Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Семінарська роботаСтр 1 из 10Следующая ⇒
План 1 Економічне зростання: суть, типи, фактори 2 Теорії і моделі економічного зростання 3 Циклічність економічного розвитку. Економіний цикл і його фази 4 Сутність та види суспільного відтворення 5 Суспільний продукт та методи його обчислення. Сучасні форми суспільного продукту 6 Національне багатство та його відтворення. 1) Економі́ чне зроста́ ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва. Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: · фактори пропозиції; · фактори попиту; · фактори розподілу. Фактори пропозиції включають: · кількість і якість природних ресурсів; · кількість і якість трудових ресурсів; · обсяг основного капіталу (основні фонди); Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори. Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції. Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття. 2) Сучасні теорії економічного зростання сформувалися на основі двох джерел - кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги і неокласичної теорії виробництва. Кейнсіанська теорія економічного зростання ґрунтується на тому, що у його забезпеченні значна роль належить співвідношенню між заощадженнями (S) та інвестиціями (І). Коли відбувається зростання заощаджень, то в економічному сенсі це є свідченням переорієнтації коштів споживачів з купівлі предметів споживання на купівлю інвестиційних товарів, тобто здійснення інвестиції. При рівності S та / відбувається стале економічне зростання, і така рівність виступає його обов'язковою умовою. Перевищення S над / є свідченням того, що фактори виробництва використовуються не на повну потужність. При випередженні інвестиційного попиту над розмірами заощаджень можуть існувати негативні соціально-економічні явища. На основі цих теоретичних положень рядом економістів були розроблені моделі економічного зростання1. Загальним для всіх моделей економічного зростання є те, що в них зіставляється хід заощаджень та інвестицій. Метою їх створення є пошук оптимального співвідношення між факторами виробництва; визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку; дослідження найважливіших макроекономічних пропорцій, у т. ч. між нагромадженням і споживанням тощо. Об'єктом дослідження стає обсяг, в якому можуть бути реалізовані нові інвестиції, що рівнозначно до нагромадження капіталу і розвитку економічної системи. При цьому беруться до уваги й інші змінні, які забезпечують динамічну рівновагу в економіці. В економічній теорії використовується декілька моделей економічного зростання. Серед них добре відома однофакторна модель Харрода-Домара. Назва останньої походить від прізвищ її авторів - англійського економіста Р. Д. Харрода та американського економіста Є. Д. Домара. Кожний з них розробив свій варіант моделі визначення темпів економічного зростання, які за своїм змістом дуже схожі між собою. Тому в економічній теорії вони мають назву " модель Харрода-Домара". У цій моделі як фактор економічного зростання враховується лише капітал. При цьому її автори грунтувалися на тому, що капітал як фактор " всотує" в себе потенційні можливості інших факторів виробництва. Вона побудована на таких припущеннях: задіяні всі фактори виробництва; існує рівновага попиту і пропозиції та рівні їх приростів; залишаються постійними співвідношення між заощадженнями (S) та інвестиціями (І). У практиці господарювання це далеко не так. Модель Харрода-Домара належить до допоміжних інструментів, які використовуються при розв'язані проблем економічного зростання у довгостроковому періоді. Вона також допомагає виявити характер взаємозв'язків у економічній системі в динаміці та проілюструвати їх стан. Формула (рівняння) Харрода-Домара має такий вигляд:
де G - темп економічного зростання; С- відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості; S — частка заощаджень у національному доході. В цьому рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G/C- частка чистих інвестицій у національному доході. Отже, за наявності даних про такі основні економічні параметри як національний капітал, національний дохід, їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на майбутнє. Однак реальні темпи економічного зростання можуть відрізнятись від визначеного середнього показника. Це зумовлено тим, що вони ще залежать від структури інвестицій, рівня використання науково-технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які мають вплив на економічну кон'юнктуру. Результат економічного зростання є похідним від функціонування основних факторів виробництва, їх якісного і кількісного рівня. Цей зв'язок можна виразити математичною формулою, яка має назву виробничої функції. Вона має такий вигляд:
де Q - обсяг виготовленої продукції (національного доходу); L - сукупні витрати праці; K - вкладений капітал; N - земельні ресурси. За її допомогою можна визначити забезпечення економічного зростання за рахунок кількісного збільшення цього фактора або за рахунок ефективності. Іншими словами, ця формула допомагає встановити, який зі шляхів - екстенсивний чи інтенсивний - переважає в якісних характеристиках економічного зростання. Зазначена формула характеризує тип економічного зростання. Інтенсивний тип цього зростання можна описати за допомогою такої формули:
Виробнича функція лягла в основу розробленої у США в 1928 р. економістом П. Дугласом спільно з математиком Ч. Коббом двофакторної моделі економічного зростання. Вони брали за основу те, що обсяг виробництва є функцією тільки двох факторів виробництва - капіталу і праці. У цій моделі показана пряма залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих затрат. Модель Кобба-Дугласа виражається таким рівнянням:
Смисл цього рівняння полягає в тому, що при збільшенні затрат праці і капіталу на я процентів обсяг продукції (національного доходу) зросте також на п процентів. Серед інших моделей економічного зростання привертають увагу багатофакторні. В них враховуються умови, які впливають на ступінь взаємо-замінюваності факторів, їх диференціацію та прямий або опосередкований вплив на економічне зростання. Ряд цих моделей будується на обґрунтуванні рівняння попиту, пропозиції та динамічному їх збалансуванні. Останнє визначається динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові виробничі потужності та нові доходи. У центрі уваги багатьох з них перебуває положення про те, що інвестиції мають передбачати динаміку споживчого попиту. Але за таких умов економічна рівновага буде дуже нестійкою, що потребує державного втручання у процеси суспільного відтворення за допомогою фінансово-кредитної політики. Важливе місце серед цих моделей належить універсальній моделі В. Леонтьева " затрати - випуск". У ній проаналізовано систему взаємоза-лежностей в економіці як єдиному цілому на основі таблиці міжгалузевого балансу. Розроблені В. Леонтьєвим математичні таблиці та моделі дали змогу простежувати й аналізувати міжгалузеві взаємодії. Баланс " затрати — випуск" є спробою відобразити зв'язки, що існують між галузями економіки. Він являє собою шахову балансову таблицю, в якій кожну галузь подано двічі: як таку, що виробляє, і як таку, що купує товари. У таблиці взаємозв'язок між " витратами" (по вертикалі) і " випуском" або виготовленою продукцією (по горизонталі), дає змогу встановити, яка кількість продукції одного виду витрачається для виробництва іншої. Розрахунки, здійснені за міжгалузевими балансами дають змогу оцінювати прямі та побічні наслідки змін у масштабах, технології та структурі виробництва, споживчому попиті, інвестиційній сфері, зовнішній торгівлі, співвідношенні цін і доходів. Використання цієї моделі створює умови для уряду зіставити народногосподарські наслідки різних варіантів інвестиційної та податкової політики, зовнішньої торгівлі, військових витрат та іншого. Це можна зробити і без міжгалузевих балансів, але в такому разі існує велика ймовірність серйозних помилок, особливо через неврахування міжгалузевих зв'язків. Принципова риса моделі " затрати-випуск" В. Леонтьева полягає в тому, що вона розвиває теорію відтворення, методи математичного моделювання, способи систематизації та обробки економічної інформації. Щодо економічного зростання, то ця модель дає змогу в умовах ринкової економіки внести в її розвиток елементи програмування та прогнозування. Теоретична модель " затрати-випуск" відіграла значну роль у практиці господарювання. На її основі була створена міжгалузева модель економіки США. Вона також набула поширення в інших країнах, у т. ч. в колишньому СРСР. У 1973 р. за розробку методу " затрати-випуск" та його практичне застосування В. Леонтьеву була присуджена Нобелівська премія з економіки. Зростаючі масштаби залучення у процес суспільного відтворення значних обсягів обмежених сировинних ресурсів з метою забезпечення економічного зростання породили концепцію нульового економічного зростання. Основним постулатом цієї концепції є положення про те, що після Другої світової війни значно посилились прояви негативних наслідків швидкого економічного зростання. Прихильники цієї концепції пов'язують зазначені прояви із залученням і переробкою дедалі зростаючих обсягів сировинних ресурсів у виробництві. Тому ці ресурси стають дефіцитними, а потреби в них постійно зростають. У зв'язку з цим людство в майбутньому чекає виснаження природних ресурсів, економічні катастрофи та погіршення якості життя, які настануть після вичерпання наявних сировинних ресурсів. З метою запобігання настанню цієї катастрофічної ситуації слід свідомо обмежувати темпи економічного зростання. Однак з центральним положенням цієї концепції важко погодитись. Справа в тому, що динамічне економічне зростання виступає головною передумовою зменшення суперечностей між потребами, що зростають та обмеженими сировинними ресурсами. Значна роль в цьому належить НТР. Адже її розростання призводить до суттєвих змін у дії факторів економічного зростання, бо дозволяє отримати більше продукції з меншими витратами, які охоплюють зменшення витрат енергетичних і традиційних мінеральних ресурсів. 3) Циклічність - це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Вона є закономірним явищем, яке відбувається у процесі руху від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. При аналізі циклічності слід усвідомити, що рух економіки відбувається не колом, а по спіралі, від нижчого до вищого рівня розвитку. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки, що забезпечує її прогресивний розвиток. Зміст циклічності багатоаспектний. Вона також досить складна за структурою. З урахуванням тривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40-60 років) і вікові циклічні коливання у вигляді вікових циклів лідерства. Економічний цикл — рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи економіки, який різною мірою позначається на фазах циклу та інших сферах суспільного відтворення, а отже, і на економічних відносинах. Еконоvs цикл охоплює такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відображене у новій кризі. Тобто, будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність та виробництво знижуються до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, який проявляється у вигляді: завантаженості виробничих потужностей; сукупних обсягів виробництва; загального рівня цін; зайнятості населення (безробіття) і рівня його доходів; прибутків та курсів акцій найбільших корпорацій; динаміки попиту на товари тривалого користування; інвестицій у нове будівництво тощо. Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення. Криза — це скорочення виробництва, яке триває доти, поки не буде встановлена відносна ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції. Основними функціями кризи є тимчасове відновлення рівноваги економічної системи на якісно новій основі внаслідок масового оновлення основного капіталу та санації від збиткових підприємств. Криза виконує стимулюючу функцію, бо змушує швидше запроваджувати нову техніку та ін. Після цього кризове падіння припиняється, а економіка входить у фази депресії, пожвавлення і піднесення. П.-Е. Самуельсон такі фази називає стиснення, пожвавлення, експансія, вершина; К.-Р. Макконнелл і С. Брю — спад, нижня точка спаду, пожвавлення і пік. Депресія — це застій у розвитку економіки, рух капіталу в цій фазі в'ялий, поступово відновлюються розірвані кризою зв'язки, переливання капіталу в перспективніші галузі, а головне — масове оновлення основного капіталу. Напередодні депресії виникає надлишок основного капіталу, тобто зниження норми прибутку не врівноважується зростанням його кількості, а додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення. Пожвавлення — наступна фаза циклу, вперше після початку кризового падіння збільшується попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, відновлюється докризовий рівень економічного розвитку, що зумовлює майбутнє піднесення. Піднесення — завершальна фаза циклу, яка характеризується тим, що економіка виходить на рівень, що перевершує всі попередні. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, збільшується платоспроможний попит, що сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції та спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього падіння, які приховуються багато ланковою і розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів унаслідок спекуляцій на зростанні цін та ін. І лише в період кризового падіння виявляється реальне становище, справжні масштаби не рівноваги ринкової економіки. Ринкова рівновага як збігання сукупного попиту та сукупної пропозиції — це короткочасний, випадковий стан економічної системи. 4) Як ми відзначали раніше, макроекономічний рівень господарювання охоплює відносини суб’єктів у масштабах національного економіки. Об’єктом досліджень макроекономіки виступають загальнонаціональні (сукупні, агреговані) показники й явища, наприклад, сукупні попит і пропозиція, валовий внутрішній продукт, суспільне відтворення. Суспільне відтворення – це постійно відновлювальний процес виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто виробництво у широкому значенні. Головними складовими суспільного відтворення:
Відтворювальні процеси складні, тому актуальна проблема пропорційності, тобто оптимального сполучення усіх економічних ресурсів суспільства. Слід зазначити історичний внесок у моделювання відтворювальних схем Ф. Кене (“Економічна таблиця”), К. Маркса (схеми простого і розширеного відтворення), Нобелевських лауреатів з економіки: В. Леонтьєва (теорія “витрати-випуск”), Л. Канторовича (теорія оптимального функціонування виробництва), уродженця Харківської губернії, студента Харківського університету, а потім відомого американського вченого С.Кузнеця (принципи обчислення національного доходу, кінцевого й проміжного споживання). Визначають три види суспільного відтворення:
Якщо розширене відтворення характерне і на макро-, і на мікроекономічному рівнях, то економічне зростання описує ситуація тільки в макроекономіці. 5) Суспільний продукт і його структура. Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком — ще й ринкову вартість. У даному разі економічний агент — це будь-який господарський суб’єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства. 6)Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі. СНЯТИНСЬКИЙ КОЛЕДЖ ПОДІЛЬСЬКОГО ДАТУ СЕМІНАРСЬКА РОБОТА НА ТЕМУ: «Економічне зростання і його чинники. Суспільний продукт і його форми» Підготувала Студентка 2-го курсу Снятинського коледжу Подільського ДАТУ Гаврилюк Богдана
Снятин 2015
|