Іван Петрович Котляревський

Іван Петрович Котляревський (1769-1838 рр.) — україн­ський письменник і культурно-суспільний діяч. Зіграв важ­ливу роль у становленні нової української літератури й у роз­витку української літературної мови. Народився в сім'ї дрібного чиновника, навчався в Полтавській духовній семінарії. У 1796-1808 рр. на військовій службі. Вийшовши у відставку,

Історія України

Тема 14

у 1810 р. повернувся до Полтави, зайнявши посаду наглядача «Будинку виховання дітей бідних дворян», де виявив себе як педагог-гуманіст і демократ. У 1812 р. сформував козацький полк, що відзначився в боях проти наполеонівських військ. У 1816-1821 рр. був директором полтавського театру. З 1818 р. був пов'язаний із декабристськими колами; у 1821 р. обраний почесним членом Вільного товариства аматорів російської словесності. У поемі «Виргилиева Знеида, на малороссийский язьік преложенная» (уперше вийшла в 1798 р. у Петербурзі, цілком - у 1842 р.) І. Котляревський гротескно-сатирично зобразив події в Україні, пов'язані з ліквідацією царатом Запорозької Січі і покріпаченням селянства. Побут і звичаї всіх верств українського суспільства, характер українського народу написані в поемі так, що вона стала своєрідною енциклопедією українського народного життя XVIII - поч. XIX ст.

Велику роль у розвитку української драматургії зіграли п'єси Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», уперше поставлені в 1819 р. на сцені полтавського театру за участю М. С. Щепкіна.

Пантелеймон Олександрович Куліш

Пантелеймон Олександрович Куліш - український письмен­ник і вчений. Народився в 1819 р. у дрібнопомісній сім'ї, що втратила дворянство. Навчався в Київському університеті, однак не закінчив його, з 1841 р. учителював. За участь у Ки-рило-Мефодіївському братстві був 4 роки (з 1847 р.) у засланні у Вологді, потім у Тулі. Після покаянного звернення до царя був прощений і в 1850 р. приїхав до Петербурга. У 60-х рр. на урядовій службі у Варшаві. У 1868-1871 рр. знаходився в Гали­чині, потім деякий час служив у Петербурзі. Останні 20 років життя провів в Україні, на своєму хуторі.

Роман П. Куліша «Чорна Рада, хроніка 1663 року» (1845-1857 рр.) поклав початок українській історичній романістиці. В 50-60-х рр. займався активною видавничою діяльністю. Заснував українську друкарню в Петербурзі, видав твори М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка, Марко Вовчок та ін. Переклав українською мовою твори У. Шекспіра, Дж. Г. Байрона, Й. В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гейне, А. Міцкевича та ін. Брав участь у виданні журналу «Основа».

П. Куліш ідеалізував історичне минуле і гетьманську вер­хівку. В історичних працях («Історія возз'єднання Русі», т. 1-3, 1874-1877 рр., «Відпадання Малоросії від Польщі», т. 1-3, 1888-1889 рр., та ін.) він оцінював минуле українського народу з аристократичних і монархічних позицій. Стверджуючи, що українська і польська шляхта виконала в історії українського народу «цивілізаторську місію», Куліш негативно ставився до козацької демократії і скасування кріпосництва.