Шабля різанину чує. 6 страница

патріархальної дійсності. Панас - парубок із заможного чумацького роду.

Наталя -удовівна, біднячка. Вважають, що її батько загинув на війні з

турками..Ллє насправді він не загинув, а потрапив у полон. Йому

присвячено другу сюжетну лінію поеми. Підготувавши втечу, він щасливо

дістався на батьківщину і з'явився в селі саме на доньчине весілля.

Від традиції тут була схильність до етнографічних описів;

новаторськими виглядали епічний спокій оповіді, відсутність у сюжеті

образу оповідача, наявність наділеного абсолютним знанням автора,

драматична напруженість батькової сюжетної лінії.

Через кілька років Пантелеймон Куліш у праці " Обзор украинской

словесності", що друкувалася на сторінках журналу " Основа" в І86І році,

розкритикувавши твори М. Гоголя за помилки у відтворенні українського

життя, як на взірець етнографічної правильності й точності вказав саме на

поему М. Макаровського " Наталя, або Дві долі разом". Критик

справедливо вказав на подібність ситуацій у даній поемі й у повісті М.

Гоголя " Сорочинський ярмарок", підкресливши, зрозуміло, при значно

меншому таланті М. Макаровського. його глибше знання українських

звичаїв, звичаєвого права й морального світу українського народу.

Четверта частина альманаху містила " повість у віршах" того ж М.

Макаровського " Гарасько, або Талан і в неволі". Попри легковажніш

заголовок, що налаштовував на бурлескні очікування, це була дуже

поважна романтична поема.

Історія української журналістики XIX століття

ЇЇ головний герой Герасим був сином заможних батьків, які. однак,

замість подарувати йому сите й спокійне життя, відправили його задля

науки на заробітки. Наш герой пішов на південь і найнявся на корабель до

грецького купця Під час подорожі за товаром судно попало в шторм і

затонуло, Герасим врятувався чудом, випливши на кавказький берег, де

потрапив у полон до черкеса Гамана. Тяжким було життя бранця, але в

нього закохалася сестра господаря Меріме. Коханці замислили втечу, у

здійсненні задуму їм допоміг грек Фока, який на своєму кораблі довіз їх до

Таганрога. Він виявився для молодих справжнім покровителем: подарував

молодим житловий будинок і крам, аби Герасим зміг розпочати свою

купецьку справу. Молодому купцеві таланило в торгівлі, він швидко

розбагатів, достойно віддячив Фоці, забрав до себе батька й матір.

Поема була написана досить вправним чотиристопним ямбом,

запозиченим М. Макаровським від " Енеїди" І. Котляревського, з гнучкою

передачею прямої мови, описом карколомних подій. Щасливу долю героя

автор витлумачував як винагороду за терпіння, слухняність, життя в

злагоді з людським і Божим законом.

Творчість М. Макаровського -забутого нині поета -була дальшим

кроком в розвитку української літератури, являла собою її цікаву,

оригінальну сторінку. Вона теж потребує сьогодні уваги й повноцінного

аналізу в контексті розвою національної духовності. Народившись у

Гадячі. М. Макаровський здобув освіту в Полтавській духовній семінарії,

після чого працював учителем у Гадяцькому повітовому училищі саме тоді,

коли в ньому вчився А. Метлинський. На час виходу " Южного русского

сборника" М. Макаровського вже не було між живими (роки його життя:

І783-І846). Публікація двох його поем, написаних в останні роки життя

перша в І844. друга в І846, -стала знаком подяки від учня вчителеві,

сприяла появі в українській літературі нового імені. Важко сьогодні робити

більш-менш вірогідні припущення про те, чи взагалі були б збережені для

читача поеми М. Макаровського (як до речі й С. Александрова), якби не їх

публікація в альманасі А. Метлинського.

У кінцевій, п'ятій книзі " Южного русского сборника" друкувалася

драма Грицька Основ'яненка (Григорія Квітки) " Щира любов, або Милий

дорогше щастя: драма, виложена з бувальщини". Це призабута драма Г.

Квітки, затьмарена славою його комедій " Шельменко-денщик" і " Сватання

на Гончарівці". які й сьогодні живуть активним сценічним життя. Про

" Щиру любов" цього не скажеш. Але саме ця драма відповідала естетичній

програмі автора " Марусі", тобто його настанові на творення поважної,

здатної зачіпати найглибші людські почуття української літератури.

З драмату ргічних творів Г. Квітки " Щира любов" найближче стоїть до

ідеалу сентименталізму, насичена властивим цьому напрямку

мелодраматизмом. Дія п'єси відбувається на знаменитій Гончарівці в І770

році. Між українкою Галочкою, донькою Харківського обивателя

Таранця, і росіянином, офіцером Зоріним спалахує глибоке кохання. Зорін

з великою повагою поставився до коханої та її сім'ї, він навіть у ду мках не

Михайлин І.Л.

має наміру зробити її наложницею, а пропонує їй шлюб. Але Галочка,

розуміючи, що шлюб з простолюдинкою зав'яже світ дворянинові, її

коханому, відмовляється стати його дружиною. Прийнявши це рішення,

вона стійко дотримується його, не дається на умоаляння Зоріна. З туги за

коханим Галочка помирає. Але вона все зробила, щоб бачити його

щасливим: так слід розуміти другий заголовок твору - " Милий дорогше

щастя". Сюжет давав можливість на повну силу розгорнути Квітчіш талант

сентименталіста, майстра зворушливих ситуацій і монологів, здатного

розчулити й найбільш суворого читача. У відповідності до зображуваного

предмета будувалися й мовні партії п'єси: російський офіцер розмоаляв

російською мовою, решта героїв, що предстааляли середовище харківських

городян, висловлювалися по-українськи.

Публікація твору небіжчика Квітки, який однозначно сприймався

освіченим громадянством як класик української літератури, підносила

престиж збірника. У всіх джерелах з історії української журналістики

відзначено й таку властивість альманаху як наведення біографічних

довідок про кожного з авторів. Ті довідки були короткими, але для деяких

авторів (Ст. Александрова, М. Макаровського) воші залишилися єдиним

біографічним джерелом. Продуктивним був і сам принцип подачі

інформації про авторів. Біографічні довідки свідчили, що в читачів

української словесності вже з'явився професійний інтерес до її творців.

Раніше ними ніхто не цікавився. Тепер виникла потреба в знайомстві з

авторами.

У цілому ж " Южньш русский сборшік" став видатним явищем в

українській культурі. Це була товста, поважна українська книжка, що

демонструвала рух української літератури до серйозних тем, стильового

вдосконалення, нової культури віщання. Альманах закріпив потяг до

спеціалізації, він не містив фольклорних записів, наукових статей, джерел з

історії, а мав виключно літературний характер, будувався як художня

книжка для читання з невеличкими довідками про авторів. Він мав якоюсь

мірою підсумковий характер, був покликаний зберегти для нащадків твори

тих письменників, яких уже не було між живими (Г. Квітка помер І843, а С.

Александров і М. Макаровський -І846 року) і самі воші вже не могли

потурбуватися про опублікування свого доробку. З усіх боків альманах

свідчив про зрілість української літератури, був фактом самого її існування

в період першого удару, завданого їй російським царизмом.