Принципи державної політики в галузі охорони праці.

Основні терміни та їх визначення

Праця – це діяльність людини спрямована на створення духовних та матеріальних цінностей.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров`я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов’язків.

Шкідливий виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і негативного впливу на здоров`я нащадків.

Небезпечний виробничий чинник - виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров’я або до смерті.

Небезпечні та шкідливі чинники за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Виробнича травма – порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії виробничих чинників

Нещасний випадок на виробництві – раптове погіршення стану здоров’я чи настання смерті працівника під час виконування ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного (тривалістю не більше однієї робочої зміни) вплив небезпечного або шкідливого чинника.

Професійне захворювання – паталогічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Виробничо зумовлені захворювання – захворювання перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих чинників.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

Принципи державної політики в галузі охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на таких принципах:

· пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

· повна відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

· комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

· соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

· встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

· використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуваннізаходів щодо охорони праці;

· здійснення навчання населення, професійної підготовки іпідвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

· міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.