Особливості перекладу стійких словосполучень Переклад фразеологізмів з російського та інших мов на українську.Переклад прийменникових конструкцій.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ З РОСІЙСЬКОЇ НА УКРАЇНСЬКУ

Практичне користування українською мовою свідчить про те, що більшість фонетичних, лексичних і граматичних помилок у сучасному усному і писемному спілкуванні з'являються при поверховому погляді на її систему, яка нібито збігається з відповідною системою російської мови. Не заперечуючи взаємопроникнення двох мов, зауважимо, що воно мас не тільки позитивне значення (процес збагачення), але й призводить до нега­тивних наслідків, які не дають змоги адекватно оцінювати висловлювання, а тим більше діловий текст.

Ось чому, щоб виконувалися головні вимоги до мови ділового стилю (об'єктивність, логічність, переконливість, доказовість, ясність викладу і точність опису), треба перш за все усвідомити особливості двох спорідне­них мовних систем (української та російської) на рівні фонетики, графіки, граматики й лексики.

Фонетичні особливості

Визначення фонетики. Поняття голосних і приголосних, дзвінких, глухих і сонорних, твердих і м'яких звуків. Специфіка української вимови (відсутність редукції і неоглу-шеність дзвінких приголосних). Принципи українського правопису, пов'язані з фонети­чними особливостями. Вплив української вимови на орфографію (правопис префіксів без-, роз-. перед-, через-, від- і префікса з-). Вимова і правопис " і/. Г після " л я^-..V". Зна­чення знань про особливості української фонетики для практики усного і писемного спілкування.

Фонетика - це розділ мовознавства, який вивчає звуки мовлення, Інтонацію, склади і наголос. Але основним його об'єктом є звуки. Звуки в українській мові поділяються на голосні, приголосні. Останні складаються з шуму (глухі звуки) шуму і голосу (дзвінкі звуки) або з голосу і шуму (сонорні звуки). Крім цього, приголосні звуки можуть бути твердими і м'якими: [п] - [п '], [б] - [б'], [т] - [т '/, [д]-[д'], [с]-[с-], [з]-[з']гг ін.

Для української мови, де письмо г звуковим, знання фонетики маг ви­ключне значення. її фонетична система характеризується майже повною відсутністю кількісних або якісних змін ненаголошених голосних (так званої редукції: від лат. " редукціо ", що означає " зміна") і неоглушеністю дзвінких приголосних. Іншими словами, в українській мові наголос і по­зиція, як правило, не впливають на характер вимови. Ось чому в українсь­кій мові ми вимовляємо і пишемо вода, дуб, розбити (або пишемо розчис­тити), а в російській мові пишемо вода, дуб, а читаємо [вад'а], [дуп], ви­мовляємо і пишемо разбить, але расчистить. Це викликає, зокрема, під­вищену звучність української мови і появу великої кількості відкритих складів (порівняйте: рос. мёд [м 'от] - укр. мед [мед], говорим - укр. гово­римо; рос. ходить - укр. ходити; рос. первичной материей - укр. перегін­ною матерією тощо).

Названі особливості є основою для формування сучасних орфоепічних норм (правил української вимови) і принципів українського правопису. Українська орфоепія характеризується повною, чіткою і ясною вимо­вою більшості звуків, а українська орфографія базується на пріорите­тності фонетичного принципу правопису (на відміну від російської мо­ви, де на правопис впливає передусім морфологія).

До найголовніших винятків відноситься:

- нечітка вимова голосних звуків [е] - [и] у ненаголошеному складі, де е зберігається лише на письмі, а у вимові перетворюється в [с^и] (весни [ве" сн а]);

- розмита вимова голосних звуків [и] - [і] після г, к, х (який, якій [яки-

- вимова приголосних звуків [г], [з], які можуть оглушуватися перед наступним глухим (вогко [в 'охко], безсердечний [бес: е" рд 'ечний]).

У таких випадках необхідно користуватися морфологічним принципом правопису, наприклад:

1)у прислівниках у кінці слова пишеться тільки -и, бо це суфікс (як і в суфіксах інших частин мови: тільки, по-київськи; перевіряючи докумен­ти...; Резник); у прикметниках чоловічого роду фіксується закінчення -ий (київський проспект), а у відмінкових закінченнях жіночого роду - -ій (ки­ївській вулиці); в іменниках у множині називного відмінка або у родовому відмінку однини після г, к, х пишеться закінчення -м (що? - руки, ноги; ко­го? - Сороки Ольги), а -і з'являється в результаті чергування у давальному і місцевому відмінках (кому?, чому? - Сороці Ользі: руці, нозі);

2)у префіксах роз-, без-, від-, через-, над-, під- кінцевий звук завжди фіксується як дзвінкий (розчистити, розігріти, безпечний, безвідповідаль­ний, черезмірний, черезсмужжя, підсилити тощо), проте префікс з- перед [к, п, т, ф, х] переходить у варіант с-: збити, зчистити, але спитати, схвалити, стверджувати (правило " кафе " Птах").

Графічні особливості

Визначення графіки. Особливості українського алфавіту. Порівняльна характеристика українського і російського алфавітів у зв'язку з їх полі- й монофункціональністю. Вплив графічних особливостей на українську орфографію. Уживання м'якого знака й апосгрофа у зв'язку з особливостями м'якої, твердої і роздільної вимови. Специфіка їх уживання у власних назвах і словах іншомовного походження.

Графіка у тих мовах, де письмо є звуковим, становить систему букв у їх співвідношенні зі звуками.

Якщо зважити на те, що фонетичні системи української та російської мов різняться, дещо різними будуть і їх алфавіти, хоча вони й побудовані на основі кирилиці. Умовно кажучи, український алфавіт (у ньому нарахо­вують 33 букви) є монофункціональним (тобто одна буква виконує одну функцію), а російський - поліфункціональним (кожна літера виконує де­кілька функцій).

Перш за все це стосується українських букв і буквосполучень е, е, ьо, йо, г, г, а по-друге - знаків:

1. Російська буква е у слові день означає " ье " і вимовляється як ['е], у слові центр - як [э], у слові единый - як [йе], буква ё у слові лён означає " ьо" ['о], а у слові подъём - [йо], буква и позначає звуки [и] [ы]\ [йи](би­лет, цирк, соловьи); буква г передає то звук [g] (грунт), то в кінці слова і перед наступним глухим - [к] (друг), то у словосполученні бог даст - звук [h], нетиповий для росіян.

В українському алфавіті у названих випадках різному звучанню від­повідатимуть різні букви: звук [з] буде передаватися буквою е (день, центру¹; звукосполучення [йе]- буквою є (єдиний); російська буква л - бу-квосполученнями ьо або йо (льон, підйом); звуки [и], [ы] fiai] - буквами і (білет: один звук - одна крапка над буквою), ї (солов'ї: два звуки - дві крапки над буквою), и (цирк).

Щодо букви г, то в українській мові вона зазвичай передається буквою г: друг, горобець. Проте у сучасному українському алфавіті існує і буква г. яка передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в україн­ський словах, так і в запозичених і зукраїнізованих (аґрус, ґазда, ґедзь, ґа­нок, ґрати, ґвалт, ґуля, ґніт, ґава, дриґати, Ґалаґан, Ґудзь тощо), як пра­вило, на місці західноєвропейського звука /#/ або латинської літери g (ре­гіон, ґрунт, фата моргана, персона нон грата, альтер его, іуд бай, Ґданськ (\ Гданськ), Ґренландія (\ Гренландія), Ґібралтар (\ Гібралтар), Ґарібальді (\ Ґарібальді), Ґете (і Гете) та ін).

2. Як відомо, в російській мові використовуються м'який і твердий знаки (а також апостроф у деяких власних назвах іншомовного походжен­ня, наприклад, О'Генри). При цьому ь, крім позначення м'якості (день), ви­конує ще дві нетипових для нього функції: показника певної граматичної форми (печь, ночь - жіночий рід іменників третьої відміни; читаешь - дру­га особа однини дієслова; режь - наказовий спосіб дієслова) і розділення (бьют, соловьи). Остання функція дублюється розділовим твердим знаком, який ставиться перед я, ю, е, ё після префіксів і першої частини складних слів на приголосний (подъезд, двухъярусный).

Зважуючи на те, що в українській мові пріоритет надається фонетичному принципові правопису, в українській орфографії м'який знак вжива­ється тільки для позначення м'якості (кінь) або м'якості і розділення (Дья­ков) і не вживається або замінюється апострофом, коли він не пом'якшує попередній звук (піч, ніч, читаєш, бачиш, ріж; б ють, солов " і, Х'юстон). Щоправда, м'якість, твердість і роздільна вимова в російській і українській мовах не завжди збігаються. Ось чому при написанні треба враховувати особливості української м'якої, твердої і роздільної вимови.

Труднощі при перекладі термінів з російської на українську мову

У період оновлення правотворчої бази, підвищення значення ефек­тивного мовного опрацювання текстів актуальним є питання щодо за­лежності правильного тлумачення від мовного оформлення документів.

Переклад правничих текстів вимагає не лише особливо обережного ставлення до передачі змісту документа, а й ретельного добору україн­ських відповідників юридичних термінів. Помилки у перекладі, внаслі­док яких змінюється значення, звужується чи розширюється сфера за­стосування визначень та положень документа, роблять його юридично невідповідним до оригіналу. Відтак і можливість застосування документа у правничій практиці стає сумнівною, може призвести до важкопе-редбачуваних наслідків.

При читанні законодавчих актів привертає увагу неоднозначність вживаної термінології. Невпорядкована термінологія негативно позна­чається на якості закону, породжує безплідні спори у теорії і на практи­ці. Зокрема, вона недопустима при викладенні поняття злочину, яке у кримінальному законодавстві є основоположним.

На жаль, у деяких нормативних актах, прийнятих за останні роки відповідними органами законодавчої влади, трапляються непоодинокі випадки неправильного вживання українських правових термінів, що ускладнює як їх тлумачення, так і застосування. Наприклад, у теорії кримінального права і в правозастосовчій практиці термін діяння вжи­вається у двох випадках.

По-перше, для позначення злочину в цілому, тобто злочинного діян­ня, що являє єдність фізичного та психічного; по-друге, для позначення одного з елементів об'єктивної сторони складу злочину - дії чи безді­яльності як активної або пасивної форми поведінки. Такі та інші роз­біжності у термінології можуть мати негативні наслідки при підготовці кримінальних кодексів.

Щоб цього не сталось, слід пам'ятати, що труднощі при доборі відповідників в українській мові до російського терміна зумовлюються такими причинами:

1. До однозначного російського терміна додається два і більше ана­логів, що перебувають між собою в синонімічних відносинах:

согласно приказу - згідно з наказом, відповідно до наказу,

изнасилование - насилування, примушування, гвалтування,

пошлость - вульгарність, непристойність, банальність,

вымогательство - вимагання, вимагательство,

довольствие - постачання, забезпечення, кошти,

достоверность - достовірність, вірогідність, певність,

отчислить - відрахувати, звільнити, відчислити,

обвинить - звинуватити, обвинуватити,

образование - утворення, освіта,

обращение - звернення, обіг, поводження,

отношение - ставлення, відношення, відносини, стосунки,

приговор - вирок, ухвала, постанова,

приют - притулок, пристановисько, захист,

хищение - розкрадання, крадіжка,

ходатайство - клопотання, прохання,

привлечение - притягнення, залучення,

привлечение в качестве обвиняемого - притягнення як обвинуваченого,

привлечение несовершеннолетних к участию в преступлении -

залучення неповнолітніх до участі у злочині,

содержание - утримання, тримання, держання, зміст,

содержание в заключении - тримання в ув'язненні,

пожизненное содержание - довічне утримання,

содержание под стражей - держання під вартою,

содержание приговора - зміст вироку,

связь - зв'язок, відносини, стосунки,

супружеская связь - подружній зв'язок, подружжя,

связь между людьми - відносини між людьми,

личная связь - особисті стосунки,

лицо - обличчя, особа,

подозрительное лицо - підозріла особа,

чистое лицо - чисте обличчя,

предложение - речення, пропозиція,

интересное предложение - цікава пропозиція,

сложное предложение - складне речення.

2. Неточність російського терміна передається українським відповідником:

предоставился удобный случай - трапилась нагода, разыскиваемый преступник - злочинець, який перебуває у розшуку, сложившаяся ситуация - ситуація, що склалась, по имеющимся сведениям - за даними, що мають місце, убийство из корыстных побуждений - вбивство з корисливих мо­тивів,

добровольний отказ от окончания преступления - добровільна від­мова від доведення до кінця злочину.

Основні правила, яких слід дотримуватися при перекладі тексту

1. При перекладі з російської на українську мову текст
має відповідати змісту, а не аналогічному перекладу.

2. Треба ретельно добирати семантичні еквіваленти.

3.Якщо виникли труднощі у процесі перекладу слова чи словоспо­лучення, слід зіслатися до перифраз.

4.Користуйтеся перекладними словниками загального та галузево­го спрямування.

5. При перекладі фраз здійснюйте лексичні та семантичні трансфор-
мації.

6. Після перекладу відредагуйте текст, ретельно перевірте написане.
З огляду на специфіку функціонування термінології, яка

використовується фактично в усіх сферах життя, слова та словосполучення у перекладі з російської на українську мову мають бути правильно відтворені особливо у законодавстві, оскільки вони регулюють правові відносини. Потреба у такому перекладі особливо актуальна, адже неправильно перекладений термін втрачає своє значення в тексті.

Отже, для правової термінології характерним є безперервний розвиток, у лексиці якої відображаються всі процеси історичного поступу Зміни словникового складу української мови безпосередньо пов'язані з розвитком суспільства та виробничою діяльністю людини. Але, незважаючи на те, що сучасна українська літературна мова постійно розвивається, оновлюється та збагачується, юридична термінологія виявляється найстійкішою до змін, що пояснюється стабільністю юридичної форми, а також тим, що мова права сприймає лише стійкі та загальновизнані мовні конструкції.[4]