Поняття міжнародного публічного права

У світовій юридичній літературі існує величезна кількість різних визначень поняття міжнародного публічного права. Багато з них відображають філософські, концептуальні та наукові погляди тієї епохи, в яку жили їхні автори. На наукових поглядах українських юристів-міжнародників, що представляли як кафедри міжнародного права Київського, Харківського та Одеського (Новоросійського) університетів у Росії до 1917 р., так і наукові заклади в період між 1917 і 1991 pp., також відобразилося все розмаїття епохи. Не вникаючи в суть усієї багатоманітності визначень міжнародного права, які дійшли до нас, слід відзначити головне: еволюцію визначення міжнародного права починаючи від Гуго Гроція [1] і до наших днів, підкреслюючи при цьому незмінність юридичного характеру міжнародного права, особливості його суб'єктів і предмета регулювання.

Серед сучасних українських учених найповніше дослідження походження терміна " міжнародне право" належить професору В. Буткевичу [2]. У свою чергу, звертаючи увагу на те, що сам вираз jus gentium (право народів), яким визначалася ще у римському праві сукупність норм, що регулювали і деякі відносини між народами, слід підкреслити, що в дослідженнях римського права дуже часто правом народів називалося те, чого додержувалися тільки деякі цивілізовані народи, але воно не було основою будь-якої угоди. За висловом Г. Гроція, право народів періоду римського права являло собою " лише предмет взаємного наслідування або ж випадкового запозичення одними народами в інших" [3].

Значущість для науки міжнародного права праці Г. Гроція " Про право війни і миру" полягає в тому, що він уперше спробував викласти саме те право, " яке визначає відносини між багатьма народами або їхніми правителями" [4], тобто міжнародне право в його сучасному розумінні.

8__________________________________________________ Глава 1

З огляду на багатоманітність визначень міжнародного права, а також розуміння міжнародного права кожною державою, доцільно привернути увагу до 6-томної монографії відомого американського юриста-міжнародника професора Ч. Хайда " Міжнародне право, його розуміння та застосування Сполученими Штатами Америки" [5]. Вона свідчить про те, що кожній державі притаманний свій доктринальнии підхід до сутності міжнародного права. Не є винятком щодо цього й Україна.

Конституція України, прийнята Верховною Радою України від імені українського народу 28 червня 1996 p., закріплює ставлення держави до міжнародного права, чинного в системі міжнародних відносин. У ст. 18 Конституції зазначається, зокрема, що " зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". А за статтею 9 Конституції " чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України".

Тому, підходячи до міжнародного публічного права з погляду його розуміння й застосування, можна відзначити такі його характерні особливості: 1) міжнародне публічне право чинне в системі міжнародних (міждержавних) відносин; 2) міжнародне публічне право — це самостійна правова система, норми якої ґрунтуються на звичаєвому праві, а також створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права у процесі нормотворення та завершального його підписання суб'єктами міжнародного права між собою відповідних міжнародних угод; 3) останні реалізуються як у міждержавному спілкуванні, так і після їх ратифікації у внутрішньодержавній сфері, тобто беруть участь і в право-застосовчому процесі.

Аналізуючи історію розвитку міжнародного публічного права з участю Радянського Союзу в період з 1917 по 1991 p., можна також стверджувати, що міжнародне право