Михайло Васильович Остроградський

Михайло Васильович Остроградський (1801-1862 рр.) -математик, академік Петербурзької АН (1830 р.). Навчався в Харківському університеті (1816-1820 рр.) і в Парижі (1822-1828 рр.). Його основні праці відносяться до математичного аналізу, теоретичної механіки, математичної фізики; відомий також працями з теорії чисел, алгебри, теорії ймовірностей.

і І

Тема 14

210

М. Остроградський уперше побудував теорію поширення тепла в рідині. Він займався також питаннями теорії пружності, небесної механіки, теорії магнетизму тощо.

Великий інтерес для свого часу мали роботи Остроградського з теорії руху сферичних снарядів у повітрі і з'ясування впливу пострілу на лафет гармати.

Критерієм цінності математичних досліджень для Остроград­ського служила можливість використовувати отриманих ре­зультатів у практичній діяльності. Характерні в цьому відно­шенні його дослідження з теорії ймовірностей. Остроградському належить також ряд популярних статей і педагогічних досліджень.

Ізмаїл Іванович Срезневський

Ізмаїл Іванович Срезневський (1812-1880 рр.) - славіст, філолог і етнограф, академік Петербурзької АН (1851р.). Закін­чив Харківський університет (1829 р.), був професором Харківського і Петербурзького університетів і Педагогічного інституту. Основні праці з історії російської мови, археології, бібліографії, методики викладання мови, історії давньоруської літератури.

Тарас Григорович Шевченко

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 рр.) - народився в сім'ї кріпака. Рано осиротів, був пастухом, наймитом у попа, з 14 років «козачком» у свого поміщика П. В. Енгельгардта, закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Навесні 1838 р. Т. Шевченко був викуплений із кріпосної неволі.

У 1840 р. вийшов збірник поетичних творів Т. Шевченка «Кобзар». Від ранніх творів «Тарасова ніч» (1838 р.), «Іван Під­кова» (1839 р.), перейнятих романтикою стародавніх пере­казів, поет усе ближче підходить до теми національно-визволь­ної боротьби. У найбільшій із його історичних поем «Гайда­маки» (1841 р.) Т. Шевченко прагнув закликати пригноблений український народ до боротьби за своє визволення.

У травні 1843 р. Т. Шевченко поїхав в Україну і повернувся в Петербург у лютому 1844 р., навесні 1845 р. знову відправився в Україну, маючи намір оселитися в Києві. Враження від поїз­док по Київській, Полтавській, Чернігівській і Волинській губерніях (як художника Київської археографічної комісії), особливо від скрутного становища закріпаченого селянства, помітно підсилили революційні устремління Т. Шевченка. Під час поїздок він писав антикріпосницькі вірші, заносячи їх в альбом («Три роки»), читав їх знайомим, давав перепису­вати. У 1846 р. Шевченко вступив до таємного Кирило-Мефо-діївського товариства, де займав найбільш ліві позиції; у квітні

1847 р. за доносом провокатора був заарештований і потім від­даний у солдати. Затверджуючи вирок про заслання і «найсу-воріше спостереження, щоб від нього, ні в якому разі, не могло виходити обурливих творів», Микола І додав від себе: «під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Вірші і поеми «Сон» (1844 р.), «Кавказ» (1845 р.), знамену­вали новий крок у розвитку демократичних поглядів Т. Шев­ченка. З цими і наступними його творами 40-50-х рр. україн­ська поезія повноправно ввійшла в коло розвинутих європей­ських літератур і справила в XIX ст. великий вплив на поезію слов'янських народів. Видатну роль у цьому зіграли вірш «Запо­віт» («Як умру, то поховайте», 1845 р.), що містив відкриті заклики до скинення царату і кріпосництва і віщував народам прекрасне майбутнє, і поема «Єретик» («Ян Гус») (1845 р.).

У засланні Шевченко пробув із червня 1847 по серпень 1857 р. і був звільнений після смерті Миколи І. В роки заслання були написані повісті російською мовою: «Княгиня» (1853 р.), «Музикант» (1854-1855 рр.), «Нещасливий», «Капітанша», «Близнюки» (усі - 1855 р.), «Художник» (1856 р.); раніше були написані повісті «Наймичка» (1844 р.) і «Варнак» (1845 р.); після заслання - «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1856-1858 рр.); усі вони перейняті антикріпосницькими настроями. У центрі повістей «Варнак», «Музикант», «Худож­ник», «Прогулянка...» - особистість кріпосного інтелігента, у долі якого багато автобіографічних рис. Улітку 1859 р., коли Шевченко поїхав в Україну, його заарештували біля с. Прохо-рівка, а після арешту зобов'язали залишити Україну і повер­нутися до Петербурга.

Розвиток культури на західноукраїнських землях

У Східній Галичині діяли головні трикласні (тривіальні) початкові школи. Доступ у школи був відкритий переважно дітям багатіїв.

Середню освіту на західноукраїнських землях давали гім­назії. У 40-х роках у Східній Галичині відкрилося вісім гімна­зій, на Буковині - одна (у Чернівцях). У них навчалися пере­важно діти дворян, духовенства і буржуазії. Більшість гімна­зичних предметів викладалося латинською, німецькою і польською мовами, що обмежувало доступ до гімназії україн­ців. Урядовим розпорядженням від 21 липня 1856 р. у гімназіях Східної Галичини скасовувалося обов'язкове вивчення україн­ської мови.

У 1848-1849 рр: у Східній Галичині і Закарпатті почали виникати недільні школи - «читальні для дорослих», у яких

212_________

вивчалися математика, українська мова і література, природо­знавство, географія та ін.

Вища освіта на західноукраїнських землях зосереджувалася у Львівському університеті (заснований у 1661 р.), Реальній (торговельній) (1817 р.) і Технічній (1844 р.) академіях у Льво­ві, Чернівецькому ліцеї (1826 р.), де навчалися переважно вихідці зі шляхти, духівництва, чиновництва, купецтва. Викладання в університеті проводилося латинською, німе­цькою, польською мовами.

На західноукраїнських землях книгодрукування розвива­лося дуже повільно. Австрійський уряд контролював видав­ничу справу і не допускав виходу у світ книг, присвячених суспільно-політичним проблемам.

У ході революції 1848 р. у Галичині виникла «Галицько-руська матиця» - культосвітнє товариство, яке надрукувало в 1850-1851 рр. 12 назв книг просвітнього характеру (букварі, граматики, книги для читання тощо). Однак, не маючи достат­ніх коштів і піддаючись урядовим утискам, товариство не змог­ло широко розгорнути видавничу діяльність, і його культурно-просвітній вплив на західноукраїнських землях був обмеженим. У Закарпатті видавничою справою займалося просвітнє товариство «Літературний заклад Пряшівський» (1850-1852 рр.), кероване відомим просвітителем, письменником і педагогом О. В. Духновичем. Товариство об'єднувало понад 70 діячів культури Закарпаття, а також Словаччини і Чехії. За два роки воно видало 12 книг. Оскільки в Закарпатті тоді не було жодної друкарні, друкувати їх доводилося у Львові, Відні, Перемишлі, Будапешті (Будині). Серед видань товариства такі, відомі, як альманах «Поздоровлення русинів», «Місяцеслов» (календар), і т.д. О. В. Духнович видав буквар за назвою «Кни-жиця читальна для початківців» (Будапешт, 1847 р.), за яким навчалися грамоті діти в Закарпатті і Галичині.

«Літературний заклад Пряшівський» проіснував недовго -австрійський уряд заборонив його діяльність.

Музичне, театральне, образотворче мистецтво

Мелодії українських народних пісень лягли в основу музич­них творів українських і російських композиторів. Великий російський композитор М. І. Глінка, знаходячись в Україні, звернув увагу на природну обдарованість одного з юнаків і повіз його до Петербурга, де почав навчати музичному мистецтву. Це був С. С. Гулак-Артемовський - відомий співак і компози­тор. Найбільший внесок його в розвиток музики - перша українська опера «Запорожець за Дунаєм».

Творчо обробивши кілька українських народних мелодій, М. І. Глінка написав романси «Гуде вітер вельми в полі» і «Не

Тема 14

щебечи, соловейку» на слова поета В. М. Забіли, з яким компо­зитор познайомився в Україні. У 1857 р. у Петербурзі вийшов у світ, складений М. А. Марковичем, збірник українських пісень із нотами. На наступний рік там же вийшов ще один нотний збірник пісень, складений чеським музикантом Алої-зом Єдлічкою, який багато років працював на Полтавщині й у Східній Галичині. У Східній Галичині, сформувався як композитор-професіонал М. М. Вербицький - автор восьми симфоній-увертюр і музичних творів на слова Пушкіна і Федьковича.

В умовах кріпосницької дійсності театральне мистецтво роз­вивали традиційні колективи з кріпаків. Вони ставили балетні й оперні спектаклі, виїжджали на гастролі у великі міста України.

Заслуженою славою на початку XIX ст. користувався аматорський театр у селі Кибинці на Полтавщині, керівником і режисером якого був батько письменника М. В. Гоголя -В. П. Гоголь-Яновський. Тоді ж у Полтаві побудували спе­ціальне театральне приміщення, на сцені якого почала висту­пати аматорська група під керівництвом І. П. Котляревського. І. П. Котляревський був ініціатором викупу з неволі росій­ського актора М. С. Щепкіна, який на початку своєї театраль­ної діяльності був кріпаком. У спектаклях за п'єсами цього українського драматурга Щепкін виступав на сценах Москви і Петербурга.

Видатний український артист К. Т. Соленик починав свою діяльність на сцені професійного театру, директором і режи­сером якого був Г. Ф. Квітка-Основ'яненко.

І полтавський, і харківський театри ставили спектаклі не тільки за п'єсами українських драматургів, але і за творами Пушкіна, Гоголя, Грибоєдова.

Вершин у мистецтві гравірування (нанесення малюнка на твердий метал) досяг Т. Г. Шевченко. За це Академія мистецтв у Петербурзі присвоїла йому звання академіка. Пензлю й олів­цю Шевченка належать більше 130 портретів. Соціальні мо­тиви чітко виступають у серіях його малюнків «Притча про блудного сина», «Мальовнича Україна», а також у різних зама­льовках із життя казахського народу, серед якого жив Шев­ченко на засланні.

Видатний художник В. А. Тропінін майже ЗО років був кріпа­ком одного з поміщиків на Вінниччині. Намальовані ним порт­рети відтворюють реалістичні образи сучасних йому україн­ських селян і селянок, героїв народних повстань. Зокрема, пензлю Тропініна належить єдиний портрет Кармалюка, написаний з натури. Тривалий час портрет був відомий під замаскованою назвою «Українець».