Запобігання затримкам з надання допомоги

Запобігання затримкам з наданням допомоги має вирішальне значення для лікування STEMI з двох причин: по-перше, найбільш критичним періодом ГІМ є його початкова стадія, на якій пацієнт часто відчуває сильний біль і є схильним до зупинки серця. Для пацієнта з підозрою на ГІМ слід якнайшвидше забезпечити доступ до дефібрилятора для проведення негайної дефібриляції у разі потреби. Крім того, надання терапії, зокрема, реперфузійної терапії на ранній стадії ГІМ має вирішальне значення для ефективності такої терапії.³⁸ Таким чином, мінімізація затримки з наданням допомоги пов’язується з покращенням результатів лікування. Крім того, затримка початку лікування є найдоступнішим вимірюваним показником якості медичної допомоги пацієнтам зі STEMI; час затримки початку лікування повинен реєструватись в кожній лікарні, яка забезпечує медичну допомогу пацієнтам з інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST, для того, щоб забезпечити постійну відповідність простим показникам якості медичної допомоги. Публічне оприлюднення причин затримки початку лікування, хоча й ще знаходиться на етапі обговорення, може бути корисним методом заохочення покращень в медичній допомозі пацієнтам з STEMI. Якщо цільові значення не досягаються, потрібне втручання для покращення показників роботи. Є кілька компонентів, що роблять внесок у затримку початку лікування інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST, і кілька методів реєстрації та повідомлення про таку затримку. Для спрощення, рекомендується описувати і повідомляти про випадки затримки початку лікування (рис. 1).

Усі затримки визначені стосовно першого звернення до лікаря

Рис. 1 Компоненти затримки при ГКС з елевацією ST та ідеальні часові інтервали для інтервенції

• Затримка самого пацієнта: проміжок часу між появою симптомів і ПМК. Для мінімізації такої затримки населення повинне бути обізнаним у розпізнаванні загальних симптомів ГІМ і знати, як викликати службу невідкладної медичної допомоги, проте ефективність суспільних кампаній ще не встановлена достеменно.³⁸ Пацієнти з ІХС в анамнезі та їхні сім’ї повинні пройти підготовку з розпізнавання симптомів ГІМ і практичних кроків, які треба вчинити при підозрі на синдром гострого порушення коронарного кровообігу. Може бути доцільним забезпечити пацієнтів зі стабільною ІХС копією їхньої стандартної ЕКГ для порівняння медичним персоналом зі свіжими даними ЕКГ.
• Затримка між ПМК і встановленням діагнозу: оптимальним показником якості медичної допомоги є час до запису першої ЕКГ. У лікарнях та закладах системи невідкладної медичної допомоги, які беруть участь в наданні медичної допомоги пацієнтам з STEMI, такий час повинен бути зменшений до 10 хв або ще значніше скорочений.
• Затримка між ПМК і початком реперфузійної терапії: Така затримка є «затримкою системи». Її легше змінити організаційними заходами, ніж затримку самого пацієнта. Вона є показником якості медичної допомоги і фактором прогнозу результатів лікування.³⁹ Якщо реперфузійна терапія є первинним ПКВ, ціллю повинна бути затримка (час між ПМК і введенням провідника в інфаркт-залежну артерію) ≤ 90 хв (у випадках високого ризику з великим переднім інфарктом у пацієнтів, які звернулись за допомогою протягом 2 годин після появи симптомів така затримка повинна бути ≤ 60 хв).^{40, 41} Якщо реперфузійною терапією є фібриноліз, ціллю є зниження такої затримки (тобто часу між первинним контактом з медичним працівником і введенням голки) до ≤ 30 хв.
• Для лікарень, які можуть проводити первинне ПКВ, метою повинне бути скорочення часу «від дверей до введення балонного катетера» ≤ 60 хв затримки (часу) між потраплянням пацієнта в лікарню і первинним ПКВ (яке визначається як введення провідника в інфаркт-залежну артерію). Така затримка характеризує організацію та ефективність роботи лікарні, яка може проводити первинне ПКВ.
• З точки зору прогнозу для пацієнта, затримка між появою симптомів та наданням реперфузійної терапії (початком фібринолізу або проходженням провідника крізь інфаркт-залежну судину) є, мабуть, найбільш важливою, оскільки вона характеризує повний час ішемії. Таку затримку слід зменшити якнайсуттєвіше.

Коментар робочої групи:

Важливість дотримання цих стандартів підтверджується даними Квебекського дослідження, в якому випадки проведення реперфузійного лікування в терміни за межами вказаних часових меж («двері – голка» < 30 хвилин або «двері – балон» < 90 хвилин) асоціювалися з більш ніж 2-кратним підвищенням 30-денної смертності [30]. Проте, дані Глобального Регістру з Гострих Коронарних Подій (GRACE) свідчать, що показник «двері-балон» в межах 90 хв. був отриманий лише в 33% випадків з 646 пацієнтів, а показник «двері-голка» в межах 30 хв. – в 45% випадків з 1280 пацієнтів. Ці результати демонтрують показники ефективності системи з 55 канадських госпіталів, які на період 2011 року становили 25% всіх госпіталів країни з ПКВ активністю.