Штучні способи вегетативного розмноження

1. Поділом куща кореневищних рослин (флокс, дельфініум, спірея, ромашка, хризантема, примула, бузок...). Викопаний кущ ділят гострою лопатою на рівні частини, так щоб на кожному корені було не менше 2-3 пагонів або бруньок. Рослини, які квітують ранньою весною, рекомендується ділити та висаджувати восени; рослини, які квітують літом і восени, можна ділити та висаджувати як восени, так і весною.

2. Живцювання – спосіб вегетативного розмноження шляхом укорінення певних частин рослин. Живці можут бути стебловими, кореневими і листовими.

А ) Стеблові живці в свою чергу діляться на наступні групи: здерев ’ янілі (смородина, верба, спірея). Визрівші живці довжиною 15-30 см заготовляють восени або весною, а висаджують під кутом 60-70⁰, залишаючи 2-3 бруньки над землею. Посаджені живці потрібно обов’язково полити і замульчувати; напівздерев ’ янілі мають листя і неповністю визрівшу кору (троянда, бузок, чубушник); зелені живці з невизрівшою корою (традесканція, фуксія, хризантема). Строки укорінення живців різних рослин неоднакові. Швидко укоріняються живці гвоздики, колеусів, герані, мальви, флоксів, традесканції, а з дерев’янілих рослин – верба, тополя (на 6-8 день). Красивоквітучі кущі – троянда, бузок, чубушник, калина – вкоріняються на 20-24 день, а більшість хвойних – ялина, модрина, - на 3-4 місяць (туя на 6-й місяць). Тому їх можна заживцювати в парники під зиму, накрити рамами і добре утиплити. До весни частина рослин вкоріниться.

Для живцювання використовують трав’янисті живці тільки у віці від 1 до 3-5 років, дерев’янисті – до 10 років. Для проведення живцювання потрібно дотримуватись чистоти (дезенфікація марганцевокислим калієм посуду, парників, субстрату, стелажів), обробку живців стимуляторами роста –ІОК, ІМК, гетероауксин, нижній зріз живців робити під кутом 50-70⁰, а верхній – над брунькою. Добрі результати отримують при живцюванні з п’яткою (троянди, хвойні). Вологість – 85-95%, оприскування – 5-6 раз на добу. Для зменшення випаровування зменшують листову поверхню. Живці з товстими м’ясистими листками попередньо прив’ялюють перед посадкою, живці, які мають молочний сік, попередньо промивають у воді 40-50⁰ С, а потім сажають в субстрат, так як посадка без промивки призводить до закупорювання провідних судин.

Кращий субстрат для укорінення – рихлий – річковий пісок + 50% торфу. Світло – розсіяне, призатінюють., глибина посадки -1-2 см, температура – не нище 12-18⁰С до 22⁰ С, а для теплолюбивих – 28-30⁰ С. Температура субстрату повина бути вища на 3-5⁰ С, для цього ящики, горшки ставлять на стелажі або труби отоплення.

Б) Кореневі і кореневищні живці ( відрізки коренів 5-8 см у драцена, флокси, півонія, пеларгонія). Якщо на коренях або кореневищах рослин з'являються сплячі бруньки, з яких формуються придаткові корені та пагони, то їх можна розмножувати за допомогою ділення. Для цього восени або навесні корені й кореневища, які розрослися, акуратно під­копують і ріжуть на відрізки 5-8 см. Місця порізів припудрюють товченим вугіллям, підсушують і висаджують у зазда­легідь приготовані борозни, дно яких приси­пане піском (шар 4-6 см). Укладені в борозни живці засипають піс­ком шаром 0, 5 см і землею шаром 2 см. По­садку злегка ущільнюють, поливають і сте­жать, щоб грядки були завжди зволоженими.

В ) Листові живці (бегонія, сансів’єра, узумбарська фіалка, глоксинія, фікус, окремі лілії-лусками). Для виробництва цей метод зручний тим, що його можна застосовувати протягом ціло­го року. Техніка розмноження може бути такою.

Листки сенсев’єри ріжуть на відрізки зав­довжки 6-8 см, накривають папером і підсушують протягом кількох годин до виси­хання у місцях порізів.

Живці висаджують з невеликим нахилом, заглиблюють на 1/3 їх дов­жини в добре промитий пісок і тримають для укорінення при температурі 18-20 ⁰С. Укорінення триває 20-25 днів, а за кілька місяців формується молода рослина.

Бегонію розмножують або цілок листковою пластинкою, пришпиливши (або притиснувши) її до грунту і попередньо надрізавши всі великі жилки або діленням листкової пластинки на частини.

Листя глоксинії, санполії з живцем ставлять у воду і тримають у ній до появі коренів і молодої рослини.Потім листок зрізають, а рослину висаджують.

При вегетативному розмноженні застосовують ті ж прийоми догляду за рослинами, що і при насінному, так само зберігаючи принцип поступового збільшення площі живлення і вільного розміщення рослин.

Наприклад, живців спочатку висаджують досить тісно — від 300-400 на м2 для гортензії і хризантеми до 600- 800 на м² для гвоздики. Після вкорінення їх пересаджують в горщики або на грядки, на місце майбутнього цвітіння, по прийнятих схемах, що забезпечують достатню площу живлення, залежно від встановлених термінів вирощування — гвоздику по 40-60, хризантему — по 49-64 шт/м². Схеми посадки залежать і від розмірів рослин.

Стеблові живці декоративних культур зазвичай є частинами пагонів з двома-трьома вузлами. Великі листові пластинки (гортензія, троянда) наполовину укорочують для зменшення випаровування. Живці, що містять молочний сік (пуансеттія, кодіеум), занурюють в теплу (температура 40-45 °С) воду до припинення його виділення, інакше живці часто загнивають.

Живці пеларгонії і інших видів з товстим м'ясистим листям (сансевьера, філлокактуе) підв'ялюють (підсушують) і потім укорінюють без притінення. Драцену, диффенбахію, філодендрон розмножують шматочками стовбурів завдовжки близько 5 см, а у гортензії можна використовувати живців з однією міжвузловиною або навіть з однією брунькою, якщо розрізати та який живець уздовж подовжньої осі. Листовими живцями розмножують глоксинію, сенполию, сансевьеру і ін.

Вкорінення всіх видів живців. Для вкорінення всіх видів живців найчастіше використовують грубозернистий річковий пісок, заздалегідь промивши його два-три рази водою, але іноді застосовують різні суміші (піску з торфом або з листовою землею і ін.) і гідропонні субстрати (перліт).

Живців укорінюють в ящиках, встановлених на стелажах, зокрема на спеціальних, які обладнані підігрівом знизу і установкою штучного туману.

Якщо установки штучного туману немає, над живцями роблять укриття зі світлопроникної плівки, щоб максимально зберегти вологу в навколишньому середовищі живців.

Перед посадкою багато живців обробляють регуляторами росту. Садять живців у виконані маркером поглиблення, прагнучи не пошкодити зовнішні тканини, і потім злегка прижимають пальцями, щоб вони трималися в субстраті. Глибина посадки трав'янистих живців 0, 5 см, а шматки-живці драцени занурюють майже повністю в субстрат, залишаючи над ним 0, 5 см живця.

Для вкорінення живців фікуса, кодиеума, пуансеттії потрібний оптимальна температура 25-30 °С, хризантема, гвоздики 18-20 °С (проте вони успішно укоріняються і при 14-15°С). Температура субстрата має бути на 2-3 °С вище за температуру повітря.

Такі рослини, як драцена, кордилина, фікус, можна розмножувати повітряним відведенням стебла. Для цього на початку літа стовбур або гілка надрізають, в розріз вставляють камінчик, це місце обгорнули мохом, потім обв'язують плівкою або тканиною і обмотують нитками або тонким шпагатом.

Обв'язувальний матеріал

Обв'язувальний матеріал має бути весь час вологим. Через один-два місяця в оранжерейних умовах коріння пробивається назовні, окорененную частину спилюють і садять в горщики або в кадовби.

Стовбур, що залишився, ранньою навесні в теплій і вологій оранжереї кладуть горизонтально на стелаж, і він по всій довжині покривається втечами, які через рік можна відводити повітряним способом або використовувати для вкорінення як живці.

Обв'язувальний матеріал. Обв'язувальний матеріал має бути весь час вологим. Через один-два місяця в оранжерейних умовах коріння пробивається назовні, укорінену частину спилюють і садять в горщики.

Стовбур, що залишився, ранньою весною в теплій і вологій оранжереї кладуть горизонтально на стелаж, і він по всій довжині покривається пагонами, які через рік можна відводити повітряним способом або використовувати для вкорінення як живці.

3. Відсадки – це вкорінені пагони материнської рослини:

Горизонтальні- в боріздки викладають молоді пагони, пришпилюють та 2-3 рази за сезон окучують. Коли рослини перебувають у стані спокою, починають розмноження горизонтальними відсадками. Навколо куща розпушують грунт і в радіальному напрям­ку роблять борозенки завглибшки 10-12 см, куди вкладають пагони, прищипуючи їх у трьох-чотирьох місцях. У міру росту молоді рослини два-три рази підгортають, доводячи висоту горбка до 20-25 см. Восени вко­рінені пагони викопують і висаджують у шкіл­ку для дорощування.

Вертикальні. У господарствах із обмеженою площею застосовують розмноження вертикальними відсадками. Коли пагони на материнській рослині досягають 20 см і на нижній части­ні починається здерев'яніння, рослину підгор­тають розпушеним родючим грунтом до висоти 10-15 см і в міру росту повторюють підгортання, доводячи висоту горбка до 25-30 см. Із початком осені молоді рослини відокремлюють від материнської і ви­саджують у шкілку. У разі заморозків їх прикопують, а навесні висаджують на постій­не місце.

Дугоподібні- після попереднього пришпилювання частину пагона прикопують.

Пульпа – це коли від верхньої пришпиленої частини пагона розвиваються нові рослини (малина, ожина).

Повітряні – коли в місці бажаного вкорінення роблять надріз і пагін обертають мохом, постійно його зволожуючи до утворення тонкого коріння. Кімнатні рослини (рододендрони, камелії, аралії, драцени тощо) з товстим або вели­ким стеблом, яке неможливо пригнути, роз­множують методом повітряних відсадок. У наміченому для вкорінення місці, якщо потрібно, обрізати листя і зробити на корі поздовжні розрізи або кільцевий виріз шириною 1, 5 см. Потім це місце обкладають шаром моху, прикрити мішковиною або плівкою, зробивши регулярному зволоженні моху. У середньому через два місяці утворюються корені, тоді рослину відділяють і висаджують.

Окучування – при розмножені тополі, липи. Молоді деревця зрізають верхівку, появляється прикоренева паросль і коли пагони досягають 8-10 см, проводят перше окучування на 2\3 довжини пагона. Другий раз – придовжині 15-18 см, третє -45-50 см. В кінці вересня землю видаляють, зрізають вкорінілі пагони і висаджують на постійне місце.

4. Щеплення – це перенесення частини однієї рослини на другу і їх зрощування, що дозволяє зберегти сортові особливості щепленої рослини. Розмножуються щепленням троянди, бузок, азалії, блакитні ялини...

Рослина або частина її, на яку проводят щеплення називають підщепою, а частина яку переносять на підщепу – називають прищепою. Прищепою може бути брунька з частинкою кори та деревини (вічко або щиток) або живець, тобто частина пагона зі всіма бруньками.

За часом проведення щеплення виділяють два періода: перший – до початку соковиділення, другий після соковиділення, коли луб добре відділяється від леревини. Приживання, тобто ріст залежить від таких умов:

1. якості та стану щеплення (живці повинні бути здорові та сильні)

2. ступіні співпаданнякамбіальних шарів

3. правильності зрізів підщепи та прищепи

4. величини поверхонь зростання

5. правільність обв’язки

6. аккуратність виконання роботи.

Види: копуліровка звичайна широко використовується для отримання сортових сажанців бузку, троянди... Основні переваги копуліровки перед іншими способами щеплення наступні: добре вдається у більшості деревних рослин, високе приживання, технічно легко проводиться, потреба невиликої кількості живців, зростання добре, рана на підщепі не велика і швидко заживає.

Техніка проведення копуліровки: з минулорічного пагона потрібного сорту рослини зрізають одну бруньку (вічко) з невиликим кусочком кори (щиток) і незначним косочком деревини і вставляють його за кору підщепи. До зрізу вічка на підщепі роблять Т-подібний або перпендикулярний розріз. Поворотом леза ножа розгортають кору і вставляють за нею вічко. Поперечний розріз роблять напівмісячним. Підщепу копулірують на висоті 6-10см від кореневої шийки підщепи, товщина якого не повина перевищувати 8-16мм. Загальна довжина щитка кори повина бути біля 22-28мм з положенням бруньки дещо блище до нижнього кінця – на 2-3 мм. Черешок листка на над брунькою залишають довжиною 4-6 мм.

Строки копуліровки визначають кліматичними умовами і біологічними особливостями рослин.

Копуліровка поліпшена або з язичком: один з найкращих способів щеплення живцями, але такий спосіб можливий при рівних діаметрах підщепи і прищепи. Переваги цього способу 1) швидкий і добрий ріст; 2) відсутність відкритої рани 3) порівняно простий і легкий у виконанні.

Техніка: спочатку у підщепи, а потім у живця роблять косі зрізи рівної довжини. Нижня брунька на живці повина знаходитись на зворотній по відношенню до косого зрізу. Для одержання язичка на живці і підщепі роблять розщепи поздовж по шарам деревини. Прищепу з’єднують з підщепою так, щоб язичок підщепи входив в рощеп живця. Зазвичай щеплюють живець з 2-5 бруньками.

Щеплення в наклад з язичком: використання цього способу можливе при відносно невеликої різниці в діаметрі прищепи і підщепи. У підщепи зрізають на потрібній висоті всю вищерозміщену частину рослину. Зріз роблять перпендикулярно осі підщепи або з невеликим нахилом назад від майбутнього місця щеплення живця. Краї рани обрізають ножом. Косий зріз на живці і розщеп для одержання язичка виконують так як при копуліровці. В верхній частині косий зріз живця повинен бути вище площини підщепи на 3-5 мм.

Щеплення з боковим зрізом в деревину: використовується при тих же співвідношеннях діаметрів прищепи і підщепи як в наклад, але допустима і більша різниця – до 6-8 раз. Переваги – 1) легко і швидко виконується 2) щільне прилягання зрізів 3) добрий ріст 4)наявність розміщеного вище шипа з гілкою до якого можна підвязати ростучий пагін щепленої рослини.

Техніка: Підщепу зрізають вище місця щеплення на 15-25 см після набухання і початку росту бруньок щепленого живця. На підщепі роблять косий зріз кори з деревиною під невеликим кутом (10-20⁰). При чому одна сторона зрізу повинна бути дещо довше другої. Для щеплення використовують живець з 2-5 бруньками, на його нижньому кінці з двох сторін нижньої бруньки роблять два косих зріза у вигляді клинка. Вставляють живець так щоб співпадали камбіальні шари двох компонентів.

Щеплення в боковий розріз без шипа схожий з щепленням з боковим зрізом в деревину. Найчастіше його виконують на дичках з неприживаємими бруньками. Основна відмінність цього способу заключається в тому що підщепи попередньо обрізають під кутом 60-70⁰ до осі стовбура і боковий зріз роблять під невеликим кутом. Живець готують для щеплення так само як і впопередньому випадку. Після щеплення цих двох компонентів розрізи перев’язують плівкою і обробляють варом.

Щеплення за кору Цей спосіб використовують при різних діаметрах підщепи і прищепи.Негативна сторона щеплення за кору – легке відломування щепленних живців з підщепи. В одному випадку після зрізки підщепи на потрібній висоті прорізають кору вздовж осі підщепи на довжину косого зрізу живця, а вдругому випадку в місці щеплення роблят Т-подібний розріз, лезом ножа розгортають кору і вставляють живець з односторонім косим зрізом. Живець беруть з 2-5 бруньками, а якщо стебло підщепи товсте, то вставляють кілька живців по кругу стебла.І якщо досить товсте стебло, то обв’язково можна не проводити, а прибити живці тоненькими гвоздиками.

Зимове щеплення проводять на підщепах поблизу кореневої шийки для облагорожування декоративних деревних і кущових рослин. Після щеплення рослини прикопують до середини живця у вологий пісок і зберігають в ящиках з тирсою або торфом. Температура перших 18-20 днів підтримується в межах 8-10 С, а потім знижують до 2-4 С, а до весни до 0С. Ранньою весною щеплені підщепи висаджують в грунт. Щеплену частину рослин при цьому повністю заглиблюють в грунт і проводят звичайний догляд за рослинами.

За часом виконання щеплень виділяють два періоди. Перший — до початку сокоруху (зимові місяці), коли кора не відділяється від деревини. В цей час проводять такі щеплення, як покращувана копуліровка, в приклад з язичком, в бічну складку, в розщіп.

Другий період — час активного (весняного або осіннього) сокоруху, коли кора добре відділяється від деревини. У цей період виконують щеплення, для яких потрібне хороше відділення кори, — окуліровку, за кору.

Застосовують весняну і осінню окуліровку у закритому грунті (троянда, бузок), зимове щеплення в оранжереях (троянда). Для зимового щеплення бузку живці нарізують в кінці восени—напочатку зими і зберігають при низькій температурі зволоженими. Для зимового щеплення троянди живці беруть безпосередньо перед щепленням з оранжерейних рослин. Для окуліровок використовують свіжозрізані вічка (бруньки).

5. Відсадками.

3. Метод культури ізольованих тканин рослин широко застосовують у всіх країнах. У Росії він почав розвиватися з кінця 50-х років, коли в Інституті фізіології рослин імені К. А. Тімірязева була створена лабораторія культури ізольованих рослинних тканин і органів. Зараз цей метод випробовують в багатьох декоративних господарствах, де є промислові лабораторії.

Метод культури ізольованих тканин рослин широко застосовують для отримання безвірусних рослин, швидкого розмноження сортів, у яких при насінному розмноженні не отримують стабільного по декоративних якостях потомства (хризантема, орхідні, фрезія, ірис, цибулинні, гербера, а головне — ремонтантна гвоздика), а також для отримання рослин із відхиленнями від початкових сортів.

Виникнення відхилень обумовлене мутагенною дією регуляторів росту, які можуть викликати поліплоїдизацію калусних клітин, що ростуть.

Для цього використовують не тільки апікальную меристему рослин, але і частини листя, квіток (пильовики, квітколоже).

Для вирощування ізольованих тканин потрібні певний мікроклімат в приміщеннях культивування, стерильність всіх інструментів і поживних середовищ, система контролю за якістю отримуваного матеріалу (вірусна стерильність, збереження сорту).

Вирощування ізольованих тканин ділять на чотири етапи: перший — експлантація (вичленення) початкової тканини рослини (на цьому етапі необхідно отримати вільну від видимої інфекції тканину, добитися її виживання і швидкого росту); другий — власне мікророзмноження, при якому потрібно забезпечити збільшення кількості мікрочеренків; третій — вкорінення отриманих мікропагонів і збереження їх в прохолодному приміщенні; четвертий — гартування рослин, підвищення їх стійкості до зовнішнього середовища.

Метод вирощування ізольованих тканин включає:

- приготування і стерилізацію поживного середовища;

- підготовку і стерилізацію рослинного матеріалу і устаткування на етапі вичленення тканин;

- ізоляцію і посадку шматочків тканин на поживне середовище;

- вирощування тканини в термостатованих умовах (отримання рослин регенератів, або vitro рослин);

- пересадку рослин в оранжерейні субстрати і вирощування з них маткових рослин в умовах, що унеможливлюють вірусне інфікування;

- перевірку рослин на наявність вірусних захворювань і відбір здорових рослин;

- отримання здорового посадочного матеріалу від здорових маточників.

Для вирощування ізольованих тканин необхідні спеціалізовані приміщення: кімнати для стерилізації середовищ, інструментів, матеріалів і миття посуду; бокси для ізоляції, пересадки тканин і ділення рослин; термостат (для вирощування ізольованих тканин і вкорінення мікрочеренків), з регульованими умовами температури, вологості і освітлення.

Температура в термостаті. У термостаті температуру повітря підтримують в межах ±2°С від оптимальної для конкретного виду. Декоративні рослини по відношенню до температури в період вирощування їх методом культури тканин ділять на три групи. Оптимальні межі температур для цих груп становлять 20-22 °С, 25-27 і 28-29 °С. Тому в термостаті температуру регулюють в межах від 20 до 29 °С. Оптимальна відносна вологість повітря 70%. Вища відносна вологість повітря може привести до зволоження ватних пробок і інфікування культур в пробірках, а нижча — до висихання середовища, що містить агар, або до зміни концентрації солей в рідкому середовищі. Повітря в термостаті має бути чистим, без сторонніх домішок.

Освітлення забезпечується люмінесцентними лампами. При використанні інших джерел важливо враховувати їх тепловіддачу, оскільки при високій тепловіддачі може спостерігатися перегрів культур. Освітленість 1-2 тис. лк.

Найважливіший елемент технології культури рослинних тканин — поживне середовище. В результаті численних досліджень з різними видами рослин створено багато середовищ — агаризованих, напівтвердих і рідких. Більшість з них включає мінеральні макро -і мікроелементи, вуглеводи, вітаміни, амінокислоти, регулятори росту. Найчастіше використовують середовища Ф, Уайта, Р. Мореля, Т. Мурасиге і Ф. Скуга, X. Лінсмейера і Ф. Скуга, Н. Буюса.

Всі середовища містять регулятори росту — ауксини, цитокініни, гібериліни без яких ізольовані клітини нормальних рослин на штучних середовищах не можуть рости. Найбільш універсальна і ефективна для більшості декоративних культур середовище Т. Мурасіге-Скуга.

Проте для кожного виду розробляють модифікації середовищ. До складу цього середовища входять наступні речовини (у мг/л агаризованого середовища); макросолі: KNО₃ — 1900, NH₄NО₃ — 1650, CaCl*2Н₂О — 440, КН₂РO₄ — 170, MgSO₄ 7H₂О — 370, Na₂*ЭДТА — 37, 3, Fe₂SO₄*7H₂О — 27, 8, мікроелементи: Н₃ВО₃ — 6, 2, MnSO₄ — 22, 3, ZnSO₄ 7H₂О — 8, 6, K — 0, 83, Na₂MoO₄ 2H₂О — 0, 25, CuSO₄*5H₂О — 0, 025, СоС1₂*6Н₂О — 0, 025, сахароза — 30 000—50 000, гідролізат казеїну — 1000, мезоінозит—100, гліцин — 2, 0, вітамін В₆ — 0, 5, вітамін B — 0, 1, вітамін РР — 0, 5

З рідких середовищ найбільш близьке до цього середовища середовище II. Буюса. Від середовища Мурасіге-Скуга воно відрізняється тим, що не містить молібденовокислий натрій (Na₂MoO₄H₂О), містить менше сахарози (20 000), додатково містить цитокінетини (адеїин—8, 0, цистеїн НС1 — 1, 0) і вітаміни (В₃ — В₅—1, 0 і вітамін РР — 1, 0).

Розвиток шматочка тканини на середовищі. Розвиток шматочка тканини на середовищі може йти по-різному: безпосередньо утворюється проросток; утворюється калус, який потім пересаджують на інше середовище, де він дає початок пагонам.

Розвиток рослинної тканини в пробірках залежить від розмірів виділеної апікальної меристеми (гвоздика), співвідношення в поживному середовищі регуляторів росту і умов, в яких знаходяться рослини.

Для отримання рослин регенератів важливо забезпечити послідовність проходження фаз органогенезу.

Перша фаза органогенезу — перехід недиференційованої тканини, що росте до утворення регенераційної меристеми і закладки стеблових точок росту. Ця фаза забезпечується переважанням в середовищі цитокінінів над з'єднаннями з ауксиновою активністю.

Друга фаза органогенезу — перехід виниклих утворень до активного формування пагонів і коріння. Для цієї фази необхідне середовище з відносно низькою кількістю (в порівнянні з середовищем Мурасіге-Скуга) мінеральних солей і вмістом речовин з ауксиновою активністю. Вибір відповідного поживного середовища для проходження першої і другої фаз органогенезу — найбільш складне і важливе завдання. Для кожного виду, а іноді і сорти цю задачу вирішують окремо, що служить причиною великого різноманіття поживних середовищ.

Догляд за рослинами. До прийомів догляду за рослинами відносять пересадку, поливання і обприскування, регулювання теплового і світлового режимів, підживлення добривами, обрізання, пасинкування, прищипку, підв'язку, гартування і ін.

Пересадка рослин обумовлена ростом коріння, надземної частини і необхідністю збільшення площі живлення. Пікіровка і пересаджування — різновиди пересадки.

Пікіровку проводять зазвичай в ящики або стелажі. За наявності стрижньового кореня його прищипують на одну третину – одну другу довжини, щоб він не загинався при посадці.

Після прищипки посилюється галуження коріння. Проте м'ясисте коріння у цикламена, гіппеаструма і інших рослин не прищипують, оскільки ці рослини дуже чутливі до пошкодження коріння (уповільнюють розвиток). Для пікіровки використовують той же субстрат, що і для посівів.

Ящики заповнюють субстратом, як і для посіву. Перед пікіровкою рослини в ящиках зволожують, сіянці вибирають з ящика на скло, потім поодинці відокремлюють для пікіровки.

Місце посадки на новому місці намічають за допомогою маркера, розміри якого відповідають розмірам ящиків (30x60 см). Пікірувальний ящик відрізняється від посівного тільки заввишки: у посівного висота бортів 5, у пікірувального — 7 см.

Техніка пікіровки полягає в наступному. Лівою рукою сіянець беруть акуратно за сім’ядольне листя, правою прищипують корінець. Потім лівою рукою опускають сіянець в ямку до сім’ядольних листків, а правою за допомогою пікірувального кілочка обжимають землю навколо коріння. Дуже дрібні сіянці примули і глоксинії пікірують дерев'яною пікировальною вилочкою — роздвоєною на кінці дощечкою.

Під час пікіровки отбраковують пошкоджені слаборозвинені і хворі сіянці. Відстані, на які пікірують рослини, залежать від їх розмірів. Розпікіровані сіянці обприскують водою через розпилювачі.

Догляд за рослинами.

Пересадження. Розпікіровані рослини, що виросли, або укорінені живців пересаджують на місце їх подальшого росту і цвітіння — в грунт оранжереї, в горщики, на стелажі. При цьому рослини мають ще вільну (непереплетену) кореневу систему, на якій зберігається невелика грудка землі.

Його не струшують з коріння, а прагнуть зберегти. При пересадці дорослих рослин, які використовують в озелененні інтер'єрів або як складові для колекції в оранжереях, частково обрізають коріння, що обплітає грудку, видаляють пошкоджене коріння, знімають верхній шар субстрату.

Проте повне звільнення коріння від землі безпечно лише для листопадних рослин в період, коли на них немає листя.

У вічнозелених рослин повне очищення коріння від субстрату проводити ризиковано. Тому їх пересаджують із збереженням грудки, не турбуючи коріння, у великі ємності, тобто проводять перевалку. Останню застосовують і для всіх промислових швидкорослих видів — хризантеми, цинерарії, цикламена, гортензії і ін.

При цьому замінюють самий верхній шар субстрата, а знизу — дренаж. Ємкість, в яку пересаджують рослини, має бути на 2—4 см вище попередньою.

Після пересадки створюють умови, сприятливі для вкорінення рослин (оптимальна температура, вологість, притінення від сонця). В результаті рослини практично не припиняють ріст, проте їх розвиток дещо сповільнюється, що виявляється в пізнішому цвітінні.

Застосовуючи перевалки, можна регулювати цвітіння рослин горщиків, відсовуючи його терміни за допомогою більшого числа перевалок і наближаючи цвітіння при скороченні числа перевалок. Більше число перевалок дозволяє отримати могутніші рослини.

Поливання і обприскування

Поливання і обприскування повинні забезпечувати оптимальний режим вологості субстрату і повітря.

Разом з точними методами визначення вологості використовують наступні візуальні методи визначення необхідності зволоження:

- при клацанні по горщику з вологим субстратом стінки горщика видають глухий, а з сухим субстратом — дзвінкий звук;

- субстрат з оптимальними фізичними властивостями і хорошим дренажем у вологому стані темнішого кольору, а пересихаючи, набуває сірого відтінку;

- якщо визначення вологості субстрату ненадійне потрібно вийняти з горщика грудку грунту і подивитися, як розподіляється по ньому волога;

- ступінь зволоження верхового торфу визначають стисканням його в руці: якщо з нього капає вода, то вологість вважається за достатню.

Обрізання. При вирощуванні багатьох рослин застосовують різні види обрізання рослин. До обрізання за своєю суттю відносяться і такі прийоми, як пасинкування і прищипка пагонів.

Обрізання пагонів необхідне для того, щоб викликати ріст молодих утворень (столонів у хризантеми) і видаляти старі частини (листя у цантедешиї в літній час, пагони у альстремерії для регулювання їх кількості на рослині). Обрізання проводять секатором або ножицями. Іноді пагони у основи виламують руками (наприклад, у альстремерії).

Пасинкування. Пасинкування — це видалення пагонів (пасинків), які перехоплюють поживні елементи у верхівкової основної квітки або суцвіття. Пасинкування забезпечує розвиток основної квітки (гвоздика) або суцвіття (хризантема), його високу якість. У гвоздики окрім пазушних пагонів вищипують бутони, розташовані по сторонах основного бутона. Пасинки і бутони видаляють при їх довжині близько 0, 5 см.

Прищипку проводять у рослин, що прижилися і рушили в ріст, зазвичай для формування куща (дрібноквіткові види хризантеми), регулювання кількості пагонів (крупноквіткові види хризантеми, гвоздика), затримки цвітіння, видаляючи вершину пагона або бутон, як правило, руками, але іноді для цього використовують і дрібні ріжучі інструменти.

Для вирощування деяких культур в оранжереї влаштовують опори із спеціальної сітки. Перш за все опори потребує гвоздика, оскільки пагони у неї високі, але дуже ломкі.

Влаштовують опору і для високих крупноквіткових видів хризантеми, фрезії, які схильні до вилягання, виткого запашного горошка.

Для горошка сітку натягують вертикально між рядками посівної стрічки, щоб рослини могли підніматися вгору. Для решти культур сітку розміщують горизонтально над грядками, через 15—20 см в декілька рівнів, що залежить від висоти рослин.

Гартування. Важливий прийом догляду — гартування рослин горщиків перед їх реалізацією. Гартування полягає в поступовій зміні умов навколишнього середовища (зниження відносної вологості повітря за рахунок посилення вентиляції, зниження температури для теплолюбивих рослин, зменшення поливу), щоб рослини пристосувалися до умов магазина або приміщення, де їх використовуватимуть.

Цикламен гартують протягом чотирьох-п'яти тижнів, гортензію, цинерарію, левкой, вигоночний бузок і нарцис — три — п'ять діб.

Догляд проводять і в період спокою рослин за цибулинами, бульбоцибулинами, матковими рослинами, що готуються до цвітіння (гортензія). Спокій у рослин характеризується відсутністю активного видимого росту, він властивий практично всім рослинам промислового асортименту, але в різні терміни (взимку — троянді, влітку — цибулинним, цантедешиї) і при різних поєднаннях температури і вологості, яких слід строго дотримуватись.

Зріз квітів, зберігання і упаковка продукції. У системі збереження зрізаних квітів важливе місце займають облік морфологічного стану квіток і суцвіть у момент зрізу, особливості обробки квітконосів до приміщення їх на зберігання, дозрівання квітів.

Кожен вид квіткових рослин має оптимальний термін для зрізу.

У багатьох видів суцвіття і квіти, зрізані у фазі закритого бутона, надалі не розкриваються, тому для кожного виду культивованих рослин досвідченим шляхом визначені оптимальні фази для подальшого розкриття бутонів.

Проте зрізати і транспортувати квіти у фазі щільного бутона, що ще не розкрився, зручніше і безпечніше для оцвітини, але тоді для них потрібне обов'язкове дорощення на місці реалізації при температурі 20-24°С і освітленості 1, 2 тис. лк в спеціальних поживних розчинах, бажано на дистильованій воді.

Час для зрізу будь-яких культур — ранок, коли тканини добре оводнені, або вечір, коли в тканинах міститься багато продуктів фотосинтезу.

Після зрізу нижнє листя на квітконосах (троянда, гвоздика, альстремерія і ін.) обов'язково видаляють, щоб зменшити випарювальну поверхню і не допустити контакту листків з водою або з розчином.

Із-за великих обсягів виробництва в господарствах часто скупчується значна кількість рослинної продукції — живців і зрізаних квітів.

Для такої партії продукції необхідно створювати умови, при яких квіти і живці зберігалися б повноцінними. Сприятливі умови важливо створювати і після зрізу квітів при підготовці їх до реалізації, до зберігання, а також при транспортуванні до споживача, щоб звести до мінімуму втрати.

Життєві процеси в зрізаних квітах зберігаються і після зрізу, проте вони йдуть на іншому рівні в порівнянні із ростучим на коріннях рослинами, оскільки порушується водний режим зрізаних пагонів, який впливає на процеси фотосинтезу; відокремлений пагін від коріння, позбавляється продуктів, що утворюються в корінні, важливому не тільки для живлення, але і для синтезу гормонів, вітамінів, ферментів; змінюється співвідношення процесів синтезу і розпаду при посиленні процесів розпаду з виділенням етилену; виділення етилену в атмосферу, що оточує зрізані квіти, викликає їх прискорене зав'ядання.

Щоб стримати процеси розпаду в зрізаних квітах, застосовують знижені температури, насичення тканин водою і розчинами, регулюють склад атмосфери і її тиск.

Пониження температури веде до зменшення інтенсивності дихання і інших біохімічних процесів і тим самим продовжує життя квітів.

Для більшості культур оптимальна температура зберігання рівна 2-5°С, а для гіппеаструма, герберы і орхідеї 7-10°С.

Існують два способи зберігання квітів при низьких температурах: вологий і сухий. При обох способах зниження температури не має бути різким.

Вологий спосіб застосовують при зберіганні продукції від декількох годин до двох-трьох діб до реалізації. При цьому квітконоси опускають у воду завдяки чому тканини насищаються водою. Дослідження показали, що зберігати квіти у водопровідній воді недоцільно, оскільки в ній містяться шкідливі іони карбонатів, фтору і хлора.

Ця вода має слабкий осмотичний тиск, шкідливий для клітинних оболонок, в неї переходять метаболіти з клітин, утворюються токсичні для останніх з'єднання. У такій воді розвиваються бактерії.

Тому, для вологого зберігання застосовують не чисту воду, а один з наступних антисептичних розчинів: перманганату калія (0, 003 грама/л) борної кислоти (0, 05 грама/л) або нітрату срібла (0, 003 %). Використовувати поживні розчини при холодному зберіганні квітів недоцільно, оскільки позитивна дія таких розчинів можлива лише при кімнатній температурі.

При сухому зберіганні спостерігається триваліше до півтора-двох місяців, збереження зрізаних квітів і живців. Таке зберігання проводять в спеціальних упаковках (пакетах) з селективними мембранами, що забезпечують повітрообмін і постійний склад повітря усередині упаковки, а також в спеціальних камерах.

Пакети в нашій роблять з полівінілтриметилсилана і полідиметилсилаксанового каучуку на тканинній основі і інших матеріалів. Склад повітря дуже важливий для збереження зрізаних квітів і живців. Зрізані квіти добре зберігаються при зниженні вмісту в навколишньому їх середовищі кисню (до 4 %) і підвищенні — вуглекислого газу (до 5 %) і азоту.

При такому співвідношенні газів різко скорочується утворення і виділення етилену. Склад газової суміші в пакетах забезпечується наповненням їх спеціальною сумішшю, в камерах — видаленням етилену за допомогою вентиляції або заповненням камер тією ж сумішшю.

Після зберігання при низьких температурах рослини переносять в приміщення з температурою 15-17 °С для сортування, упаковки і відправки споживачеві, але підвищення температури має бути поступовим. Упаковка зрізаних квітів — важлива умова збереженні товару при транспортуванні, тому її проводять по певних стандартах (ГОСТ 18908.1—73-ГОСТ 18908.10—73).