Тілесно-центровані методики

З сучасної медичної практики не виключається не тільки терапевтичний, але і використовуваний для діагностики підхід до психосоматичних порушень через тілесне самосприйняття і вправи по зняттю напруги.

Початок цьому поклав Йоганнес Шульц (J.Schultz), який в 1932 р. запропонував аутогенний тренінг, що незабаром поширився по всьому світу. Мова йде про тілесні вправи, що систематично проводяться, які поступово засвоюються індивідуально або в групі, а потім повторюються пацієнтом вдома. Хворого навчають переживати стан спокою, відчуття тяжкості і теплоти, які він потім протягом дня може викликати у себе сам. Після цього етапу, який триває 2 - 3 міс, можна переходити до другого етапу, який веде до загального тілесного і душевного розслаблення, духовного самозанурення і має багато побічних психосоматичних ефектів. Перший етап аутогенного тренінгу подібний до поширеної в англомовних країнах «прогресивної релаксації» Е. Джейкобсона [Є. Jacobson, 1938], при якій застосовується техніка соматичного розслаблення, наприклад для полегшення пологів. Аутогенне тренування в даний час викладається, зокрема, на вищих народних курсах. Шульц постійно вказував на те, що лікарський контроль і рекомендації дозволяють запобігти розвитку іпохондричних і депресивних станів.

Функціональна розрядка, запропонована в Гейдельберзі М.Фуксом [М. Fuchs, 1989], дозволяє не тільки знімати напругу, але й цілеспрямовано змінювати самосприйняття. При цьому хворий повинен «відчути» певні частини тіла і привести їх у внутрішній зв'язок з іншими частинами тіла. Одночасно долаються напруга і відчуження, а метою лікування є набуття себе через своє тіло. У психосоматичній клініці Гейдельберзького університету проводиться концентраційна рухова терапія, яка стала цінною терапевтичною методикою саме для психосоматичних хворих. При цьому використовується не тільки сприйняття свого тіла, але і руху і спільні з іншими особами вправи, такі, як вести когось і бути веденим, торкатися когось і дозволяти доторкатися до себе. Пацієнти роблять ці вправи в групі, а потім обговорюють у групі або з лікарем; при цьому оцінюється їх внутрішнє значення.

Останні дві методики показані не тільки при функціональних психосоматичних і соматичних синдромах. Вони можуть використовуватися також при глибинно-психологічному та психоаналітичному індивідуальному чи груповому лікуванні як особлива форма самопізнання, що супроводжує і доповнює основну методику.