Характеристика видів об’єднань підприємств

Асоціація – договірне об'єднання, створене для постійної координації господарської діяльності об’єднаних підприємств шляхом централізації однієї або кількох виробничих і управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися в господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити в інші господарські об'єднання. Даний вид об’єднання підприємств створюється у формі закритих і відкритих АТ, а також ТОВ. Управління асоціацією і в формі АТ, і в формі ТОВ здійснює правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Асоціація може здійснювати координацію загальних розробок і досліджень, надавати учасникам послуги, зокрема: юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою для стимулювання попиту на ринках, інформацією з технічних розробок, промислових статистики і стандартів; інші (пошук нових ринків збуту, сфер споживання, розробка та встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників тощо). Асоціація більш поширена як один з головних видів господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності, вигідно відрізняючись від концерну й корпорації невисоким ступенем централізації, від консорціуму – широкою спрямованістю і терміном дії. Вона цікава для її учасників можливістю поєднання участі в діяльності у складі інших асоціацій і господарських об'єднань зі збереженням усієї повноти юридичної самостійності. Ці особливості асоціації в поєднанні з виконанням нею функцій щодо координації діяльності учасників, наданні їм та іншим організаціям виробничих, комерційних, інформаційних послуг сприяють об'єднанню зусиль учасників, налагодженню господарських зв'язків, кооперуванню виробництва, спричиняють зростання кількості асоціацій.

Учасники асоціацій зазвичай координують виконання окремих своїх завдань або спільно здійснюють лише частину не основних функцій. Така обмеженість зв'язку між учасниками виключає можливість взаємної майнової відповідальності за боргами учасників та асоціації в цілому. Це робить можливим участь одного підприємства в різних асоціаціях. Враховуючи нежорсткий зв'язок між учасниками асоціації та незначний ступінь централізації, передбачено, що асоціація не має права втручатися в господарську діяльність підприємств – учасників.

Доцільним є формування статутних об'єднань у вигляді асоціацій у тих галузях виробництва, які вимагають широких зв'язків з коопераціями, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти для впровадження інновацій.

Прикладом утворення об'єднання у вигляді асоціації є " Київбудматеріали" – складова промисловості будівельних матеріалів України і частина корпорації " Укрбудматеріали". Дана асоціація включає такі підприємства: ВАТ " Будматеріали" у м. Біла Церква, КП " Переяслав-Хмельницький цегельний завод", ВАТ " Стайки Керамік", ЗАТ " Сквирський цегельний завод", ВАТ " Завод " Цегла Трипілля", ВАТ " Обухівський завод пористих виробів".

Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками для забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює й розповсюджує передовий досвід підприємств, обстоює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність у своїх інтересах тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру, до яких відносять: функції координації виробничої діяльності між членами асоціації; поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва; здійснення спільних підприємницьких проектів тощо.

Асоціація являє собою " м'яку" форму централізації зусиль її учасників. Для неї характерні:

менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами об'єднань;

можливість одночасно бути членом кількох асоціацій та інших видів об’єднань;

на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька з багатьох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники; централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Консорціум – одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами для спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту.

Згідно із законодавством України до консорціуму належать тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталів для досягнення загальної мети. Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затверджується його засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими формами є ТОВ і АТ, яке рідко використовується, оскільки при створенні концорціуму такої форми потребуються додаткові витрати на емісію акцій та їх ліквідацію у зв’язку з ліквідацією концорціуму.

Головує у консорціумі учасник, який ініціює створення і вибирає інших учасників угоди (консортів). Як правило, у нього і найбільша частка внесків у статутний фонд концорціуму.

Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників про об'єднання ресурсів та зусиль для вирішення конкретних завдань – реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цього завдання консорціум ліквідується або перетворюється в інший вид об'єднання. Він не припускає високий ступінь централізації та концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств із метою вирішення певних завдань інвестиційного, науково-технічного або фінансового характеру, що створюється на добровільних засадах, консорціум, як і асоціація, характеризує більше координаційні, ніж субординаційні відносини учасників.

Господарська діяльність консорціуму ґрунтується на засадах розпорядження і використання майна, яке виділяють його засновники у вигляді паїв; централізованих засобів, що виділяє держава на реалізацію відповідних цільових програм, а також інших ресурсів, у т. ч. позиково-фінансових коштів.

Розподіл обов'язків між учасниками консорціуму базується на спеціалізації за принципом найбільшої компетенції, надбання найбільшого підприємницького досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи проекту. Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми кількох галузей чи відомств; учасники можуть бути членами кількох консорціумів одночасно.

Керівництву консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників у державних органах, для цього в його структурі управління створюються відповідні функціональні підрозділи.

За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову відповідальність перед кредиторами.

В Україні тимчасове об'єднання підприємств як консорціум має створюватися на основі статуту, а не установчого договору, що не зовсім зрозуміло. Відомо, що тимчасово об'єднуватись для досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного підприємства, й таке об'єднання встановлює між ними договірні відносини. У чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має подібну з консорціумом юридичну природу. У законодавстві РФ, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, доцільно створювати консорціум як тимчасове об'єднання підприємств на основі установчого договору, а не статуту.

Саме в такому напрямку діє сьогодні Мінпромполітики України. Досвід багаторічної роботи підприємств галузі в складі вітчизняних і міжнародних консорціумів за спільним виконанням контрактів підтверджує необхідність і обґрунтованість організації таких об’єднань для комплектної поставки електрообладнання.

Концерн – статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання і централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну делегують його керівництво частиною своїх повноважень, у т. ч. правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники одного концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого.

Концерн – одна з форм монополій, об'єднання багатьох промислових, фінансових і торгових підприємств, що формально зберігають самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву групи підприємців, які управляють об'єднанням.

Створення концерну має за мету протистояти в конкурентній боротьбі та одержувати максимальні доходи шляхом використання спільних фінансових зв'язків, патентно-ліцензійних угод.

Концерн може мати дві організаційно-правові форми: АТ і ТОВ.

Управління концерном здійснюється правлінням, яке складається з власників великих пакетів акцій або часток. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів.

Концерни створюються при наявності таких факторів та умов:

якщо декілька галузей взаємопов'язані технологічним процесом і потребують забезпечення нафтою, газом, енергоносіями, системами комунікацій;

якщо діє режим єдиного технологічного регулювання;

якщо є необхідність багатоканального використання сировини та матеріалів;

якщо забезпечується повнота циклу: наука–техніка–розробка–інвестування–виробництво–збут–споживання.

Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які ввійшли до їх складу. Серед них слід зазначити наступні: оптимальні внутрішні структури; оперативність горизонтальних зв'язків; досягнення принципу саморозвитку; концентрація ресурсів, що дозволяє маневрувати й забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування; лідерство на ринку продукції.

Концерн дає змогу об'єднати ресурси і зусилля його учасників при збережені їхньої повної правової самостійності та юридичної можливості вступу у відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

На відміну від інших видів господарських об'єднань (особливо від асоціації) концерну властиві й високий ступінь централізації, і глибина зв'язку між учасниками; а також централізація значної частини виробничо-господарських функцій та здійснення всіма його учасниками єдиної технічної політики. Концерн наділяється широким колом власних повноважень не тільки щодо здійснення виробничої діяльності, але й щодо утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну.

Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

Концерн – це статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є те, що їх замовниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України; склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства. Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, не мають установчих договорів. Отже, предмет і мету їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.

Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти зі статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу). Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність спричиняє адміністративну. Тобто підприємство-засновник стає вищим органом щодо підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потік інформації від дочірніх фірм до материнської компанії.

Таким чином, об'єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій у руках центрального органу управління надасть змогу більш ефективно реалізовувати значні фінансові проекти та оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури.

На відміну від асоціацій і консорціумів учасники концерну не мають права бути одночасно учасниками інших об'єднань без згоди концерну; у відповідності із засновницькими документами можуть нести субсидіарну юридичну відповідальність за зобов'язаннями концерну, в свою чергу концерн може відповідати за зобов'язаннями учасників.

Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів об’єднаних підприємств з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

У корпорації можлива централізація функцій – їх перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції та здійснює ті повноваження, що добровільно передані їй учасниками. Отже, учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій зі свого ведення або зменшення їхніх обсягів з передачею відповідних виключених повноважень корпорації у цілому. Особливістю цього виду договірного об'єднання підприємств є побудова діяльності корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох її членів. Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їх діяльність ґрунтується на створенні системи управління, що відрізняється тісними фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між учасниками, функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні об'єднання в цілому.

Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. У корпорації, так само як і в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те, що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняє їх від статутних, є принцип добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об'єднання, так само мають право добровільного виходу з нього, але за загальним правом у випадках виходу зберігають силу, взаємні зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

Ці обставини диктують і організаційно-правову форму корпорації, найбільш розвинутою формою якої є ТОВ. Створення корпорації у формі АТ утруднено умовами виходу учасників з корпорації та входу нових учасників.

У зарубіжній практиці під корпорацією також розуміють підприємства, які засновані й функціонують на основі об’єднання майна (капіталу). Під це формулювання підпадають і АТ, і ТОВ.

Поняття " корпорація" як договірне об’єднання підприємств можливо сформулювати і як інтеграція корпоративних структур, і як інтеграція корпоративних і державних структур. Наприклад, створення корпорацій на даної основі в складі трьох харківських підприємств: ВАТ " Турбоатом", державне підприємство " Електротяжмаш" і державне підприємство " Харківський електромеханічний завод".

Холдинг – це компанія, власник і статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об’єднань формування холдинг-компаній відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на такій основі створює свій статутний акціонерний капітал.

Розрізняють два типи холдингів: чистий та змішаний. Чистий холдинг створюється для фінансового контролю та управління дочірніми підприємствами. Метою змішаного холдингу є відповідна статутна підприємницька діяльність – промислова, торговельна, транспортна, кредитно-фінансова тощо.

Холдинг компанії в економіці перехідного періоду можуть створюватися у такий спосіб:

1) за рішенням державних органів управління в процесі корпоратизації та приватизації. Держава може залишити контрольний пакет акцій у своїх руках. Це т. зв. державні холдинги;

2) методом добровільного об’єднання акціонерними підприємствами своїх контрольних пакетів акцій. Такий підхід застосовується під час приватизації великих промислових підприємств, які в процесі приватизації були реструктуровані та поділені на менші самостійні суб’єкти господарювання;

3) суто ринковим шляхом за допомогою скупки фірмою акцій інших суб’єктів господарювання на ринку цінних паперів.

Добре організований холдинг дає змогу проводити узгоджену єдину для всіх його учасників науково-технічну й економічну політику, надаючи дочірнім підприємствам широку самостійність у виробничо-господарській діяльності. При цьому дочірні підприємства самостійно несуть відповідальність за результати своєї діяльності за усіма напрямками. (Розгляду об’єднання виду " холдинг" присвячено окремий розділ роботи).

У зарубіжній практиці часто зустрічаються, в Україні ж значно рідше такі види об’єднань, як картелі, трести, синдикати, пули, транснаціональні компанії та стратегічні альянси.

Картель – це договірні об’єднання суб’єктів господарювання, учасники яких укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт; про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих; про умови продажу та строки платежів тощо.

Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі й можуть бути таких типів: внутрішні, експортні, імпортні, міжнародні.

Внутрішні картелі створюються в межах національного ринку або його частини. До них входять як дрібні, так і великі підприємства. До складу експортних картелів входять національні фірми-експортери. Імпортні картелі створюються фірмами, що переважно є великими імпортерами товарів для протистояння іншими постачальникам цих товарів. Міжнародні картелі створюються фірмами кількох країн, які здійснюють імпорт, експорт товарів або те й інше одночасно. Вони можуть орієнтуватися як на глобальний, так і на регіональний ринки.

Унаслідок активної антимонопольної протидії урядів багатьох країн діяльності картелів з’явилися різновиди картельних союзів – конвенція, корнер, ринг, джентльменська угода тощо.

Конвенція – один з видів міжнародного договору, згідно з яким установлюються взаємні права та обов’язки держави, норми загального характеру. Конвенції можуть укладатися між фірмами різних країн.

Корнер також є формою прояву монополістичної діяльності. Це угода про скупку товарів або цінних паперів для подальшого спекулятивного перепродажу. Обмеження конкуренції всередині корнера дає змогу великим учасникам диктувати свої умови малим і водночас захищає їх від конкуренції з боку аутсайдерів.

Ринг – угода, метою якої є короткострокова скупка товару або затримка його на складі для підвищення цін отримання монопольного прибутку.

Рівновага, що встановлюється в картелю, як правило, не буває довгостроковою та міцною. Під впливом конкуренції картелі розпадаються, щоб через деякий час знову виникнути. Загалом це нестійка форма об’єднань. Найчастіше предметом угоди є ціна товару, яка веде до виникнення картельної ціни. Це – єдина ціна, що фіксується учасниками картельної угоди з метою не допустити з боку окремих її учасників можливого зниження ціни. Може мати вигляд єдиної шкали цін на всю продукцію, яка підлягає картельному регулюванню, якщо продукція фірм-учасників картелю диференційована. Ця ціна, як правило, вища від ціни, що передувала картельній угоді. Таке становлення ціни можливе лише на основі спільного регулювання виробництва та збуту продукції.

Стійкість картелів визначається відсутністю конкуренції з боку фірм або інших картелів, які виготовляють замінники даної продукції та здатні переключити на себе частину попиту на продукцію картелю, а також відсутністю сил, що ведуть до підриву картелю із середини.

Трест – уставний вид об’єднання суб’єктів господарювання, за яким всі об’єднані підприємства втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління. Ця форма об’єднань історично виникла в США у другій половині ХІХ ст. і набула значного поширення.

Юридично утворення тресту означає передання контролю над раніше незалежними підприємствами у формі контрольного пакету акцій або особливого довірчого сертифіката іншому суб’єкту господарської діяльності – засновнику тресту або групі засновників – т. зв. довірчій раді. При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об’єднання підприємств виду трест єдину економічну та технічну політику.

Трест має деяку незавершеність процесу централізації капіталу. Вона виражається в тому, що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств – учасників тресту. Тобто централізовані фонди капітальних вкладень не створюються. З цього випливає, що трест є посередником таких форм об’єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.

Синдикат – це договірне об’єднання суб’єктів господарювання, в якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується вся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна – втрачається.

У нашій країні синдикати існували в роки непу. Це були об’єднання промислових трестів з метою централізації оптового збуту продукції, закупівлі сировини та планування торговельних операцій.

Пул – це одна з форм згоди між підприємцями, при якій прибуток поступає в загальний фонд і розподіляється згідно з квотами, встановленими учасниками пулу. Пул – це об’єднання картельного виду між конкурентами.

Існують такі пули:

торговий – учасники домовляються про накопичення й відстрочку продажу будь-якої продукції для створення дефіциту і підвищення ціни;

біржовий – спекуляція акціями;

патентний – для сумісного накопичення та експлуатації патентів; учасники домовляються про те, які винаходи використовувати, а які законсервувати;

інвестиційний – тимчасове об’єднання, яке передбачає спеціальні правила розподілення загального прибутку і витрат. Вони існують як акціонерні та пайові;

енергетичний;

пшеничний.

Стратегічні альянси утворюються для зменшення конкурентного ризику та розвитку відносин довіри між потенційними конкурентами. Однією з форм стратегічного альянсу є віртуальна корпорація. Це – група спільно функціонуючих протягом відповідного часу компаній, котрі об’єднали свої зусилля з метою ефективного використання сприятливої ситуації. Компанії розпадаються, коли необхідність в альянсі відпадає. У віртуальній корпорації підприємства можуть " колективізувати" свої витрати.

В останні роки в економіці України створюються нові достатньо ефективні об’єднання – це промислово-фінансові групи та технопарки. Дані види об’єдань більш детально розглянуті в окремому розділі посібника.