Правове регулювання міжнародних перевезень

Провадження зовнішньоекономічної діяльності неможливе без здійснення міжнародних перевезень транспортом різних видів. Під міжнародним перевезенням розуміється перевезення вантажів та пасажирів між двома та більше державами, що виконується на умовах, які встановлені укладеними цими державами міжнародними угодами. Характерною особливістю правового регулювання в цій сфері є те, що основні питання перевезень (як-от: вимоги до перевізної документації, порядок приймання вантажу до перевезення та видачі його в пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедура пред’явлення до перевізника претензій і позовів) вирішуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), які містять уніфіковані норми, що одноманітно визначають умови міжнародних перевезень. Ці конвенції, на відміну від конвенцій у галузі міжнародної купівлі-продажу, носять імперативний характер. За відсутності уніфікованих матеріально-правових норм звертаються до норм національного законодавства у відповідності з колізійними нормами транспортних конвенцій або національного законодавства.

Особливість договору міжнародного перевезення полягає у тому, що в ході його виконання відповідні матеріально-правові норми застосовуються на підставі різних колізійних принципів. Так, при відправленні вантажу керуються законом країни відправлення, при видачі вантажу в кінцевому пункті – законом країни призначення. В інших випадках застосовується закон перевізника або закон країни суду. Право, яке належить застосовувати до міжнародного перевезення, може бути вказане у транспортному документі, що видається перевізником[49].

Законодавство України про транспорт є досить значним за обсягом та різноманітним за змістом. Відносини, пов’язані з діяльністю транспорту, регулюються, крім Цивільного та Господарського кодексів, в першу чергу, загальним Законом України від 10 листопада 1994 р. “Про транспорт”, законами України від 15 травня 1996 р. “Про трубопровідний транспорт”, від 4 липня 1996 р. “Про залізничний транспорт”, від 20 жовтня 1999 р. “Про транзит вантажів”, від 5 квітня 2001 р. “Про автомобільний транспорт”, від 1 липня 2004 р. “Про транспортно-експедиторську діяльність”, транспортними кодексами і статутами: Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 р., Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р., Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, затвердженим постановою Ради міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради міністрів УРСР від 27 червня 1969 р., Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. Серед інших актів транспортного законодавства України слід виділити правила перевезення вантажів, що приймаються стосовно різних видів транспорту та різного роду вантажів[50].

Україною ратифікована значна кількість транспортних конвенцій, які регулюють перевезення вантажів та пасажирів різними видами транспорту, а також двосторонніх угод про співробітництво у різних галузях транспорту. Охарактеризуємо міжнародно-правову базу здійснення міжнародних перевезень українськими суб’єктами ЗЕД.

Залізничний транспорт. 10 червня 1992 р. Укрзалізниця стала 47-м активним (дійсним) членом Міжнародного союзу залізниць. З 1998 р. Укрзалізниця є членом Міжнародного комітету залізничного транспорту.

Україна є учасницею, зокрема:

– Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 р., зміненої Протоколом від 3 червня 1999 р., участь у якій беруть більшість країн Європи, а також ряд країн Азії та Північної Африки. Приєднання України до Конвенції набуло чинності відповідно до її положень з 1 січня 2004 р. З цього ж часу набуло чинності членство України в Міжурядовій організації міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ). Положенням КОТІФ підпорядковані перевезення на кількох залізничних лініях з шириною колії 1435 мм в Закарпатській та Львівській областях. Залізничні лінії, перевезення якими підпорядковані положенням КОТІФ, забезпечують зростаючі обсяги вантажних перевезень в сполученні між Україною та країнами – членами ЄС;

– Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1951 р. (чинна редакція діє з 1 січня 1998 р.), яка встановлює пряме міжнародне сполучення для перевезень вантажів між залізницями країн СНД, прибалтійських країн, Албанії, Болгарії, В’єтнаму, Ірану, Китаю, КНДР, Монголії, Польщі, Румунії;

– Європейської угоди про магістральні лінії міжнародних перевезень 1985 р.

Морський транспорт. Україна з 1994 р. є членом Міжнародної морської організації та з 1964 р. – членом Дунайської комісії і стала стороною, зокрема, таких конвенцій:

– Конвенції про запобігання забрудненню моря скиданнями відходів та інших матеріалів 1972 р.;

– Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі (СОЛАС) 1960 р.;

– Конвенції про міжнародну організацію системи морського супутникового зв’язку (ІНМАРСАТ) (з 1980 року);

– Конвенції про втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 р.;

– Конвенції про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р;

– Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р.;

– Конвенції про обмірювання суден 1969 р;

– Конвенції про запобігання забрудненню моря з суден (МАРПОЛ) 1972 р.;

– Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.;

– Афінської Конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. і протоколу 1976 р. до неї;

– Конвенції про безпечні контейнери 1972 р.;

– Протоколу 1978 року, що стосується Міжнародної Конвенції про охорону людського життя на морі 1974 р.;

– Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988 р;

– Конвенції про режим судноплавства на р. Дунай 1948 р.

Повітряний транспорт. Україна є учасницею Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р. (чинна для України з 14 листопада 1959 р.).

Приєднавшись до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. (чинна для України з 9 вересня 1992 р.) і будучи членом Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) з 1992 р., Україна стала учасницею Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях (Чикаго, 1944 р.). Завдяки цій угоді врегульовано питання перельоту над територією України та здійснення на її території зупинок повітряних суден з некомерційними цілями (технічна посадка для дозаправлення пальним тощо).

15 грудня 1999 р. Україна прийнята 38 членом Європейської конференції цивільної авіації.

Автомобільний транспорт. Головними нормативними документами, що регламентують умови виконання міжнародних автомобільних перевезень, є двосторонні міжурядові договори. Урядом України за поданням Міністерства транспорту України укладено міжурядові договори про міжнародне автомобільне сполучення з державами – членами ЄС. Базою для розроблення зазначених договорів були міжнародні Конвенції та Угоди, підготовлені у рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Маршрутна мережа міжнародних автобусних перевезень пасажирів нараховує більш як 180 маршрутів і забезпечує стале сполучення України з 14 країнами Європи.

У 1996 р. Міністерство транспорту України увійшло до Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ). Україна приєдналася до Європейської угоди про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 р.

Україна стала стороною:

а) п’яти міжнародних конвенцій, угод і протоколів так званого блоку “Дорожній рух”, а саме:

– Конвенції про дорожній рух від 8 листопада 1968 р.;

– Конвенції про дорожні знаки і сигнали від 8 листопада 1968 р.;

– Європейської Угоди, що доповнює Конвенцію про дорожній рух від 7 червня 1979 р.;

– Європейської Угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 3 серпня 1979 р.;

– Протоколу про розмітку доріг від 1 березня 1968 року до Європейської Угоди 1971 року, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 1 березня 1973 р.;

б) однієї угоди з блоку “Дорожні транспортні засоби”, а саме: Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, від 20 березня 1958 р. з поправками, внесеними 16 жовтня 1995 р.;

в) однієї угоди з блоку “Перевезення небезпечних вантажів”, а саме: Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30 вересня 1957 р.;

г) двох міжнародних конвенцій з блоку “Поліпшення перетину кордону”, а саме: Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14 листопада 1975 р. та Митної конвенції, що стосується контейнерів від 2 грудня 1972 р.

Зазначені заходи сприяли відкриттю для іноземних перевізників українського ринку транспортних послуг.

Важливе значення для організації міжнародних перевезень має транспортно-експедиторська діяльність, здійснення якої українськими суб’єктами господарювання врегульоване Законом України від 1 липня 2004 р. “Про транспортно-експедиторську діяльність”.

Транспортно-експедиторська діяльність – це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про ЗЕД.

Експедитори за дорученням клієнтів:

забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Інкотермс;

фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об’єкти для своєчасного відправлення вантажів;

здійснюють роботи, пов’язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об’єктів;

організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

організовують експертизу вантажів;

здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.