Правове регулювання консигнаційних операцій

Широко поширені у зовнішньоторговельній практиці консигнаційні операції належать до посередницьких операцій у ЗЕД.

На законодавчому рівні поняття консигнації не визначене. Лише Порядок віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 2002 р. № 445, встановлює, що до операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, відносяться операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.

У юридичній літературі деякі автори розглядають договір консигнації як різновид договору комісії[51], інші відзначають, що юридична природа цього договору є складною і достатньою мірою ще не з’ясована[52]. На користь визнання договору консигнації різновидом договору комісії та обставина, що як за договором комісії, так і за договором консигнації комісіонер (консигнатор) за дорученням комітента (консигнанта) за винагороду зобов’язується здійснити одну або декілька угод від свого імені, але за рахунок комітента (консигнанта).

Договори комісії та консигнації мають ряд спільних рис:

1) це двосторонні, консенсуальні й відплатні договори, тобто:

– обидві сторони у цих договорах наділені як правами, так і обов’язками;

– договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов;

– за надані послуги щодо здійснення угод виплачується винагорода;

2) комісіонер і консигнатор діють за дорученням комітента, консигнанта, але від свого імені (це відрізняє комісію та консигнацію від доручення);

3) власником переданих комісіонерові, консигнаторові товарів залишається комітент, консигнант до моменту передачі товарі третій особі;

4) до обов’язків як комісіонера, так і консигнатора входить забезпечення збереження переданого на комісію, консигнацію товару.

Наявність перерахованих спільних рис підтверджує правомірність розуміння консигнації як різновиду комісії. Водночас, консигнація має характерні особливості, які визначають її специфіку.

1. Консигнація застосовується виключно в ЗЕД. Це обумовлене необхідністю здійснювати продаж консигнаційних товарів з консигнаційних складів, функції яких в Україні виконують митні ліцензійні склади. Комісія є може застосовуватися як у ЗЕД, так і у внутрішньому господарському обороті.

2.За комісійним договором комісіонер може бути зобов’язаний здійснити одну або кілька угод як з продажу товарів комітента, так і з купівлі товарів для нього. За договором консигнації консигнатор зобов’язується тільки продати (реалізувати) товари консигнанта, причому такі товари мають бути попередньо поставлені консигнантом на консигнаційний склад.

3. Комісійний договір, як правило, укладається на нетривалий строк – 2-3 місяці. При цьому комісіонер, укладаючи контракт, вже знає потенційних покупців. Строк дії консигнаційного договору триваліший і на практиці може становити 1-2 роки і більше. Окрім строку дії консигнаційного договору, в ньому зазначається і строк реалізації консигнаційних товарів (строк консигнації) – менший, ніж строк дії договору. При узгодженні договірних строків українським суб’єктам ЗЕД (консигнантам) необхідно враховувати приписи Закону України від 23 вересня 1994 р. “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, який обмежує строки зарахування виручки резидентів у іноземній валюті їх валютні рахунки в українських банках, та встановлює відповідальність у вигляді пені за порушення таких строків.

4. У комісійних договорах зазвичай не обумовлюється територія, в межах якої може бути продано чи придбано товар. Оскільки комітент заінтересований в якомога скорішому продажу свого товару, він не обмежує комісіонера ані територіально, ані колом клієнтів. У консигнаційних договорах сторони практично завжди обумовлюють територію, на якій консигнатор вправі реалізовувати товар; на реалізацію товару за межами цієї території консигнатор має отримати дозвіл консигнанта. Більше того, укладаючи договори купівлі-продажу консигнаційних товарів з третіми особами, консигнатор може бути зобов’язаний включати умови про те, що покупці не будуть перепродувати товар за межі обумовленої території без його письмового дозволу.

Консигнаційний договір найчастіше укладається при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці товарів, які мало відомі місцевим покупцям. Поставлений на консигнацію товар є нібито пробною поставкою. Тому сторони договору визначають у ньому обов’язки, пов’язані з маркетингом (як-от: обов’язок консигнатора здійснювати рекламу товару, надавати можливість потенційним покупцям безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі тощо).

5. Продаж товарів за консигнаційними договорами здійснюється консигнатором з консигнаційного складу.

В Україні не існує спеціальних консигнаційних складів, а розміщення ввезених на її територію консигнаційних товарів здійснюється на митних ліцензійних складах (МЛС) у режимі митного складу. Правові питання функціонування МЛС регулює Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затверджене наказом Державної митної служби України від 31 грудня 1996 р. №592.

МЛС являє собою спеціально призначене та обладнане приміщення або місце, що використовується для зберігання товарів в режимі митного складу.

Митний склад – це митний режим, при якому ввезені з-за меж митної території товари зберігаються під митним контролем без справляння мита та інших податків та без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень в період зберігання[53], а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України.

Власниками МЛС є суб’єкти підприємництва, які отримали ліцензію на право відкриття та експлуатації МЛС.

МЛС може бути відкритого типу або закритого типу:

– МЛС відкритого типу – це МЛС, який може використовувати для зберігання товарів будь-яка особа;

– МЛС закритого типу – це МЛС, який використовується для зберігання товарів, що належать власнику складу.

Таким чином, для того, щоб здійснювати реалізацію консигнаційних товарів на території України, український суб’єкт господарювання може відкрити і експлуатувати власний МЛС (відкритого або закритого типу) або використовувати існуючий МЛС відкритого типу на підставі договору з його власником.

Декларування товарів на МЛС закритого типу здійснює власник складу, який і несе відповідальність за сплату всіх митних платежів.

Декларування товарів при їх розміщенні на МЛС відкритого типу має право здійснювати виключно власник складу. Декларування товарів при їх випуску з МЛС відкритого типу може проводити як власник складу, так і власник товару. При цьому відповідальність за сплату всіх належних митних платежів несе особа, що здійснює декларування товарів.

Товари, що ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох років. Цей строк може бути обмежений для окремих видів товарів митним органом. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців. Конкретний термін зберігання товарів у встановлених межах визначається спільно з власником складу особою, яка розміщує товари на зберігання.

З товарами, що зберігаються на МЛС, можуть проводитися визначені Положенням про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів операції для забезпечення їх зберігання, а також для підготовки їх до продажу й транспортування. Однак усі операції, що проводяться з товарами, які перебувають в режимі митного складу, не повинні змінювати характеристик, за якими товари були класифіковані згідно з УКТЗЕД.

Митне оформлення товарів, що випускаються з МЛС відповідно до обраного митного режиму, здійснюється за умови подання митному органу ВМД, заповненої в установленому законодавством порядку, а також комплекту документів, потрібних для здійснення митного оформлення цих товарів, і сплати всіх установлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів).

Митна вартість товарів, заявлених у відповідний митний режим, визначається під час випуску товарів зі складу[54].

При укладенні консигнаційного договору важливо передбачити в ньому умови поставки за Інкотермс (базис поставки, від якого залежатиме ціна товару і відповідно – розмір винагороди консигнатору), умови про кількість і асортимент товару, якість і комплектність, тару і пакування тощо. Сторони також визначають в договорі порядок здійснення розрахунків між ними, умови страхування товарів, які знаходяться на консигнаційному складі, максимальну кількість товару на консигнації та порядок поповнення товарів на складі у разі їх реалізації, відповідальність сторін тощо.