована в Києві масонська ложа «З'єднаних слов'ян». У 1822 році - у кінці свого існування - ложа нараховувала понад 80 членів; за національністю - українців, поляків, росіян; за професією і родом занять - державних службовців повітових і губернських установ, учителів, лікарів, військових.

Ще більш строкатою за своїм соціальним і національним складом була масонська ложа «Понт Евксинський», що з 1817 р. діяла в Одесі. До складу ложі входило понад 70 чол. росіян, українців, поляків, французів, греків, євреїв, італійців, німців; більше половини всієї ложі складали представники вільних професій і купецького звання. Засновником ложі був великий місцевий генерал-губернатор, граф Олександр Ланже-рон. До складу другої одеської масонської ложі «Трьох царств природи» (надр, рослинного і тваринного) входили онуки остан­нього українського гетьмана Кирило і Петро Розумовські.

Найбільше українська національно-визвольна спрямова­ність проявилася в полтавській масонській ложі «Любов до істини», створеній в 1818 р. місцевими державними службов­цями і поміщиками, переважно українцями: І. Котляревсь­ким, С. Кочубеєм, Г. Тарновським, С. Петровським, Г. Богаєв-ським. Весь склад ложі нараховував 23 чол. Очолив її

Історія України

Тема 13

Михайло Новиков - керуючий губернською канцелярією, племінник відомого російського масона-просвітителя Миколи Новикова. Найбільший інтерес члени полтавської ложі вияви­ли до історичного минулого України, хоча чіткої програми облаштування її майбутнього не виробили. Зрештою, керів­ники ложі зосередилися на турботах підвищення загальної політичної свідомості українського дворянства. У 1819 р. діяль­ність полтавської масонської ложі була заборонена особистим розпорядженням російського царя Олександра І.

У 1822 р. цар заборонив діяльність масонських організа­цій на всій території Російської імперії. Частина україн­ських масонів після цього ввійшла в організоване в 1821 р. таємне Малоросійське товариство - суспільно-політичну організацію, що ставила собі за мету вести просвітительську діяльність у масах, підвищувати освітньо-культурний і полі­тичний рівень їхньої свідомості, об'єднати їх навколо ідей ліквідації кріпосництва й обмеження влади царського самодер­жавства. Передбачалося відновити державну незалежність України під протекторатом відновленої Польської держави. У роботі з підвищення української національної самосвідо­мості використовувалася і пропаганда козацького мину­лого України, традицій державності українського народу.

Діяльність декабристів в Україні

Після Вітчизняної війни 1812 р. у країні панувала атмосфера загального невдоволення кріпосницькими порядками. Усе більше міцнів стихійний антифеодальний рух селян і робітних людей. В окремих містах спалахували солдатські бунти. У цій обстановці революційно налаштовані дворяни (переважно молоді офіцери російської армії, учасники війни проти Напо-леона) почали свідому організовану боротьбу проти самодер­жавства. У Петербурзі, Москві і Україні почали з'являтися таємні політичні гуртки. У Кам'янці і Тульчині діяли таємні управи Південного товариства, створеного в 1821 р. У тому ж році в Петербурзі почало діяти Північне това­риство. Обидві організації дворянських революціонерів підтри­мували тісні зв'язки між собою і діяли за єдиним планом.

Найчисленніша управа Південного товариства була у Василькові. До неї входили дворянські революціонери як Пів­денного товариства, так і Товариства з'єднаних слов'ян. Остан­нє ставило собі за мету визволення всіх народів Східної Європи «від самовладдя» і об'єднання їх у «федеративний союз», куди повинні були ввійти Росія, Польща, Молдавія, Сербія і ряд інших країн. У Новоград-Волинському була організована четверта управа Південного товариства - Слов'янська, на чолі з братами Петром і Андрієм Борисовими та І. І. Горбачовським.

Керівник Південного товариства П. І. Пестель склав докладну програму, яка мала назву «Руська правда». Вона передбачала скинення самодержавства, республіканську форму правління, скасування кріпосного права, установ­лення правової рівності всіх громадян, здійснення земельної реформи з частковою конфіскацією поміщицьких земель. Усе це повинно було надати селянам землю без викупу, створити великі суспільні фонди й установити необмежене право на прид­бання землі в приватну власність. «Руська правда» проголошу­вала Росію «єдиною і неподільною» державою. Пестель заперечу­вав право народів імперії на самовизначення або федера­тивний устрій Росії, виключення робилося лише для Польщі.

Програма Північного товариства під назвою «Консти­туція», складена М. М. Муравйовим, проголошувала необ­хідність скасування кріпосного права, рівність усіх громадян перед законом, обмеження влади самодержавства парла­ментом - Народним віче. Уся країна повинна бути розділена на окремі «держави» і «області». Серед них - Українська і Чорноморська «держави» (з центрами відповідно в Хар­кові і Києві).

Більш складну схему майбутнього устрою Російської імперії пропонувало Товариство об'єднаних слов'ян, створене армій­ськими офіцерами в 1823 р. у Новоград-Волинському. Його лідери брати Борисови, Ю. Люблінський, І. Горбачевський, А. Кузьмін, М. Репило та інші розробили програму утворення федеративного слов'янського союзу від Адріатики до Бал­тики, від Білого до Чорного моря. Відповідно до їхніх погля­дів кожен слов'янський народ повинний був мати свою консти­туцію, свій уряд, проводити свою внутрішню політику. Народ кожної республіки повинний був обирати своїх депутатів на Конгрес, завдання якого - здійснювати загальне керівництво федерацією. Товариство об'єднаних слов'ян об'єднало свої зусилля з Південним товариством, тому що виступало також за ліквідацію самодержавства, установлення демократії і ліквідацію міжнаціональної ненависті.

Збройний виступ Північного товариства в Санкт-Петербурзі був підтриманий Південним товариством в Україні. На заклик керівників Васильківської управи підполковника С. І. Мурав-йова-Апостола і підпоручика М. П. Бестужева-Рюміна 29-30 грудня 1825 р. повстали п'ять рот Чернігівського полку, розквартированого в селах і містечках Київської губернії. Незабаром повсталі захопили м. Васильків, однак, не наважи­лися на подальші активні дії.

У кінці-кінців декабристи вирішили здійснити похід на Волинь, де передбачалося з'єднатися із Товариством об'єдна­них слов'ян і продовжити повстання, спираючись на розквар-

194 _______________________________________ Історія України

тировані там військові частини. Однак, 3 січня 1826 р. під час спроби повсталих прорватися до Новоград-Волинського еони були розгромлені царськими військами.