Суб’єкти державного регулювання та їх регулюючі функції

У ринковій державі регулююча функція держави різних сторін економіки народногосподарського комплексу, в т. ч. і питання створення й діяльності об’єднань важлива не менше, чим її керівна роль у радянському суспільстві.

Загальною метою державного регулювання є формування системи підвищення конкурентоспроможності національної економіки, її сталого розвитку та економічної безпеки. При цьому місія держави полягає в координації функціональних економічних систем, що забезпечують макроекономічну рівновагу на національному ринку та створення сприятливих умов для обміну інформацією, товарами, послугами, інноваційними технологіями, капіталу та робочої сили, тобто створення цілісної організаційно-правової бази функціонування економіки. Держава так чи інше регулює різнобічні аспекти діяльності корпоративних підприємств. За своїми організаційно-правовими формами об’єднання є корпоративними структурами.

Нижче викладені основні регулюючі функції та державні суб’єкти, які їх виконують відносно таких корпоративних структур. Функції державного регулювання виконують законодавчі й виконавчі органи влади за допомогою прийнятих законів України, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України та наказів міністрів і відомств.

Залежно від типу галузей і форм власності об’єднань державне регулювання ведеться у вигляді прямого державного управління і регулювання їх підприємницької діяльності.

У сфері державної власності за напрямами:

організація монопольного виробництва;

індикативне планування;

контроль за виробництвом і розподілом продукції, тобто визначення напрямків розвитку тієї чи іншої галузі з огляду на прогноз потреб населення та визначення орієнтованих обсягів виробництва;

державні замовлення;

складання державних контрактів.

У сфері недержавної власності регулювання підприємницької діяльності виділяють такі напрями:

державні дозволи на контроль за розміщенням недержавних підприємств;

залучення промислових підприємств (незалежно від форм власності) до виконання державних та регіональних програм;

антимонопольні заходи;

застосування системи податків (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток) і податкових пільг;

промислово-кредитне регулювання;

регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до впровадження державних цін;

використання норм амортизації та інших норм і нормативів.

Особливого значення при створенні та функціонуванні об’єднань набуває роль держави у сфері фінансів та грошового обігу. Першочерговим завданням є правове регулювання стабільності фінансової системи – банків, пенсійних, страхових фондів, брокерських контор, інвестиційних компаній, фондових бірж тощо, яка забезпечує платіжні послуги, розміщує кредити, мобілізує заощадження. Держава відіграє провідну роль у створенні фінансових інституцій для управління складними фінансовими операціями; її регулятивна функція полягає в забезпеченні " розумної" поведінки на ринку, протидії явищам нестійкості фінансових ринків та їх незахищеності від шахрайства.

У науковій літературі впродовж десятиліть не припиняється дискусія з приводу того, який грошовий параметр має перебувати під контролем держави – відсоткова ставка чи темпи приросту грошової маси. Тривалий час домінуючою метою була концепція впливу на ставку відсотка. Це визначало грошово-кредитну політику в цілому, і лише з 80-х років минулого століття пріоритетним стало регулювання грошової маси за допомогою індексів приросту ВВП.

Принципи кредитного регулювання та низьких ставок відсотка більше відповідають умовам України, оскільки краще характеризують залежність процесу виробництва від кредиту, впливають на зайнятість, використання виробничих потужностей, попит на предмети споживання та засоби виробництва. Зменшення кредитного фінансування реального сектору економіки було однією з головних причин трансформаційного спаду. За високих ставок відсотка українські підприємці надають перевагу ліквідності, тобто капіталу в грошовій формі. І навпаки, низький позичковий відсоток стимулює до інвестицій.

Неодмінною умовою розв’язання гострих проблем грошово-кредитної політики є реформа фінансової системи, реструктуризація банків, істотне розширення державної мережі кредитних установ. Це сприятиме активізації інвестиційної діяльності. У розвинених країнах 40…45 % інвестицій забезпечується самофінансуванням і майже стільки ж – кредитними ресурсами. На основі інституційних реформ у багатьох країнах з перехідною економікою створено передумови прискореного зростання банківського сектору. Однак в Україні він залишається незначним навіть порівняно зі слаборозвиненими країнами. Рівень депозитів у вельми багатих країнах світу в середньому становить 53 % ВВП, просто багатих – 31, бідних – 20, дуже бідних – 13, в Україні у 2001 р. – лише 13, 8, у т. ч. строкових як основи кредитної діяльності – 8, 8. Агреговані депозити та агреговані позики підприємницькому сектору – головна запорука економічного зростання.

Держава має прагнути до зниження ставки рефінансування НБУ до рівнів, що відповідають нормі прибутковості реального сектору економіки. Разом зі зменшенням податкового навантаження на товаровиробників, нормалізацією бюджетного процесу та зовнішньої заборгованості це також сприятиме активізації інвестиційної діяльності.

Сучасна система державного регулювання забезпечується головним чином стабільністю фінансової системи держави, яка визначається такими чинниками: рівнем дефіциту бюджету, стабільністю цін, оптимальністю фінансових потоків і розрахункових відносин, стійкістю банківської системи (так само, як і системи небанківських фінансових установ) і національної валюти, ступенем захищеності інтересів вкладників, розміром валютних резервів, розвитком вітчизняного фінансового ринку, розмірами зовнішньої та внутрішньої заборгованості, величиною дефіциту платіжного балансу України, інвестиційним кліматом тощо.

Входження українських підприємств у ринковий режим функціонування, необхідність забезпечення подальшого сталого розвитку в умовах ризику, невизначеності, жорсткої конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках істотно підвищують актуальність та прикладну значимість проблем удосконалення виробничих структур, внутрішньо фірмового планування, пошуку реальних шляхів його адаптації до економічної ситуації, що змінилася.

Як і означена вище регульована державою фінансова система корпоративні структури, до яких відноситься більшість видів об’єднань, підпорядковуються тій же нормативній базі, що й інші підприємства (ВАТ, ЗАТ, ТОВ тощо).

Визначено, що товариство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в установленому обсязі органам державної статистики. Причому обов’язковою нормою є те, що достовірність та повнота річного балансу й звітності товариства має бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу й звітності товариств із річним господарським оборотом менш як 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян проводиться один раз на три роки.

Перевірку фінансової діяльності товариств, як і підприємств здійснюють державні податкові інспекції, інші державні органи в межах їх компетенції, ревізійні органи товариства та аудиторські організації. Причому нормативно визначено, що перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства, хоча на практиці такої норми дотримати непросто.

Серед державних суб’єктів, регулюючі функції яких спрямовані на безпосередню регламентацію створення і функціонування, основне місце займають Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Антимонопольний Комітет України, Фонд державного майна України та інші в межах своїх повноважень.

В Україні існує координаційний орган діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів – Координаційна рада, до якої входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Основним органом спеціальної компетенції є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – державний орган, до складу якого входять центральний апарат і територіальні органи. Цей орган має законодавчо визначену структуру й напрями діяльності, загальними з яких є формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку й функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні; сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення державного регулювання й контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання вимог законодавства у цій сфері; захист прав інвесторів через застосування заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів; застосування санкцій за порушення законодавства в межах своїх повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення.

Цей орган має досить широкі повноваження у сфері регулювання акціонерного капіталу. Комісія розробляє і затверджує нормативні акти, обов’язкові для виконання усіма учасниками ринку цінних паперів, та контролює їх виконання. Для здійснення реальних і дійових управлінських функцій Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку виконує ряд завдань, основними з яких є: встановлення вимог щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, у т. ч. іноземних емітентів (з урахуванням вимог валютного законодавства України), які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України, а також установлення порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск, висування за погодженням з НБУ додаткових вимог щодо випуску цінних паперів комерційними банками.

До завдань комісії належать також установлення стандартів випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, у т. ч. іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, й порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск; видача дозволів на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України; реєстрація випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, у т. ч. цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу на території України; встановлення вимог щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів й обігу їх на території України; реєстрація правил функціонування організаційно оформлених ринків цінних паперів; установлення вимог і умов відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України.

Комісія встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску й обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрухунково-клірингову діяльності із цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери; встановлює порядок складання звітності учасниками ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України; визначає за погодженням з НБУ особливості отримання комерційними банками дозволу на депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність; визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів – також із НБУ – особливості ведення обліку операцій із цінними паперами, встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем; призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах; координує роботи з підготовки фахівців з питань фондового ринку; встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність із цінними паперами.

На комісію також покладено встановлення порядку й реєстрація саморегульованих організацій, що створюються особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; розробку й прийняття вимог і стандартів щодо обов’язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку паперів; забезпечення створення інформаційної бази про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства; участь у розробці та внесення на розгляд у встановленому порядку проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку України.

Окрім цього, на комісію покладено функції регулювання ринку цінних паперів на міжнародному рівні, зокрема участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, співробітництво з державними органами й неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, віднесених до їх компетенції.

Важливу роль у регулюванні корпоративного сектору відіграє Антимонопольний комітет. Такі органи існують також в інших країнах і мають різні назви, проте мета в них одна – недопущення монополізації ринків, розробка відповідних приписів та контроль. Наприклад, у Польщі акціонер, який бажає придбати акції, повинен повідомити про це Комісію з цінних паперів і назвати компанію, якщо пакет акцій перевищуватиме певні встановлені відсотки від пакета акцій компанії (10, 20, 33, 50, 66 або 75 %). Наміри придбати 33 % акцій компанії мають бути відкритими, особа – претендент на придбання – повинна повідомляти фондову біржу і Комісію з цінних паперів про пропозицію придбати акції, призначену дату продажу-купівлі й запропоновані ціни.

В Україні існують законодавчо розроблені правила й приписи щодо обмеження монополізму й недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності. Їх перелік та зміст є значними, тому зупинимося на тих приписах, які найбільше стосуються господарських товариств і вимог щодо переходів власності й контролю.

Антимонопольному комітету надано досить широкі права, оскільки створення, злиття, приєднання, ліквідація суб'єктів госпо­дарювання (у т. ч. господарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання підприємств), придбання, набуття у власність іншим способом, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), а також активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи структурних підрозділів суб'єктів господарювання, оренда цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи структурних підрозділів таких суб'єктів проводиться тільки за його згодою або за згодою його органів. Це стосується не всіх підприємств, тому що охопити всі суб'єкти господарювання практично неможливо, а тільки у випадках:

створення суб'єкта господарювання двома та більше засновни­ками (учасниками), якщо сумарна вартість активів або сумар­ний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг (далі – товари) цих засновників (учасників) за підсумками останнього фінансового року перевищуватиме суму у валюті України, еквівалентну 12 млн дол. За офіційним валютним курсом США, який діяв на кінець останнього фінансового року і при цьому не менш як у двох засновників (учасників), вартість активів або обсягів реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600 тис. дол. США у кожного;

створення суб'єкта господарювання двома та більше засновника­ми (учасниками), які діють на певному товарному ринку, якщо хоч один з них посідає монопольне становище на ринку або як­що загальна частка засновників (учасників) на цьому ринку пере­вищує 35 %, а також створення суб'єкта господарювання, частка якого на цьому товарному ринку перевищуватиме 35 %;

вступу одного або декількох суб'єктів господарювання до складу об'єднання, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів цих суб'єктів господарювання та об'єднання разом з його засновниками (учасниками) перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн дол. США, або якщо хоч один із суб'єктів чи об'єднання посідає монопольне стано­вище на певному товарному ринку, або загальна частка заснов­ників (учасників) об'єднання після вступу до нього цих суб'єктів господарювання на певному ринку перевищуватиме 35 %;

злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єк­та господарювання до іншого, якщо хоч один з них посідає мо­нопольне становище на певному товарному ринку, у т. ч. злиття або приєднання суб'єктів господарювання, які діють на певному товарному ринку, якщо їх загальна частка на цьому ринку перевищує 35 % [5].

Існують також інші вимоги, які стосуються не тільки господар­ських товариств, а й інших організаційних форм підприємств.

Важливими є нормативні вимоги щодо безпосереднього регу­лювання руху корпоративних прав. Насамперед це стосується безпо­середнього або опосередкованого, одноразового або поетапного (за кілька разів) придбання, набуття у власність іншим способом чи отримання в управління (користування) часток (акцій, паїв), що за­безпечує досягнення або перевищення 25, 50 % голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання, якщо су­марна вартість придбання, набуття у власність іншим способом, отри­мання в управління (користування) перевищує суму 100 тис. дол. США у грошовому еквіваленті за офіційним валютним курсом, що діє на день подання заяви про намір придбання, набуття у власність іншим способом, отримання в управління (користування) часток (ак­цій, паїв). У разі придбання, набуття у власність іншим способом або отримання в управління (користування) безпосередньо або опосеред­ковано, одноразово або поетапно (за кілька разів) часток (акцій, па­їв), що забезпечує досягнення або перевищення 10 % голосів у ви­щому органі управління відповідного суб'єкта господарювання за наведених вище вартісних показників, покупець зобов'язаний у мі­сячний термін повідомити про це придбання Антимонопольний ко­мітет або його органи [5].

У разі безпосереднього або опосередкованого придбання акти­вів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу суб'єкта госпо­дарювання чи структурного підрозділу суб'єкта господарювання, набуття права власності іншим способом або користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання чи структурного підрозділу суб'єкта господарювання, у т. ч. ліквідованого, отримання в управління (користування), передачі в оренду зазначених активів (майна), якщо сумарна вартість активів (майна), що придбаються, набуваються у власність (користування) іншим способом, отримуються в управління (користування), переда­ються в оренду, перевищує суму 600 тис. дол. США у грошовому еквіваленті за офіційним валютним курсом, що діє на день подання заяви, потрібна згода Антимонопольного комітету.

Особливості антимонопольного регулювання визначаються установчими документами, на основі яких створюються господар­ські товариства. Насамперед зміни, пов'язані зі зміною предмета й мети діяльності, порядку розподілу прибутків і збитків, складу та компетенції органу управління, порядку прийняття органом управ­ління рішень або інші зміни, що посилюють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) господарського товариства чи об'єд­нання підприємств, або призводять в інший спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками), слід погоджувати з Антимонопольним комітетом або його органами.

Крім того, існує положення, що в разі призначення (обрання) однієї особи на одну з передбачених нижче посад, а саме: керівника, заступника керівника, головного бухгалтера, члена спостережної ра­ди чи виконавчого або контролюючого органів одночасно у двох або більше конкуруючих між собою суб'єктів господарювання, якщо су­марна вартість активів цих суб'єктів за останній фінансовий рік пе­ревищує суму 6 млн дол. США у грошовому еквіваленті, орган (осо­ба), що прийняв рішення про призначення (обрання), зобов'язаний повідомити про це у місячний термін Антимонопольний комітет або його органи. Як бачимо, права комітету досить широкі, хоча моно­полізація в корпоративному секторі залишається високою.