Мета, завдання та правове регулювання створення і діяльності холдингових об’єднань підприємств

Об’єднуючись у холдинги на добровільний основі або шляхом агресивної скупки акцій інших компаній, підприємства переслідують цілком визначені цілі: закріплення позицій на ринку та отримання економічного виграшу. Основними завданнями, які вирішуються в процесі створення холдингів, є:

створення технологічно взаємозв’язаних виробничих та збутових ланок, що забезпечує безперебійне функціонування усіх включених у цю ланку підприємств та менший ступінь їх залежності від зовнішніх постачальників. За таким принципом створюються вертикально інтегровані компанії, про які більш детально говориться нижче;

диверсифікація бізнесу, коли в холдинг входять різнорідні підприємства, які виготовлено різні види продукції або послуг. У процесі свого розвитку компанії часто роблять виробництво нових продуктів прерогативою дочірніх фірм. Диверсифікація сприяє нарощуванню потужності та підвищенню стійкості холдингу шляхом оперативного перерозподілу фінансових та інших ресурсів між напрямками бізнесу;

оптимізація структури управління, в процесі якої керівництво головної компанії може зосередитися на розробці та рішенні стратегічних завдань, які забезпечують перспективний розвиток всієї групи компаній. Виконання поточних операцій переноситься на рівень дочірніх фірм;

створення власної сервісної мережі, коли окремі служби підприємств (ремонтні, транспортні, будівельні, збутові та ін.) реорганізуються та реєструються окремі юридичні особи, які в централізованому порядку обслуговують усі підприємства, що входять в холдинг;

відособлення ліцензованих видів діяльності – аудиторської, страхової, інвестиційної та ін. У ряді випадків законодавством передбачається, що ліцензований вид діяльності для компанії повинен бути винятковим. Оскільки його неможна сполучати ні з якими іншими видами бізнесу, для здійснення ліцензованої діяльності головної компанії приходиться створювати дочірні фірми;

зниження ризику та підвищення стійкості бізнесу. Розроблюючи нові види продукції та вводячи інновації у технологічні процеси, компанія піддає себе визначеному ризику, тому що завжди є вірогідність отримання негативного результату. Наявність у портфелі підприємства великого числа ризикованих проектів приводе до того, що інвестори розглядають таке підприємство як упровадження єдиної податкової фінансово-кредитної політики високо ризикованим, що призводить до падіння ринкової ціни акцій.

Щоб знизити ризики, під реалізацію інноваційних проектів діюча компанія створює дочірні підприємства, які несуть обмежену відповідальність у межах майна. Таким чином, стійкість головної компанії збільшується, а ризики переносяться на дочірні підприємства [62].

Правове коло створення та функціонування холдингових компаній в Україні складається із Закону України " Про холдингові компанії в Україні", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України " Про господарські товариства", інших законів та нормативно-правових актів, що регулюють діяльність холдингових та їх корпоративних підприємств.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж, ті, що містяться у цих законах України, застосовуються правила міжнародного договору.

Також існують інші нормативно-правові акти:

Закон України " Про захист економічної конкуренції";

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.2002 р. № 33-8 [21];

Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгодження дій, з концентрації суб’єктів господарювання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 219 [17];

Положення " Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації", затверджене Указом Президента України від 11.05.1994 р. № 224/94 [15].

Частина 5 ст. 126 ГКУ визначає холдингову компанію суб’єктом господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між холдинговою компанією та її дочірнім підприємством установлюються відносини контролю-підпорядкування.

Поняття холдингової компанії знайшло в свій час закріплення в українському законодавстві з приватизації та корпоратизації. Згідно з Положенням [15], контрольним пакетом акцій визнається кількість акцій (паю, частки у статутному фонді), яка дає холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб’єктом господарювання.

У холдинговій компанії головні підприємства в результаті володіння контрольними пакетами акцій або внаслідок інших обставин беруть участь в діяльності органів управління дочірнім підприємством та контролюють їх. Економічний контроль у холдинговій компанії можна визначати як можливість головного підприємства (ГП) забезпечувати визначальний вплив на прийняття рішень дочірнього підприємства (ДП).

В основі виділення холдингової компанії як самостійного виду підприєм-

ницького об’єднання лежать відносини контролю та залежності між ГП та ДП. Закон України " Про захист економічної конкуренції" [5] трактує холдингові компанії як юридичні особи, які здійснюють контроль над іншими особами або групою суб’єктів господарювання.

Указом Президента України від 07.11.2001 р. № 104/2001 " Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній" було дано доручення Кабінету Міністрів України розробити та винести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України " Про холдингові компанії в Україні", який і було прийнято 15 березня 2006 року Верховною Радою України.

Відомо, що до прийняття Закону України [3] у законодавчій базі такого поняття як " холдинг" відносно недержавної форми власності не було. Єдиним нормативним актом, що містить правову підставу створення й функціонування таких компаній, був дотепер діючий Указ Президента України [14]. Окремі питання щодо державних холдингів регулювалися актами компетентних відомств.

Бізнес, що керувався загальновідомим принципом " що не заборонено, – дозволене" ішов шляхом створення господарських товариств найбільш зручної в кожному конкретному випадку форми – ТОВ (просто, але ефективно!), АТ (більш громіздко, зате звучить " корпоративніше"). Холдинг як приватне підприємство в Держреєстрі не знайти. Поєднувало згадані фірми включення в найменування сполучення " холдингова компанія" або просто " холдинг".

Такі утворення являли собою власника корпоративних прав (часток акцій) інших підконтрольних власникові підприємств. Завдяки чітко структурованій формі бізнесу стало більш ефективним керування аффельованими особами, ведення єдиної політики розподілу ресурсів, постановка однакових вимог до організації виробничих процесів, менеджменту та ін. Яких-небудь податкових преференцій відносно холдингів законодавство не містить.

Діючий Закон України " Про холдингові компанії в Україні" [3] закріплює правовий статус державної холдингової компанії, а також передбачає деякі особливості її функціонування, зокрема, заборону на відчуження внесків у статутний фонд холдингової компанії у будь-який спосіб, порядок управління державною холдинговою компанією. Законом визначено, що державна холдингова компанія – це холдингова компанія, 100 % акцій якої належить державі.

Згідно з українським законодавством утворення холдингових компаній здійснюється шляхами:

скупки акцій на вторинному ринку;

корпоратизації та приватизації державних підприємств;

створення спеціальної управлінської компанії, куди засновники передають пакети акцій підприємств, які вони хочуть включити в холдинг.

Останнім часом у нашій країні став використовуватися популярний на заході агресивний спосіб отримання контролю над компаніями через процедури банкрутства. Причому одержати контроль над конкурентом або навіть купити його можна, придбавши борги цього підприємства і здійснивши необхідні дії, визначені законом про банкрутство. До речі, процедура банкрутства широко використовується для придбання та розділення частин холдингових структур, відчуження частини будь-якої групи з подальшим включенням у свій холдинг.

Про це можна судити з активності наших законодавців, проглядаючи моніторинг законодавства. Наприклад, є вказівки НБУ, регулюючі процедуру заміни обов’язків банків на їх конвертовані обов’язки – власники цих обов’язків можуть обміняти їх на акції банку-боржника, а потім продати його майно.

Утворювання " знизу" відбувалося, коли промислові підприємства для залучення інвестицій та підвищення привабливості сумісно з інвестором (часто з групою інвесторів) створювали керуючу компанію. Частки акцій визначалися виходячи з оцінки вартостей підприємств та часток інвесторів.

Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, перебувають у державній власності й закріплюються за нею на праві господарського ведення.

Законом також установлюються певні обмеження та заборони щодо діяльності державних холдингових компаній, а саме:

їх акції не можуть бути передані в управління будь-яким особам;

державні пакети акцій (частки, паї) та державне майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств;

державна холдингова компанія не може вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного фонду, до завершення процесу її приватизації;

державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії;

рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути

прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій яких передано до статутного фонду такої холдингової компанії.

До переваг холдингу відносять наступні:

холдинг є більш простим з юридичної точки зору та менш дорогим способом придбання контролю над іншою фірмою, ніж злиття, поглинання або покупка активів іншої фірми;

при створенні холдингу материнська компанія враховує добровільність та думки дочірнього суспільства;

створення дочірніх суспільств, контрольованих холдингом, дозволяє корпорації отримати юридичні підстави для проникнення на ринки країни, де діяльність корпоративних структур обмежена.

Створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації не допускається в таких галузях:

торгівлі товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення;

виробництві й переробці сільськогосподарської продукції;

громадському харчуванні та побутовому обслуговуванні населення;

автомобільному транспорті (крім підприємств, що виконують переважно міжнародні перевезення).

Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства економіки України та Антимонопольного комітету України може визначити інші галузі або сфери діяльності, в яких не допускається створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації. Не допускається створення холдингової компанії, якщо вона та її дочірні підприємства або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищує 35 %.

Холдингова компанія, понад 25 % акцій якої належать державі, не має права:

збувати продукцію дочірніх підприємств;

передавати дочірнім підприємствам право на збут продукції інших дочірніх підприємств (крім експортних операцій);

регулювати у будь-якій формі ціни на товари (роботи, послуги) дочірніх підприємств.

Дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі.

У разі, коли більше 50 % активів створюваної холдингової компанії становлять частки (акції, паї) та інші фінансові активи, то:

до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити виключно майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії;

контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30 % відповідних статутних фондів цих підприємств.

Така холдингова компанія має право проводити лише інвестиційну діяльність.

При створенні холдингових компаній виникає питання: чи залишати підприємство-учасника компаній дочірнім підприємством або перетворити його у філію материнської фірми? Для цього слід користуватися порівняльною характеристикою філіалу та дочірнього підприємства (табл. 9).

Таблиця 9. Порівняльна характеристика філії та дочірнього підприємства

Проаналізувавши вищенаведену зведену інформацію, можна зробити основні висновки.

1. У регіонах перевагу створенню філіалів перед ДП слід віддавати у випадку, якщо керівництво суб'єкта підприємницької діяльності хоче в першу чергу:

істотно обмежити повноваження господарюючого суб'єкта, законно проводити пряме (" директивне") управління суб'єктом;

найжорсткіше направляти діяльність керівника " на місці";

створити максимально підконтрольну мережу збуту;

по можливості, спростити ведення бухгалтерського, податкового обліку і звітності в регіоні (сплата частини податків і зборів, а також ведення основного обліку і звітності проводитиметься ГП);

контролювати всі сторони діяльності підлеглого підрозділу і мати можливість застосовувати в оперативному (наказовому) порядку будь-які законні дії відносно підрозділу, його керівника і співробітників;

зменшити матеріальні й тимчасові витрати на оформлення окремих документів (наприклад, ліцензій);

виключити можливі проблеми з податковими органами, які характерні для схеми " дочки-матері" і пов'язані з обґрунтуванням " звичайних цін" на товари (роботи, послуги) за операціями між материнським підприємством і ДП (і навпаки);

не сплачувати ПДВ і податок на прибуток по " внутрішніх операціях" передачі товарів і майна між головним підприємством і філіалом;

уникнути " антимонопольних проблем" (щоб навіть теоретично не довелося доводити " відсутність антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання").

2. Проте в певних випадках ДП матимуть переваги перед філіалами. Вважаємо, що ДП слід віддавати перевагу:

у разі потреби активного ведення зовнішньоекономічної діяльності в регіоні (зокрема в області митного оформлення товарів);

при створенні господарюючого суб'єкта за межами України (наприклад, якщо підприємство є багатопрофільним і валовий дохід від реалізації сільгосппродукції і продуктів її переробки не досягатиме 50 % від загальної суми валового доходу материнського підприємства, без виділення " сільськогосподарської дочки" ніяк не вдасться використати переваги фіксованого сільгоспподатку за законом України від 17.12.98 р. № 320-14;

при бажанні через певні причини " відокремити" юридичну відповідальність дочірнього підприємства за зобов'язаннями від відповідальності материнського підприємства.

В Україні об’єднання підприємств, які використовують холдингову схему, називаються асоційованими підприємствами. У даному випадку пакети акцій (паї частки), якими володіє материнська фірма, як правило, менш ніж розмір контрольного пакету.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть установлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано у пресі.

Особливостями відносин між контролюючо-материнською фірмою і залежним дочірнім підприємством можуть бути, наприклад:

якщо з вини контролюючого підприємства ДП було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки;

якщо ДП з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності та буде визнане банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.