Групова Психотерапія

Амбулаторна та стаціонарна групова психотерапія проводиться зазвичай в закритих групах, тобто її учасники від початку до кінця лікування одні й ті ж. Тривалість амбулаторної групової психотерапії, яка проводиться 1 - 2 рази на тиждень, становить від 1 року до 3 років. Оптимальне число учасників 6-8 чоловік. Велика перевага групової терапії полягає в тому, що навіть ті пацієнти, які спочатку були малоорієнованими в усвідомленні власної хвороби і причин страждання, при груповій терапії починають мотивовано ставитися до себе. Але і тут може зустрічатися лише мінімум готовності до самооцінки своїх соціальних зв'язків і емпатійних стосунків з іншими людьми.

Пацієнт повинен вміти встановлювати міжособистісні стосунки з іншими людьми і з психотерапевтом і виявити зацікавленість у цьому. Перевага групової терапії полягає в інтенсивному опрацюванні актуальної теми «тут і зараз» у групі і у встановленні близьких контактів з іншими пацієнтами, які дають розвиток психічних функцій і великі можливості для дозрівання особистості в цілому. Групова терапія дає також можливість своєрідного міжлюдського тренінгу з перенесенням не тільки на психотерапевта, але і на інших членів групи, яке неможливе при індивідуальній терапії. Але деякі індивідуальні проблеми розвитку не можуть опрацьовуватися способом порівняння, як це буває при індивідуальній терапії, а це необхідно при ряді розладів. Показаннями до групової терапії є невротичні розлади, насамперед функціональні синдроми, а також психосоматичні захворювання, такі, як виразковий коліт, бронхіальна астма та ін., при яких хворі знаходять велику підтримку в адекватно підібраній групі. Для пацієнток з нервовою анорексією, яка протікає здебільшого важко, необхідні спеціальні модифікації групової терапії.

Групова психотерапія більш ефективна стосовно особистостей спрощених, не схильних до рефлексії, які ще не розуміють психогенезу своїх психосоматичних розладів. Вони швидко звикають до групових занять та можуть, ідентифікуючи з іншими членами групи, здійснити певний розвиток, не занадто обтяжуючи себе цим, і навіть брати активну участь в загальній роботі. Психосоматичні хворі, які спочатку важко сприймають інтерпретацію своїх проблем як душевних і вагаються говорити про них, у групі можуть легше погодитися з психосоматичним характером свого страждання. Досвід показує, що хворі з важкими психосоматичними станами поряд з груповою терапією або після неї потребують індивідуальних бесід, а також психотерапії, так само як і хворі з вираженими психоневротичними порушеннями (наприклад, неврози нав'язливості, агорафобії).