Історія міжнародного права___ 35

вартістю, відмовляючись від мита і звичайного монопольного прибутку (торгівля хлібом була державною монополією). За ці шість років щорічний прибуток шведської сторони від перепродажу зерна в Голландії становив 400 рейхсталерів. Половина цієї шестирічної прихованої субсидії — близько 1 млн. 200 тис. рейхсталерів припадає саме на 1630 р. Це значною мірою пояснює той факт, що у 1631 р. шведський король Густав Адольф розгорнув великі військові сили у Німеччині. Ось чому вже у серпні 1631 р. шведські війська змогли ринутися у свій запаморочливий переможний рейд у глиб Німеччини.

Це дослідження українських фахівців свідчить про те, що народи Східної Європи в межах їх політичної сили мали вплив на події того часу, міжнародні відносини і формування міжнародного права та його принципів і норм.

Пізніше розвиток цих принципів дістав відображення у Декларації прав людини і громадянина 1789 р., у конституціях Франції 1791 і 1793 pp. Слід особливо підкреслити значення гуманітарних ідей, висунутих Французькою буржуазною революцією 1789 р. Можна без перебільшення сказати, що ці ідеї стали основою сучасних загальнолюдських стандартів прав і свобод людини. Положення зазначених документів, що мають загальнолюдське значення, істотно вплинули на формування не тільки спільних принципів міжнародного права, а й на правове становище держав як суб'єктів міжнародного права, на гуманізацію правил ведення війни, на розвиток і реалізацію прав народів у міжнародному праві, а також на право міжнародних договорів. Значення гуманітарних ідей Французької буржуазної революції грунтовніше буде проаналізовано при розгляді становлення міжнародного гуманітарного права.

Революційний рух, який охопив Францію в 1789 p., з самого початку мав міжнародне значення. Декрети революційної республіки закликали європейські народи до повстання проти своїх володарів. Представники революційного Конвенту відкрито проголошували, що договори, укладені європейськими самодержцями, не можуть зв'язувати суверенітет народу, і цим підштовхували європейські народи до революції на всьому континенті.

36________________________________________________ Глава 2

Наслідки Французької буржуазної революції вплинули на формування коаліцій європейських держав проти Франції. Аналогічною була і політика Росії. Так, отримавши звістку про страту Людовіка XVI, Катерина II обнародувала маніфест, на підставі якого Росія розривала " політичний, торговельний і будь-який з Францією зв'язок", а французи, які перебували в Росії, повинні були виїхати у триденний строк, за винятком тих, хто клятвено відречеться від " шалених правил, у їхній землі сповідуваних, і будь-яких з нею зв'язків" [26]. Російське самодержавство, як і інші європейські монархи, прагнуло не стільки відновити старий порядок у Франції, скільки до того, щоб забезпечити перемогу монархів над цими зародками вільнодумства і не допустити їх повторення на своїх територіях.

У 1804 р. Наполеон прийняв титул французького імператора, після чого міжнародна політика Франції радикально змінилася. Французька імперія уже не пропагувала революційних ідей, не вела боротьби з монархічними порядками і залишками феодалізму, а явно прагнула до підкорення собі інших європейських народів. Це стало передумовою війни 1812 р. Франції і Росії, яка закінчилася повною поразкою французької армії і втечею її з Росії.

Безумовною заслугою зовнішньої політики Росії після вигнання французів з її території стало об'єднання європейських держав у єдиний союз для збройної боротьби за своє визволення. Головними учасниками цього союзу були Росія, Австрія, Пруссія та Англія.

Вступ союзних військ до Парижа завершив розгром наполеонівських військ і призвів до зречення французького імператора від престолу і воцаріння у Франції Людовіка XVIII. Між союзними державами і Францією було укладено перший мирний Паризький трактат 1814 р., на підставі якого договірні держави згодилися скликати конгрес у Відні для остаточного визначення територіальних претензій. Засідання цього важливого конгресу були відкриті 1 (13) листопада

1814 р. за особистої участі трьох монархів — російського,
австрійського і прусського, а також представництв багатьох
європейських держав Підсумковий, або Головний, акт Ві
денського конгресу був підписаний 29 травня (9 червня)

1815 р. Зупинимося на найважливіших моментах цього доку-