А, -я, -у, -ю.

Закінчення -а, -я мають іменники, які позначають:

1. Назви осіб, власні імена та прізвища: директора, Василя, Мороза.

2. Назви предметів, які можна порахувати: дубліката, журнала, векселя.

3. Назви мір довжини, ваги, часові проміжки, грошові одиниці, числові

назви: кілометра, грама, вівторка, долара, десятка (але року, віку).

4. Терміни, що означають елементи будови чогось, геометричні фігури:

атома, відрізка, квадрата, відсотка, вектора.

5. Назви машин та їх деталей: автобуса, мотора, трамвая, радіатора.

6. Географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфікса-

ми -ов, -ев, -єв, -їв, -ин, -їн: Дністра, Києва, Миколаєва, Жашкова.

7. Назви населених пунктів: Лондона, Житомира, Мелітополя.

Закінчення -у, -ю мають іменники, які позначають:

1. Назви установ, закладів, організацій: банку, заводу, тресту, відділу.

2. Назви речовин, матеріалу: асфальту, кефіру, цементу, трикотажу.

3. Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, поверху, ко-

ридору, будинку, палацу (але гаража, карниза, еркера).

4. Збірні поняття: капіталу, товару, тексту, десерту, ринку.

5. Назви почуттів, станів, процесів, дій, властивостей, ознак, формацій:

болю, контролю, бюджету, експорту, принципу, інтересу, прогресу, кворуму.

6. Складні безсуфіксні іменники (крім назв істот): водопроводу, держбю-

джету, живопису, родоводу.

7. Префіксальні іменники: видатку, прибутку, вироку, збору.

8. Назви природних явищ: землетрусу, туману, інею, вітру.

9. Терміни іншомовного походження, що означають хімічні або фізичні

процеси, літературознавчі терміни: синтезу, аналізу, імпульсу, сюжету.

10. Іменники із значенням місця і простору: абзацу, майдану, краю, світу.

11. Назви населених пунктів: Кривого Рогу, Кавказу, Донбасу.

Паралельні закінчення (-а, -я, -у, -ю) мають іменники з різним лексичним

значенням: акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (збір-

ність), терміна (назва) – терміну (строк), папера (документ) – паперу (мате-

ріал), рахунка (документ) – рахунку (дія), фунта (грошова одиниця) – фунту

(міра ваги), блока (частина споруди, машини) – блоку (збірність).

У давальному відмінку однини іменники ІІ відміни чоловічого роду мо-

жуть мати паралельні закінчення: -ові, -еві, -єві і -у, -ю: директорові – директору, секретареві – секретарю, Олексієві – Олексію.

1. У ділових паперах перевага надається закінченням -у, -ю: ректору,

економісту, декану, керівнику.

2. Для уникнення одноманітних закінчень, у документі спочатку вжива-

ється закінчення -ові, -еві, -єві, а тоді -у, -ю: добродієві ректору, Симоненкові

Василю Андрійовичу, директорові Бойку Богданові Петровичу.

3. При використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому

та давальному відмінках (-у), слід вживати в давальному відмінку закінчення -ові, -еві, -єві: допомога (кого?) заводу, допомога (кому?) заводові, пропозиції відділу (кого?), побажання відділові (кому?).

У знахідному відмінку іменники ІІ відміни можуть мати:

1. Закінчення родового відмінка – для істот: викликати секретаря, повід-

омити директора, запросити ветерана.

2. Закінчення називного відмінка – для неістот: виписати журнал, підпи-

сати акт, написати лист, відремонтувати замок.

3. У назвах предметів, періодичних видань, організацій, які походять від

назв істот закінчення знахідного відмінка збігається з називним: передплатити

“Юний технік”, купити “Запорожець”, читати “Юний натураліст”.

В орудному відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення -ом –

для твердої групи: товаром, попитом, наказом, податком; -ем, -єм, -ям – для

м’якої: покупцем, виконавцем, вчителем, краєм, врожаєм, завданням, підписанням; -ем – для мішаної: продажем, викладачем, плечем, дощем, ножем.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з основою на при-

голосний та іменник мати: якість, кількість, змінність, впливовість, осінь,

сіль, притаманність, гуманність, фальш.

У родовому та давальному відмінках однини іменники ІІІ відміни мають

закінчення -і: подорожі, галузі, осі, ночі, сталі, тіні, вісті.

В орудному відмінку ці іменники мають закінчення –ю, до того ж:

а) якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного

та р), то після голосного перед закінченням -ю цей приголосний подовжується:

подорожжю, міццю, міддю, загибеллю, сіллю;

б) якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на

губний (б, п, в, м, ф), а також р, щ, то подовження не відбувається: любов’ю, радістю, якістю, верф’ю, матір’ю, нехворощю.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду на –а, -я (пере-

важно назви малих істот), що при відмінюванні набувають суфіксів -ат, -ят, -ен: теля, дитя, ім’я, курча.

У родовому відмінку однини вживаються форми на -яти, -ати: дитяти,

козеняти, теляти; -ені: імені, племені.

В орудному відмінку однини вживаються форми на -ям, -ам та -ем: гусе-

ням, курчам, іменем та ім’ям, племене та плем’ям.

У ділових паперах іменники четвертої відміни вживаються рідко.