Валютні операції: поняття, види, суб’єкти

Правовий режим валютних операцій в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Валютні операції – це операції з валютними цінностями, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності та/або переміщенням валютних цінностей через кордон України.

Валютними цінностями є:

а) валюта України – як власне валюта України (грошові знаки), так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

б) іноземна валюта – як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Постановою Правління НБУ від 4 травня 1998 р. №34 (в редакції постанови від 2 жовтня 2002 р. №378) затверджений Класифікатор іноземних валют та банківських металів, який поділяє існуючі у світі валюти на три групи:

– вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу (1 група);

– вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група);

– неконвертовані валюти (3 група).

Віднесення іноземної валюти до тієї чи іншої групи обумовлене тим, що Міжнародний валютний фонд до вільно конвертованих валют відносить валюти тих країн, парламенти (уряди) яких ратифікували статтю VIII Угоди МВФ. Перелік держав, які прийняли зобов’язання статті VIII Угоди МВФ, наведений у додатку до Класифікатора.

Декрет “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачає здійснення трьох видів валютних операцій:

1) операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України (типовим прикладом є купівля-продаж іноземної валюти);

2) операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту (тобто, у сфері господарювання) використовується як засіб платежу іноземна валюта. Здійснення таких розрахунків у валюті України допускається лише за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України (ст. 7 Декрету). Тобто, зовнішньоекономічні операції повинні забезпечувати надходження в Україну передусім іноземної валюти;

3) операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Суб’єктами валютних операцій є:

а) особи, що відчужують валютні цінності, у тому числі платники (у разі операцій з грошовими коштами);

б) отримувачі (набувачі) валютних цінностей;

в) особи, які здійснюють переміщення валютних цінностей через кордон без їх відчуження[57].

З точки зору державної належності валютне законодавство поділяє суб’єктів валютних операцій на резидентів та нерезидентів.

Резидентами є:

1) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

2) юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо)[58], з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами є:

1) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2) юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

3) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Для визначення змісту термінів “постійне місце проживання” та “місцезнаходження” необхідно звертатися до ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.