Стратегии эк. развития НИС.

Поняття НІКвиникло у 80-х рр. 20 ст., воно пов'язувалося з 4 «драконами» Південно-Східної Азії: Гонконгом, Республікою Кореєю, Сінгапуром і Тайванем. Ці країни першими почали індустріалізацію і згодом по багатьох показниках наздогнали та обігнали розвинуті країни. Пізніше до числа НІК додалися «тигри» — Індонезія, Філіппіни, Малайзія і Таїланд. В Азії до НІК належить також Індія, а в Латинській Америці — Бразилія, Мексика, Аргентина та Чилі. В цілому на НІК припадає 30 % населення світу, 18 % світового ВВП.

Головну роль у становленні НІК відіграла держава. Вона здійснювала дирижістську політику:

1) жорстка економія валютних коштів;

2) протекціонізм (обмеження імпорту та стимулювання експорту);

3) створення найсприятливіших умов для ПІІ у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше — наукомістких виробництв;

4) залучення нових технологій;

5) продумана політика пільгового оподаткування, що зменшувала розвиток одних галузей і сприяла розвитку інших;

6) гальмування підвищення курсу нац. валют; зростання ж курсу валют у міру нарощування експорту та зростання конкурентноздатності нац. товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним.

Політика імпортозаміщення здійснювалася за такою схемою: спочатку заміщувався імпорт у галузях, що виготовляють товари народного споживання (текстильна, взуттєва, харчова); пізніше, при накопиченні необхідного капіталу, імпортозаміщення стало поширюватися на товари виробничого призначення (хімічні та нафтопереробні продукти, чорні метали, деталі машин і устаткування).

Держава постійно контролювала перерозподіл коштів між пріоритетними та допоміжними галузями. Так, обробна промисловість в основному фінансувалася за рахунок коштів с/г і видобувних галузей, а також за рахунок притоку ПІІ. Пріоритети в економіці постійно змінювалися. Так, у 50-х рр. минулого століття це було текстильне виробництво; у 60-х рр. — виробництво цементу, мінеральних добрив, нафтопереробка, чорна металургія, хімія органічного синтезу; у 70-х — суднобудування, автомобілебудування; у 80-х — інформатика, електротехнічне машинобудування; у 90-х— виробництво нових матеріалів і технологій, електроніка та аерокосмічна промисловість.

В останні 20 років були створені науково-дослідні інститути, вузи, технопарки, технополіси для практичних наукових розробок.

Осн. напрямки досліджень:

1) устаткування для АЕС;

2) виробництво комп'ютерів;

3) устаткування для шельфового видобутку нафти та газу;

4) мікроелектроніка;

5) чиста хімія;

6) інформатика;

7) автоматизація виробництва.

У міру зміцнення економіки роль держави почала знижуватися, жорсткі адміністративні методи в управлінні стали замінятися макроек. регулюванням. Експортоорієнтована модель розвитку багато в чому себе вже зжила. З підвищенням рівня ЗП товари цієї групи країн втрачають свою конкурентоспроможність на світових ринках, темпи обсягів виробництва знижуються. Тому НІК продовжують модернізацію і перехід на нові технології, наукомістке виробництво і послуги. Розвиваються туризм, фін. діяльність, інформаційні технології.

Фін.-ек. криза 1997 — 1998 рр. негативно вплинула на НІК Південно-Східної Азії (Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Сінгапур).

Причини кризи:

1) незбалансованість галузевої структури виробництва (відсутність або недостатній розвиток базових галузей);

2) спрямованість іноземних інвестицій переважно в ті галузі, в яких очікувався найвищий прибуток;

3) дисбаланс у фін.-банківському секторі.

На початку нового тисячоліття темпи розвитку деяких НІК дещо знизилися, але в цілому вони вищі за відповідні показники розвинутих країн.