Спеціалізація виробництва підприємств об’єднань

Спеціалізація виробництва є наслідком суспільного розподілу праці та її раціональної організації. У теорії суспільного розподілу праці розрізняють загальний, частий та одиничний розподіли праці. Результатом загального розподілу праці є формування великих і комплексних галузей економіки. Це – промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок тощо.

Результатом частого розподілу праці є виділення зі складу загальних галузей окремих та видів виробництв. Наприклад, промисловість складається з ряду більш вузьких спеціалізованих галузей: металургії, енергетики, машинобудування, хімічної, переробленої промисловості та ін. Тобто тут має місце спеціалізація промисловості. Спеціалізація промисловості як форма суспільного розподілу праці є процесом зосередження виробництва окремих видів продукції на підприємствах, які у сукупності формують відповідну галузь.

Результатом одиничного розподілу праці є спеціалізація всередині підприємств, в яких організуються цехи, дільниці, робочі місця, що спеціалізуються на виготовленні окремих видів деталей або виконанні окремих технологічних операцій.

Спеціалізоване виробництво характеризується однорідністю продукції, яка випускається, технологічними процесами, спеціальним обладнанням та спеціалізованими кадрами. Вона сприяє підвищенню випуску продукції, продуктивності праці й покращенню якості продукції.

Спеціалізація промисловості, підприємств і внутрішня спеціалізація виробництва на підприємстві – це взаємозв’язаний процес, який має три основні форми: предметну, подетальну та технологічну.

Предметна спеціалізація – це зосередження випуску однорідної продукції на окремо взятому підприємстві. Однорідність продукції визначається конструктивно-технічним ознаками, головною серед яких є функціональне призначення продукції. До таких видів продукції відносять: судна, станки, автомобілі, трактори, комбайни, комп’ютери, телевізори, взуття, тканини і т. ін.

Дана форма організації виробництва ефективна для тих промислових підприємств, де є вузькоспеціалізований склад обладнання, технологічна оснастка і робочі кадри. При цьому кількість однойменної продукції, яка випускається, повинна бути значною.

Подетальна спеціалізація – це самостійне спеціалізоване виробництво подібних у конструктивно-технологічному відношенні окремих вузлів, агрегатів, деталей та напівфабрикатів, які у подальшому використовуються для комплектації готової продукції. До підприємств з такою формою організації виробництва відносять: підприємства з виробництва шарикопідшипників, автомобільних покришок, поршнів тощо.

Технологічна спеціалізація – це перетворення окремих фаз виробництва або технологічних операцій у самостійне виробництво. Дана форма організації виробництва вважається найбільш ефективною формою розподілу праці, оскільки дозволяє підвищити масовість виконання окремих технологічних операцій, на самостійному підприємстві. У результаті цього забезпечує проектування і використання високопродуктивної оснастки, приладів, освоєння виконання операцій працівника.

До спеціалізованих за технологічною ознакою підприємств відносять ковальсько-пресові, ливарні заводи; в суднобудуванні – це підприємства " ЕРА"; підприємства з розфасовки чаю, цукру, масла тощо.

У процесі розвитку економіки постійно виникають нові види виробництв, які відокремлюються в самостійні виробничі одиниці. Особливо впливають на даний процес науково-технічний прогрес, реорганізація і реструктуризація великих підприємств.

Сучасний стан розвитку національної економіки зумовлює певні проблеми в розвитку спеціалізованих підприємств об’єднання. По-перше, недостатній обсяг інвестицій не дозволяє швидке створення нових підприємств. По-друге, зростає суперечність між обмеженими коштами на створення цих підприємств і закономірним у ринковій економіці збільшенням та оновленням номенклатури продукції, що виготовляється.

Для оцінки рівня спеціалізації, розробки та обґрунтування заходів щодо її розвитку використовується система показників. Основними показниками є:

коефіцієнт предметної спеціалізації

де ТЕ _і – сумарна трудомісткість (станкомісткість) виробництва і -го виду продукції за певний термін, у нормо-годинах; α _і – питома вага трудомісткісті (станкомісткості) і -го виду спеціалізованої продукції за певний термін, у долях одиниць; ТЕ_о.в – обсяг виробництва у сумарній трудомісткості, або станкомісткості, у нормо-годинах, або станко-годинах; і = 1, 2, 3, …, m – кількість видів продукції, яка виготовляється на підприємстві; К_в.н.сер – середній коефіцієнт виконання норм.

питома вага випуску продукції в загальному обсязі виробництва об’єднання. Цей показник характеризує рівень спеціалізації даного підприємства в масштабі об’єднання;

питома вага випуску основної продукції в загальному обсязі виробництва даного підприємства або об’єднання. Цей показник характеризує рівень однорідності продукції, наприклад підприємства важкого машинобудування разом з турбінами або прокатними станами випускають продукцію, яка не завжди відповідає профілю зазначених виробництв;

кількість груп, видів або типів виробів, що виготовляються на підприємстві. Цей показник, що характеризує асортимент продукції, водночас є важливим показником спеціалізації. Наприклад, спеціалізація текстильних підприємств характеризується кількістю груп вироблених тканин, числом артикулів тощо; спеціалізація взуттєвої промисловості – кількістю видів дитячого, жіночого або чоловічого взуття зі шкіри, а також текстилю та інших замінників. У машинобудівній промисловості при визначенні рівня спеціалізації за цим показником необхідно враховувати конструкторську однотипність і технологічну однорідність продукції, що виготовляється. Так, якщо одне підприємство випускає 2…3 найменування виробів, але вони неоднорідні за технологічними ознаками, наприклад прокатні стани й вантажопідйомні крани, а інше підприємство – 5…6 найменувань продукції, але всі вони технологічно однотипні, наприклад насоси й компресори, то в цьому випадку друге підприємство є більш спеціалізованим, ніж перше, хоча перше випускає продукцію за кількістю найменувань менше, ніж друге;

питома вага випуску продукції подетально і технологічно спеціалізованими виробництвами. Цей показник може визначатися для тих виробництв, для яких подетальна або технологічна спеціалізація є найбільш характерною формою організації виробництва. Особливо важливе значення він має в машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, у меблевому виробництві. Збільшення питомої ваги випуску продукції подетально і технологічно спеціалізованими підприємствами невід’ємно пов’язано з підвищенням техніко-технологічного рівня виробництва;

коефіцієнт серійності – це кількість деталей, виробів, що виготовляються на одному робочому місці. Цей показник використовується в основному для характеристики рівня спеціалізації всередині підприємства;

питома вага уніфікованих частин, деталей і вузлів у різних виробах, що виготовляються на підприємствах об’єднання. Підвищення цього показника в умовах сталого асортименту або навіть при збільшенні асортименту продукції свідчить про зростання рівня її однорідності, а відтак – про поглиблення спеціалізації;

питома вага прогресивних груп обладнання й передових технологій. Зростання застосування спеціального обладнання, автоматів, верстатів із ЧПУ в загальній кількості обладнання підприємств, а також перехід на передові технологічні методи ведення виробництва є найбільш ефективними в умовах спеціалізованих підприємств.

Забезпечення покращення перерахованих вище показників спеціалізації виробництва за рахунок упровадження відповідних заходів веде до економічної ефективності виробництва в цілому, однак, потребує додаткових капітальних вкладень. Спеціалізація вважається ефективною (Е_спец), якщо питома економія, віднесена до питомих додаткових капітальних вкладень (К_д), нижче планової рентабельності виробництва (Р_пл)

Е_спец К_д ≥ Р_пл,

де Е_спец = (Е _і – економія по кожній і -ій калькуляційної статті собівартості: і – 1, 2, 3, …, к – кількість калькуляційних статей витрат, за якими є економія).

Питома величина є співвідношенням витрат, або економії витрат з обсягом виробництва продукції.

Процес підвищення рівня спеціалізації виробництва веде до досягнення економії з ряду калькуляційних статей собівартості одиниці продукції. Розрахунки можливої економії з цих статей виконуються за формами:

економія матеріальних витрат

де В_{м.с і} – матеріальні витрати і -го виду після підвищення рівня спеціалізації; В_{м і} – матеріальні витрати і -го виду до підвищення рівня спеціалізації виробництва; і = 1, 2, 3, …, n – кількість різновидів використаних матеріалів;

економія з основної та додаткової заробітної плати:

де ТЕ_{з.с і,} ТЕ_{з і} – трудомісткість виготовлення одиниці і- го виду продукції після та до підвищення рівня спеціалізації, в нормо-годинах; К_{вн.с і} , К_{вн і} – коефіцієнти виконання норм виробітку при виготовленні і -го виду продукції після і до підвищення рівня спеціалізації виробництва; і = 1, 2, 3, …, m – кількість найменувань виготовлюваної продукції; Ч_{с і} , Ч _і – середнього динна ставка після і до спеціалізації;

– Е_д.з = К_д ^. Е_о.з,

де К_д – коефіцієнт додаткової оплати праці (премії, надбавки тощо), який може коливатися від 0 до 50 %; Е_о.з – економія з основної заробітної плати;

зміни амортизаційних відрахувань

де А_{с і} , А _і – розмір амортизаційних відрахувань після і до проведення заходів по підвищенню рівня спеціалізації виробництва; і = 1, 2, 3, …, к – кількість типорозмірів обладнання після і до проведення заходів по підвищенню рівня спеціалізації виробництва.

Спеціалізація виробництва особливо продукції міжгалузевого призначення, впливає на зріст обсягу виробництва і перетворює дане спеціалізоване підприємство у постійного постачальника на ринок цих товарів і підприємствам – споживачам на основі договору про кооперацію.

Спеціалізація виробництва як умова підвищення частки спеціалізованої продукції в загальному обсязі впливає на зріст транспортних витрат, оскільки зростає обсяг виробництва продукції. Зміни транспортних витрат визначаються з урахуванням відстаней перевезення продукції та видів використовуваних транспортних засобів.

Таким чином, загальна економія собівартості випуску продукції (Е_с) за рахунок змінних статей витрат, пов’язаної з упровадженням заходів по підвищенню рівня спеціалізації виробництва визначається:

де ∆ З_тр – зріст транспортних витрат.

Серед заходів, які створюють передумови підвищення рівня спеціалізації виробництва і на цій основі досягнення високого економічного ефекту, є стандартизація та уніфікація продукції, технологічних процесів тощо.

Об’єктивний хід виробництва вимагає, з одного боку, частої зміни номенклатури продукції, що виготовляється, а з іншого – поглиблення спеціалізації виробництва для отримання більш дешевої продукції. Виникає суперечність: сучасне виробництво вимагає зростання різноманітності застосованих знарядь праці, а спеціалізоване виробництво, навпаки, – їх однорідності; надання можливості створювати справді різнорідну продукцію (машини та обладнання) з однорідних елементів дасть змогу фактично вирішити цю суперечність. Важливу роль у розв’язанні цієї проблеми відіграють стандартизація та уніфікація.

Стандартизація – це процес установлення й застосування обов’язкових правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва для забезпечення не­обхідної якості та подолання нераціональної різноманітності вище­зазначених видів і типів.

Стандартизація здійснюється на основі принципів випереджен­ня й комплексності. Принципи випередження полягають у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, які в майбутньому мають бути оптимальними. Принцип комплексності означає погодженість взаємопов'яза­них елементів, що входять до складу об'єкта стандартизації. Ком­плексність забезпечується включенням в програму стандартизації виробів, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, технічних засобів, ме­тодів підготовки та організації виробництва. Отже, стандартизація забезпечує взаємозв'язок усіх сторін виготовлення й споживання продукції для забезпечення потреб споживачів за оптимальних виробничих витрат.

Уніфікація – це використання при створенні нової продукції вузлів, агрегатів з іншої продукції, тобто приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів та форм для запобігання невиправданої різноманітності виробів однакового призначення й приведення їх до можливо одноманітного способу виготовлення.

Основна мета уніфікації – це подолання багатотиповості складових виробів однакового призначення й приведення їх до можливої од­нотипності способів виготовлення. Уніфікація передбачає застосування принципу конструктивного наслідування. У виріб нової конструкції вводяться деталі й вузли, які застосовуються в інших конструкціях. Та­ким чином забезпечується використання однакових деталей, вузлів і напівфабрикатів для виробництва продукції різного призначення.

Застосування загальних конструктивно-організаційних рішень дозволяє створювати на загальній (єдиній) основі різні модифікації виробів.

Застосування уніфікації і стандартизації веде до концентрації виробництва однорідної продукції на підприємствах об'єднання, що забезпечує зростання виробництва, краще використання виробничих потужностей, ресурсів, а відтак – збільшення прибутку.

Створена за радянських часів на деяких підприємствах замкнута система самозабезпечення призвела до багатономенклатурності виробництва. Випуск деталей і напівфабрикатів дублювався підприємствами різних галузей. Так, у машинобудуванні багато видів продукції за умови впровадження уніфікації та стандартизації могли б виготовлятися в більшій кількості на сучасному спеціалізо­ваному обладнанні, а фактично виготовлялися на універсальному обладнанні й невеликими партіями.

Недостатньо використовувалися можливості уніфікації машин та інших виробів на основі застосування базових моделей, од­нотипних агрегатів, вузлів і деталей, агрегування, типізації техноло­гічних процесів тощо.

В умовах ринкової економіки одним з найважливіших завдань є зміна структури підприємств шляхом усунення їх від виробництва для власних потреб продукції загальногалузевого призначення та організа­ції її випуску на спеціалізованих підприємствах. Створення спеціалізо­ваних підприємств – це не тільки шлях удосконалення безпосередньо самого процесу виробництва, а й зміна у виробничих взаємозв'язках. Збільшення кількості споживачів, а відтак і технічних вимог до продук­ції, виготовлюваної на одному підприємстві, відношення до неї як до готової продукції, що дає прибуток, неминуче спричиняє підвищення її якості та, як наслідок, не тільки до зростання прибутку, але й до підвищення конкурентоспроможності продукції даного підприємства.